справа № 380/9547/22
10 листопада 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2020 до 29.06.2022;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2020 до 29.06.2022, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою судді від 18.07.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою від 01.09.2022 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 19.08.2020 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення суду від 08.02.2021 у справі № 380/9505/20 позивачу 30.06.2022 виплачено грошову індексацію грошового забезпечення у сумі 69563,95 грн. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідач не сплатив.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 09.08.2022 (вх. № 52246), у якому зазначає, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпПУ обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпПУ. При цьому стаття 117 КЗпПУ не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вважає позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нездійсненні нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме індексації грошового забезпечення за період з 09.02.2020 до 30.06.2022 необґрунтованими. Рішення Львівського окружного адміністративного суду про виплату позивачеві індексації грошового забезпечення було прийняте 08.02.2021 у справі № 380/9505/20, таким чином нарахування позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, за період з 09.02.2021 до моменту її отримання, а саме до 30.06.2022 є безпідставним.
Також вказує на те, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/20793/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 40026,52 грн. - задоволено повністю, а саме: стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 026,52 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. З урахуванням вище наведеного командування військової частини НОМЕР_1 вважає, що ці два позови пред'явлені Позивачем є тотожними, оскільки пред'явлені у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Таким чином, за один той же час, а саме з 19.08.2020 до 17.12.2021 позивач намагається повторно отримати середнє грошове забезпечення (середній заробіток) по відношенні до отриманої індексації грошового забезпечення. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.08.2020 № 159 капітана ОСОБА_1 , чергового офіцера зі зв'язку і радіотехнічного забезпечення пункту управління системою зв'язку та радіотехнічним забезпеченням, звільненого наказом командувача повітряного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по особовому складу) від 04.08.2020 № 60 з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, підпункту “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав, з 19.08.2020 виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Миколаївського РВК Львівської області.
Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 у справі № 380/9505/20 позов задоволено повністю; визнано протиправним дії військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплату індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 січня 2013 року по 19 серпня 2020 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по 19 серпня 2020 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідачем 22.06.2022 здійснено виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 69563,95 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення останній звернувся до суду з даним позовом.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 19.08.2020.
Відповідач 22.06.2022 перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 69 563,95 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Отже, період з 20.08.2020 по 21.06.2022 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 679 календарних дні.
Відповідно до довідки від 18.09.2020 № 350/490/85/657/пс про розміри щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення, грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 35 232,20 грн (17576,01 грн у червні 2020 року та 17656,19 грн у липні 2020 року).
Кількість календарних днів за червень 2020 року - липень 2020 року становить 61день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 577,58 грн (35 232,20 грн / 61 день).
Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 392 176,82 грн (577,58 грн х 679 календарних днів).
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 69563,95 грн (сума індексації, яку виплачено позивачу) / 392 176,82 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 17,74 %.
На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 69 572,17 грн, що складає 17,74 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 392 176,82 грн.
Щодо посилань представника відповідача у відзиві, що позивач намагається повторно отримати середнє грошове забезпечення (середній заробіток) щодо отриманої індексації грошового забезпечення з 19.08.2020 до 17.12.2021 згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/20793/21, то суд вважає такі безпідставними, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі № 380/20793/21 скасовано та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмолено.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а отже не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Тому вимога позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2020 по 21.06.2022.
Стягнути із військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 20.08.2020 по 21.06.2022 у сумі 69 572 (Шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) гривні 17 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10.11.2022.
Суддя Кедик М.В.