10 листопада 2022 року справа №320/5449/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, у якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення формулювання позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради Броварського району Київської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.01.2022 та не наданні відповіді у вигляді рішення Зазимської сільської ради;
- зобов'язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області в термін тридцяти календарних днів від дня вступу рішення суду в законну силу розглянути на пленарному засіданні Зазимської сільської ради клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки, площею 0,20 га, для особистого селянського господарства, яка розташована в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в АДРЕСА_1 та надати відповідь у формі рішення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що після її звернення до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки, площею 0,20 га, для особистого селянського господарства, яка розташована в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в АДРЕСА_1 , відповідач всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» протягом місяця не прийняв жодного рішення у вигляді акта індивідуального характеру, чим допустив протиправну бездіяльність, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі №810/1395/18 Зазимська сільська рада прийняла рішення від 06.11.2020 №1672-L-VII, яким позивачці було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га, по АДРЕСА_1 , за рахунок загальної площі земель комунальної власності з кадастровим номером 3221286801:01:056:0063 з цільовим призначенням «для сінокосіння та випасання худоби».
Відповідач стверджує, що позивачка не скористалася своїм правом та не звернулася до землевпорядної організації із замовленням розробки проекту землеустрою з відведення земельної ділянки на підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування, натомість намагається отримати ще одне рішення, але вже на виготовлення технічної документації щодо тієї самої земельної ділянки.
Крім того, відповідач зауважує, що в клопотанні про надання дозволу на виготовлення технічної документації позивачка не вказала, який конкретний вид технічної документації вона має намір виготовити, що не відповідає положенням статті 25 Закону України «Про землеустрій» та унеможливлює прийняття Зазимською сільською радою рішення за результатом розгляду такого клопотання, про що позивачку було повідомлено листом від 03.02.2022 №37/02-21.
Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до закінчення воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації, що позбавляє органи місцевого самоврядування можливості вирішувати земельні питання.
У відповіді на відзив позивачка зазначила, що за результатом розгляду її клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації відповідач повинен був прийняти рішення, однак цього ним зроблено не було, що свідчить про протиправну бездіяльність.
Посилання відповідача на запроваджений в Україні воєнний стан позивачка вважає недоречним, оскільки клопотання було подано нею 12.01.2022, а воєнний стан був запроваджений 24.02.2022, тобто після спливу місячного строку для розгляду клопотання.
Також позивачка вважає непереконливими посилання відповідача на рішення від 06.11.2020 №1672-L-VII, оскільки запитувана земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою в Держгеокадастрі, у зв'язку з чим землевпорядна документація щодо відведення цієї ділянки у власність має складатися саме у вигляді технічної документації, а не проекту землеустрою. Крім того, позивачка звернула увагу на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №320/707/21 було визнано протиправним та скасовано вищевказане рішення від 06.11.2020 №1672-L-VII.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області 14.07.2009.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з клопотанням від 12.01.2022, в якому просила надати дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,20 га для ОСГ по вул. Магістральній в селі Пухівка в межах Зазимської сільської ради.
До заяви були додані, серед іншого: копія паспорту та реєстраційного номера облікової картки платника податків; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; копія посвідчення учасника бойових дій.
У відповідь на це звернення листом від 03.02.2022 за №37/02-21 відповідач повідомив позивачці про відсутність законних підстав для розгляду поданого клопотання, оскільки цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:056:0063, за рахунок якої позивачка планує відвести ділянку у власність, - «для сінокосіння та випасання худоби», що унеможливлює передачу ділянки у власність на підставі технічної документації та без зміни цільового призначення.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацами 1-2 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною п'ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку землевпорядної документації обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як було вказано вище, відповідач листом від 03.02.2022 за №37/02-21 повідомив позивачці про відсутність законних підстав для розгляду поданого клопотання.
Проте, суд наголошує на тому, що вказаний лист не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийнятим за результатом розгляду заяви позивача.
При цьому, суд вважає непереконливими посилання відповідача на неможливість передачі у власність позивачки запитуваної земельної ділянки з огляду на її цільове призначення, а також прийняття раніше рішення від 06.11.2020 №1672-L-VII, яким позивачці було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність тієї самої земельної ділянки, оскільки наведені обставини не звільняють відповідача від належного розгляду клопотання позивачки з прийняттям за результатом такого розгляду рішення, а не листа. Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням від 06.11.2020 №1672-L-VII позивачці було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки, у той час як в клопотанні від 12.01.2022 позивачка просила надати її дозвіл на розробку технічної документації та в клопотанні повідомила причини такого прохання.
Суд зазначає, що у даній справі відповідач за наслідками розгляду клопотання позивачки в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування" був зобов'язаний прийняти у встановлений земельним законодавством місячний строк відповідне управлінське рішення, у той час як відповідач не прийняв таке рішення, а протиправно направив позивачці відповідь у формі листа.
Суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку технічної документації чи відмову у його наданні, свідчить про те, що відповідач не прийняв у встановлений строк жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі № 420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі № 803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать, що відповідач за результатами розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення ділянки у власність не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд дійшов висновку щодо наявності в діях відповідача протиправної бездіяльності.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради Броварського району Київської області щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.01.2022 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Зазимську сільську раду Броварського району Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.01.2022 про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки, площею 0,20 га, для особистого селянського господарства, яка розташована в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як було вказано вище, Зазимська сільська рада Броварського району Київської області за результатами розгляду клопотання позивачки не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, ані рішення про відмову у його наданні.
Отже, відповідач не досліджував клопотання та додані до нього документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув заяву по суті.
Таким чином, оскільки подане позивачкою клопотання не було розглянуто відповідачем по суті належним чином з прийняттям відповідного розпорядчого акта, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивачки про зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він протиправно ухилився, а саме: розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розробку землевпорядної документації, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.
При цьому, суд зазначає, що у зв'язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розробку землевпорядної документації та прийняття відповідного рішення за результатом такого розгляду, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо заяви позивачки про стягнення з відповідача витрат, понесених на правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 01.06.2022 між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір про надання правничої допомоги №05а/22, пунктом 1.2 якого передбачено, що в порядку і на умовах, визначених цим договором, Виконавець приймає на себе функції забезпечення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги у відносинах з правоохоронними та іншими державними органами у всіх судах України всіх інстанцій, а також перед фізичними і юридичними особами, в інтересах ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 5.1-5.4 договору оплата послуг за договором здійснюється згідно з додатками, які є його невід'ємною частиною, та іншими документами на підтвердження витрат.
За домовленістю сторін встановлені наступні розцінки на послуги:
- одна година роботи адвоката (надання усних та письмових консультацій, складання процесуальних документів - заяв, клопотань, відзивів, письмових пояснень, відповіді на відзив, письмових заперечень) - 500,00 грн.;
- складання позовної заяви - 3000,00 грн.;
- подання позовної заяви до суду - від 500,00 грн. до 1000,00 грн. (з урахуванням витрат на транспорт);
- складання апеляційної та касаційної скарги - 2500,00 грн.;
- відвідування судових засідань - 2000,00 грн. за одне засідання.
За домовленістю сторін гонорар адвоката складає фіксовану суму - 5000,00 грн., яка не може бути змінена сторонами.
В той самий день між сторонами було укладено додаток №1 до договору, яким були визначені види та вартість правничої допомоги, а саме:
- ознайомлення з документами, наданими Клієнтом. Усні консультації щодо можливого судового захисту прав клієнта в суді - 2 години, вартість 1000,00 грн.;
- підготовка та складання позовної заяви до КОАС (фіксована сума) - 3000,00 грн.;
- гонорар - 5000,00 грн.
Загальна сума послуг - 9000,00 грн.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу як ознайомлення з документами, наданими Клієнтом; усні консультації щодо можливого судового захисту прав клієнта в суді - вартістю 1000,00 грн.
Суд вважає, що такі дії представника не відповідають ознакам неминучості їх понесення, не були необхідними та обов'язковими для захисту порушеного права позивачки та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, послуги зі складання позовної заяви вартістю 3000,00 грн.
Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, на загальну суму 1000,00 грн. не відповідають критерію неминучості, а також охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.
Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов'язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов'язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду в постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, щодо застосування положень частини четвертої статті 134 КАС України, який полягає втому, що у випадках, коли розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом часу, надання детального опису робіт для визначення розміру витрат не є необхідним.
Суд з огляду на умови договору про надання правничої (правової) допомоги та фіксацію в нього гонорару адвокату у конкретній сумі - 5000,00 грн., доходить висновку, що в даній справі такий гонорар є реальним, підтвердженим матеріалами справи та не потребує надання детального опису складових цього гонорару.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради Броварського району Київської області щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.01.2022 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
3. Зобов'язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.01.2022 про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки, площею 0,20 га, для особистого селянського господарства, яка розташована в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в АДРЕСА_1 , та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цього клопотання.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (ідентифікаційний код 04363876, місцезнаходження: 07415, Київська область, Броварський район, с. Зазим'я, вул. Широка, 6).
5. Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.