10 листопада 2022 року Київ справа № 320/514/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020, протягом якого не виплачувалась пенсія;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_2 заборгованість з пенсії за період з 01.05.2018 до 31.10.2020.
Додатково просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач мав статус пенсіонера та внутрішньо переміщеної особи, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. З 01.05.2018 до 31.10.2020, у подальшому відповідач відновив виплату пенсії, проте заборгованість залишилась не виплаченою. Звернувшись до відповідача із заявою про виплату коштів, відповідач повідомив, що невиплачені кошти за зазначений період нараховані та будуть виплачені на умовах окремого порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788.
Ухвалою від 17.02.2022 суд відкрив провадження у справі, визначив, що розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 12.09.2022 суд замінив померлого позивача у адміністративній справі № 320/514/22 ОСОБА_2 на його правонаступника: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).
12.04.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. № 1165 затверджено Порядок виплати пенсії (щомісячного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Позивач перебував на обліку у відповідача, кошти, що не виплачені за період з 01.05.2018 до 31.10.2020 нараховані та будуть виплачені на умовах окремого порядку відповідно до Постанови № 1165. Зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, отже невиплачені кошти будуть виплачені правонаступнику.
Відповідно до ухвали від 10.11.2022 суд поновив Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 320/514/22.
Розглянувши позовну заяву та відзив на позовну заяву, дослідивши докази, оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області від 06.04.1998).
Відповідно до копії довідки від 14.12.2017 № 3246-225 ОСОБА_2 було взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування визначено за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 4).
Згідно з копією пенсійного посвідчення від 08.09.2010 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 отримував пенсію за віком (том 1, а.с. 7).
07.04.2021 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про нарахування та виплату заборгованості з виплати пенсії за період з травня 2018 року до жовтня 2020 року (том 1, а.с. 24).
07.05.2021 відповідач розглянув звернення ОСОБА_2 та повідомив, що кошти не виплачені за період з 01.05.2018 до 31.10.2020 нараховані та будуть виплачені на умовах окремого Порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 і змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 (том 1, а.с. 5).
Згідно з копією свідоцтва про смерть від 15.03.2022 серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 у віці 81 рік помер, про що 15.03.2022 складено відповідний актовий запис № 73 (том 1, а.с. 38, 58).
Суд встановив, що ОСОБА_2 був пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримував пенсію за віком.
Спадкоємцем ОСОБА_2 є його син - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 11.11.1970 серії НОМЕР_4 (том 1, а.с. 67).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_5 , виданим Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області від 09.04.1997, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 65-66).
Відповідно до копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.07.2022 №69589614 (том 1, а.с.63) ОСОБА_1 прийняв спадщину, як спадкоємець за законом, після померлого ОСОБА_2 , що також підтверджується копією довідки приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мартиненко Л.Л. від 27.07.2022 № 22/02-14 (том 1, а.с. 64).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V, що набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, позаяк з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії після досягнення особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відтак нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (що є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону № 1058-VI, згідно з якою виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
При цьому перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-VI поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
Разом з тим матеріали справи не містять рішення пенсійного органу та/або суду про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку.
Суд критично оцінює таку позицію відповідача, позаяк положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI. Жодних змін до цього Закону щодо особливостей виплати заборгованості з пенсії пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на час виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Втручання відповідача у право на мирне володіння майном у вигляді пенсійної виплати позивача, який на час розгляду справи помер, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поняття "майно" охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі "Von Maltzan and Others v. Germany"). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції варто застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань".
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з статтею 1219 ЦК України визначені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону № 1058-VI суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, суд наголошує на тому, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Аналогічну правову позицію викладено у зразковій справі № 805/402/18-а, а також у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 243/6815/17, від 06.03.2018 у справі № 243/6753/17, від 26.06.2018 у справі № 185/5578/17, від 04.07.2018 у справі № 185/9746/16-а.
Отже, правових підстав для невиплати заборгованості з пенсії судом не встановлено.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-VI нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Призначена ОСОБА_2 пенсія за віком виплачувались позивачу щомісяця, однак у період з 01.05.2018 до 31.10.2020 ОСОБА_2 пенсію не отримував. Рішення про скасування протоколу про призначення пенсії відповідачем не приймалось, позивач перебував на обліку, як пенсіонер, а призначена пенсія нараховувалась згідно з законодавством.
Суд зазначає, що нарахування пенсії позивачу не припинялося, а було припинено лише її виплату.
Таким чином, ОСОБА_2 у період з 01.05.2018 до 31.10.2020 не отримував пенсію з вини відповідача.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 зазначив, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд також критично оцінює твердження відповідача про те, виплата заборгованості з пенсії за минулий період має бути виплачена на умовах Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. № 1165, з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).
Згідно з абзацом 2 пункту 1 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Таким чином, Порядок № 1165 впроваджує додаткові умови виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам за минулий період, що не передбачені ані Конституцією України, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що є базовими нормативно-правовими актами, норми яких належать застосуванню під час вирішенні спірних правовідносин.
Разом з цим суд, враховує те, що Порядок № 1165 прийнято наприкінці 2021 року, тобто до виникнення спірних правовідносин між сторонами та утворення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої пенсії, а тому не діяв на час виникнення спірних правовідносин.
У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку діям відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020, протягом якого не виплачувалась пенсія, за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання таких дій відповідача протиправними, позаяк вони вчинені відповідачем не у спосіб, визначений законом, що є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння недоотриманого за життя майна (пенсії) померлого ОСОБА_2 було порушено.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Засіб захисту, що вимагається статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02, п. 75)).
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16.09.2015, де зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV,суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб - рішення у справах "Beyeler проти Італії" (заява № 33202/96), "Oneryildiz проти Туреччини" (заява № 48939/99), "Moskal проти Польщі" (заява № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush проти Болгарії", заява № 30985/96).
Разом з тим Верховний Суд неодноразово зазначав, що дискреційні повноваження це такі повноваження суб'єкта владних повноважень, за яких останній наділений повноваженнями обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, що закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, позаяк який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, що спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, як і не надав доказів фактичної виплати нарахованої ОСОБА_2 пенсії за період, що розглядається (платіжні доручення, виплатні відомості тощо).
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на встановлене та положення чинного законодавства, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що заборгованість з пенсії за період з 01.05.2018 до 31.10.2020, що належала померлому ОСОБА_2 , і яка залишилася недоотриманою у зв'язку із його смертю повинна ввійти до складу спадщини.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача шляхом виплати на користь ОСОБА_1 , спадкоємця ОСОБА_2 , заборгованість з нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020.
У прохальній частині позовної заяви також зазначена вимога позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах стягнення суми за один місяць, з огляду на яку суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і належить виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно - з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів позивача.
Перелік судових рішень, що виконуються негайно, визначений у статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись указаними вимогами, суд вважає, що рішення належить негайному виконанню в частині присудження на користь ОСОБА_1 , як спадкоємця, виплати заборгованості з пенсії ОСОБА_2 у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн (квитанція від 24.12.2021 № 60112029 та від 02.02.2022 № 0.0.2443827346.1), а позовні вимоги задоволено повністю, наявні підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору у сумі 1 816, 00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020, протягом якого не виплачувалась пенсія.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) виплатити на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), спадкоємця ОСОБА_2 , заборгованість з нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020.
Рішення суду звернути до негайного виконання в частині присудження на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), спадкоємця ОСОБА_2 , заборгованості з нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2018 до 31.10.2020 у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), спадкоємця ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 1816,00 грн (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.