02 серпня 2022 року № 320/806/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я. В., за участю секретаря судового засідання Янкового Д.В., розглянувши у м. Києві у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестпромтехсервіс” до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестпромтехсервіс» до Головного управління ДПС у Київській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати винесене Головним управлінням ДПС у Київській області податкове повідомлення-рішення від 06.10.2021 №00234820704, яким визначено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 1097268,70 гривень, у тому числі: 997517,00 гривень - за основним платежем, та 99751,70 гривень - за штрафними санкціями.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Наведені в акті перевірки висновки є помилковими, оскільки не вказано, які саме господарські операції податковий орган вважає непідтвердженими. Не відповідає дійсності твердження податкового органу про відсутність у позивача економічної мети за цими господарськими операціями та про відсутність у контрагента можливостей для їх здійснення. Стверджував, що господарські операції між позивачем та його контрагентом є реально здійсненими господарськими операціями, спрямованими на настання реальних наслідків. Посилався на відсутність індивідуальної відповідальності контрагента за порушення вимог податкового законодавства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального провадження.
Віповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ТОВ «Анстарес» є фігурантом у кримільному провадження від 15.07.2020 №32020170000000019 за ознаками лочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України, якому до ТОВ «Анстарес» у порядку ст. 93 КПК України направлено запити щодо надання документів, які підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Чемістік» щодо фінансово-господарської діяльності якого відкрито кримінальне провадження.
Під час перевірки позивач наддав ряд товарно-транспортних накладних, згідно яких пунктом навантаження товару придбаного у ТОВ «Анстарес» є м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12г. В той же час відповідно до повідомлень про об'єкти оподаткування або об'єкти пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність (за формою 20-ОПП) ТОВ «Анстарес» відсутнє подання інформації про наявність складу за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12г.
Щодо господаських операцій з ТОВ «Карстель» зазначає, що є підстави стверджувати про викривлення показників податкової звітності з податку на додану вартість через недостовірне їх визначення, зокрема, нереальнее постачання (продаж) різноманітних товарів та послуг.
Згідно поданих ТОВ «Карстель» та його постачальниками за основним місцес реєстрації податкових декларацій з податку на додану вартість з моменту реєстрації підприємства, встановлено відсутність декларування придбання товарів/послуг та необоротних активів на митній території України без податку на додану вартість.
В товарно-транспортних накладних відсутні підписи водія та/або експедитора, що прийняв вантаж для перевезення, та в подальшому здав зазначений вантаж, особи відповідальної від вантажовідправника.
Також у товарно-транспортних накладних відсутні дані та інформація щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт: часу прибуття, вибуття, простою тощо.
Відповідач просив у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Інвестпромтехсервіс» до ГУ ДПС у Київській області відмовити у повному обсязі.
Протокольною ухвалою від 17.05.2022 суд закрив підготовче провадж ення, розпочав розгляд справи по суті.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні 02.08.2022 представник відповідача заперечував проти задоволення позовної заяви.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач зареєстрований як юридична особа 23.12.2014. за адресою: вул. Горького, 1, село Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій (ідентифікаційний код 39559815).
У період з 18.08.2021 по 28.08.2021 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Альфакомпані» (за лютий 2019), ТОВ «Анстарес» (за лютий, серпень, вересень, грудень 2019 року та січень 2020 року), ТОВ «Карстель» (за липень 2020 року), ТОВ «Лермонта» (за вересень 2020 року), ТОВ «Фан-продукт» (за листопад 2020 року), ТОВ «Хілл Кінгс» (за жовтень 2020 року).
На підставі проведеної перевірки складено акт від 03.09.2021 №14503/10-3607-04/39559815 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інвестпромтехсервіс», код ЄДРПОУ 39559815. В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 997517,00 грн, в тому числі по періодам: серпень 2019 року - 353281,00 грн, вересень 2019 року - 499595,00грн, липень 2020 року - 144 641,00грн.
Підставою для висновків акту перевірки слугували такі обставини:
1. Наявність податкової інформації по контрагентам-постачальникам ТОВ «ІНВЕСТПРОМТЕХСЕРВІС», що свідчить про неможливість здійснення такими контрагентами постачання товарів на адресу платника ТОВ «ІНВЕСТПРОМТЕХСЕРВІС».
2. Наявністю кримінальних проваджень в яких ТОВ «Альфакомпані», ТОВ «Анстарес», ТОВ «Інвестагротранс» є фігурантами.
3. Недоліками в оформлені товарно-транспортних накладних та нібито надання до перевірки документів не в повному обсязі.
Внаслідок цих обставин контролюючим органом не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками за перевіряємий період.
14.09.2021 позивач на адресу Головного управління ДПС у Київській області звернувся зі запереченнями на акт перевірки ГУ ДПС від 03.09.2021 №14503/10-3607-04/39559815.
Головне управління ДПС у Київській області за результатами розгляду поданого заперечення прийняло рішення, що висновки, викладені в акті від 03.09.2021 №14503/10-3607-04/39559815 є обґрунтованими та залишаються без змін, а заперечення залишили без задоволення.
На підставі акту перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2021 №00234820704, яким визначено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 1097268,70 грн, у тому числі: 997517,00 грн - за основним платежем, та 99751,70 грн - за штрафними санкціями.
20.10.2021 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 06.10.2021 №00234820704.
Рішенням Державної податкової служби від 23.12.2021 №289466/99-00-06-01-05-06 залишено без змін ППР НУ ДПС у Київській області від 06.10.2021 №00234820704.
Позивач не погоджується із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Між Позивачем як покупцем та ТОВ «Анстарес» як продавцем було укладено договір поставки від 08.02.2019 №0802-19 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця матеріали верхньої будови колії та продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, передбаченим договором.
Найменування, кількість та ціна товару, що постачається по договору визначається у специфікаціях №1 від 11.02.2019, №2 від 27.02.2019, №3 від 14.08.2019, які є невід'ємною частиною договору.
За результатами взаємовідносин складено наступні видаткові накладні:
- №11021 від 11.02.2019 на загальну суму 413689,50грн, у тому числі ПДВ 68948,25 грн;
- №12021 від 12.02.2019 на загальну суму 461280,00грн, у тому числі ПДВ 76880,00 грн;
- №18021 від 18.02.2019 на загальну суму 137894,40грн, у тому числі ПДВ 22982,40 грн;
- №19021 від 19.02.2019 на загальну суму 540000,00грн, у тому числі ПДВ 90000,00 грн;
- №27023 від 27.02.2019 на загальну суму 566824,20грн, у тому числі ПДВ 94470,70 грн;
- №14081 від 14.08.2019 на загальну суму 847800,00грн, у тому числі ПДВ 141000,00 грн;
- №15081 від 15.08.2019 на загальну суму 629790,00грн, у тому числі ПДВ 104965,00 грн;
- №16081 від 16.08.2019 на загальну суму 1024200,00грн, у тому числі ПДВ 170700,00 грн;
- №19082 від 19.08.2019 на загальну суму 1144080,00грн, у тому числі ПДВ 190680,00грн;
- №20081 від 20.08.2019 на загальну суму 1223700,00грн, у тому числі ПДВ 203950,00грн.
- Транспортування товару здійснювалося на підставі укладеного між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 договору про надання послуг по перевезенню вантажів від 02.01.2019.
Факт транспортування товару підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №11021 від 11.02.2019, №12021 від 12.02.2019, №18021 від 18.02.2019, №19021 від 19.02.2019, №27023 від 27.02.2019, №14081 від 14.08.2019, №15081 від №16081 від 16.08.2019, №19081 від 19.08.2019, №20081 від 20.08.2019.
За результатами господарських операцій, які мали місце в лютому 2019 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних такі податкові накладні та які включенні до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2019 року: №6 від 11.02.2019, №7 від 12.02.2021, №8 від 18.02.2021, №9 від 19.02.2021, №14 від 27.02.2019.
За результатами господарських операцій, які мали місце в серпні 2019 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних такі податкові накладні та які включенні до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року: №25 від 14.08.2019, 26 від 15.08.2021, №27 від 16.08.2021, №24 від 19.08.2021, №23 від 20.08.2019.
Для підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивчем були надані усі первинні документи, в тому числі:
- наказ від 23.12.2014 №1 відповідно до якого ОСОБА_2 приступила до виконання обов'язків директора ТОВ «Інвестпромтехсервіс» з 23.12.2014 з окладом згідно штатного розкладу;
- договір суборенди нерухомого майна №101 від 01.01.2021 між ФОП ОСОБА_3 (наймодавець) та ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (наймач), відповідно до якого наймодавець зобов'язується передати за плату наймачеві у строкове користування нерухоме майно, яке належить наймодавцю на договору оренди, визначеному у п.1.2 договору, а наймач зобов'язується прийняти нерухоме майноу строкове користування та зобов'язується сплачувати наймадавцю плату за користування цим нерухомим майном.
Відповідно до п.1.2. предметом договору є об'єкт найму, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Горького, 1, та скаладається з офісного приміщення, плозщею 15,6 кв.м.
Відповідно до п.1.3. розмір плати за суборенду приміщення, визначеного у п. 1.2 розраховується наступним чином: 180,00 грн за 1 кв.м. на місяць.
- акт прийому-передачі об'єкта суборенди за Договорм суборенди нерухомого майна №101 від 01.01.2021 між ФОП ОСОБА_3 (наймодавець) та ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (наймач), відповідно до якого наймодавець передає об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та скаладається з офісного приміщення, плозщею 15,6 кв.м,
- договір відповідального зберігання №0301-19 від 03.01.2019 між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Інвестпромтехсерві», предметом якого є прийняття від поклажодавця та зберігання товару, на умовах, визначених цим договором, у складському приміщенні до нього майданчику, які належать зберігачу.
Відповідно до п. 1.2. Договору зберігання товару здійснюється зберігачем у складському приміщення та на прилеглому до нього майданчинку, які охоплюються за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, смт. Ратушне, Нікопольське шоссе, буд.5а;
- договір відповідального зберігання №0101-20 від 01.01.2020 між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Інвестпромтехсерві», предметом якого є прийняття від поклажодавця та зберігання товару, на умовах, визначених цим договором, у складському приміщенні до нього майданчику, які належать зберігачу.
Відповідно до п. 1.2. Договору зберігання товару здійснюється зберігачем у складському приміщення та на прилеглому до нього майданчинку, які охоплюються за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, смт. Ратушне, Нікопольське шоссе, буд.5а;
- договір поставки №0802-19 від 08.02.2019 відповідно до якого ТОВ «Анстпрес» (продавець) і ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (покупець) домовились, що продавець зобов'зується передати у власність покупця матеріали верхньої булови колії та продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, передбачених ци договором.
- специфікації до договору №0802-19 від 08.02.2019, а саме: специфікація від 11.02.2019 №1, специфікація від 27.02.2019 №2, специфікація від 14.08.2019 №3, що підтверджує поставки і номенклатуру товару продавцем (ТОВ «Анстарес») для покупця (ТОВ «Інвестпромтехсервіс») на склад продавця: м. Кривий Ріг, Окружна, 12г;
- видаткові накладні, а саме: №11021 від 11.02.2019, №12021 від 12.02.2019, №18021 від 18.02.2019, №19021 від 19.02.2019, №27023 від 27.02.2019, №14081 від 14.08.2019, №15081 від 15.08.2019, №16081 від 16.08.2019, №19082 від 19.08.2019, №20081 від 20.08.2019 згідно з якими постачальником (ТОВ «Анстарес») поставлено товар покупцю (ТОВ «Інвестпромтехсервіс»);
- виписки з банку за товар згідно договору №0802-19 від 08.02.2019, а саме: від 09.09.2019 про оплату на суму 200000,00 грн, від 10.09.2019 на суму 500000,00 грн, від 28.11.2019 на суму 1000000,00 грн, від 13.12.2019 на суму 500000,00 грн, від 16.01.2020 на суму 1500000,00 грн;
Між Позивачем як покупцем та ТОВ «Карстель» як постачальником було укладено договір поставки від 01.07.2020 №2020/0107 відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, передбаченим договором.
Кількість, номенклатура, ціна, умови оплати та умови поставки кожної партії товару, що постачається по договору визначається у специфікаціях №1 від 17.07.2020, №2 від №3 від 20.07.2020, №4 від 23.07.2020, які є невід'ємною частиною договору.
За результатами взаємовідносин складено наступні видаткові накладні:
- №7 від 17.07.2020 на загальну суму 489450,00 грн, у тому числі ПДВ 81575,00 грн;
- №8 від 17.07.2020 на загальну суму 496446,00 грн., у тому числі ПДВ 82741,00 грн.;
- №9 від 20.07.2020 на загальну суму 497508,00 грн., у тому числі ПДВ 82918,00 грн.;
- №10 від 20.07.2020 на загальну суму 498390,00 грн., у тому числі ПДВ 83065,00 грн.;
- №11 від 21.07.2020 на загальну суму 495360,00 грн., у тому числі ПДВ 82560,00 грн.;
- №12 від 21.07.2020 на загальну суму 489276,00 грн., у тому числі ПДВ 81546,00 грн.;
- №13 від 22.07.2020 на загальну суму 497484,00 грн., у тому числі ПДВ 82914,00 грн.;
- №14 від 22.07.2020 на загальну суму 494646,00 грн., у тому числі ПДВ 82440,00 грн.;
- №15 від 23.07.2020 на загальну суму 495420,00 грн., у тому числі ПДВ 82570,00 грн.;
- №16 від 23.07.2020 на загальну суму 495090,00 грн., у тому числі ПДВ 82515,00 грн.;
- №17 від 24.07.2020 на загальну суму 496548,00 грн., у тому числі ПДВ 82758,00 грн.;
- №18 від 24.07.2020 на загальну суму 496416,00 грн., у тому числі ПДВ 82736,00 грн.;
- №19 від 27.07.2020 на загальну суму 501600,00 грн., у тому числі ПДВ 83600,00 грн.;
- №20 від 27.07.2020 на загальну суму 499164,00 грн., у тому числі ПДВ 83194,00 грн.;
- №21 від 28.07.2020 на загальну суму 500040,00 грн., у тому числі ПДВ 83340,00 грн.;
- №22 від 28.07.2020 на загальну суму 285012,00 грн., у тому числі ПДВ 47502,00 грн.;
- №28 від 20.07.2020 на загальну суму 332100,00 грн., у тому числі ПДВ 55350,00 грн.;
- №29 від 24.07.2020 на загальну суму 250735,50 грн., у тому числі ПДВ 41789,25 грн.;
Транспортування товару здійснювалося на підставі укладеного між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 договору про надання послуг по перевезенню вантажів від 02.01.2020.
Факт транспортування товару підтверджується такими товарно-транспортними накладними: №7 від 17.07.2020, №8 від 17.07.2020, №9 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №11 від 21.07.2020, №12 від 21.07.2020, №13 від 22.07.2020, №14 від 2.07.2020, №15 від 23.07.2020, №16 від 23.07.2020, №17 від 24.07.2020, №18 від 24.07.2020, №19 від 27.07.2020, №20 від 27.07.2020, №21 від 28.07.2020, №22 від 28.07.2020, №28 від 20.07.2020, №29 від 24.07.2020.
За результатами господарських операцій, які мали місце в липні 2020 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні та які включенні до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2020 року: №7 від 17.07.2020, №8 від 17.07.2020, №9 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №11 від 21.07.2020, №12 від 21.07.2020, №13 від 22.07.2020, №14 від 2.07.2020, №15 від 23.07.2020, №16 від 23.07.2020, №17 від 24.07.2020, №18 від 24.07.2020, №19 від 27.07.2020, №20 від 27.07.2020, №21 від 28.07.2020, №22 від 28.07.2020, №28 від 20.07.2020, №29 від 24.07.2020.
Для підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані усі первинні документи, в тому числі:
- договір поставки №2020/0107 від 01.07.2020, відповідно до якого ТОВ «Карстель» (постачальник) зобов'язується передати у власність ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (покупець) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, передбачених договором.
- специфікації до договору №2020/0107 від 01.07.2020, а саме: специфікація від 17.07.2020 №1, специфікація від 20.07.2020 №2, специфікація від 20.07.2020 №3, специфікація від 23.07.2020 №4 що підтверджує поставки і номенклатуру товару постачальником (ТОВ «Карстель») для одержувача (ТОВ «Інвестпромтехсервіс») на склад: м. Запоріжжя, вул. Верхня, 3В.
- видаткові накладні, а саме: №7 від 17.07.2020, №8 від 17.07.2020, №9 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №11 від 21.07.2020, №12 від 21.07.2020, №13 від 22.07.2020, №14 від 2.07.2020, №15 від 23.07.2020, №16 від 23.07.2020, №17 від 24.07.2020, №18 від 24.07.2020, №19 від 27.07.2020, №20 від 27.07.2020, №21 від 28.07.2020, №22 від 28.07.2020, №28 від 20.07.2020, №29 від 24.07.2020 згідно з якими постачальником (ТОВ «Карстель») поставлено товар одержувачу (ТОВ «Інвестпромтехсервіс»);
- виписки з банку за товар згідно договору №2020/0107 від 01.07.2020, а саме: від 31.07.2020 на суму 770000,00 грн, від 03.08.2020 на суму 800000,00 грн, від 20.08.2020 на суму 852217,00 грн
Факт надання послуг з перевезення позивачем надано Договір №0201/19 від 02.01.2019, відповідно до якого ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (замовник) замовляє, а ФОП ОСОБА_1 (виконавець) надає послуги з організації і виконання перевезень вантажу автомобільним транспортом у міських, міжміських сполученнях на території України.
Відповідно до Договору №0201/20 від 02.01.2020, відповідно до якого ТОВ «Інвестпромтехсервіс» (замовник) замовляє, а ФОП ОСОБА_1 (виконавець) надає послуги з організації і виконання перевезень вантажу автомобільним транспортом у міських, міжміських сполученнях на території України. Договір визначає взаємовідносини сторін, пов'язані з прийомом вантажу від вантажовідправника, а також його доставкою автомобільним транспортом та видачею вантажоодержувачу, а також оплатою за здійснене перевезення.
Крім того, надання ФОП ОСОБА_1 послуг з перевезення підтверджується такими документами:
- товарно-транспортними накладними, а саме: №11021 від 11.02.2019, № 12021 від 12.02.2019, №18021 від 18.02.2019, №19021 від 19.02.2019, №27023 від 27.02.2019, №14081 від 14.08.2019, №15081 від 15.08.2019, №19081 від 19.08.2019, №20081 від 20.08.2019. Згідно з ними автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 здійснено перевезення від ТОВ «Анстарес» до ТОВ «Інвестпромтехсервіс»;
- товарно-транспортними накладними, а саме: №7 від 17.07.2020, №8 від 17.07.2020, №9 від 20.07.2020, №10 від 20.07.2020, №11 від 21.07.2020, №12 від 21.07.2020, №13 від 22.07.2020, №14 від 2.07.2020, №15 від 23.07.2020, №16 від 23.07.2020, №17 від 24.07.2020, №18 від 24.07.2020, №19 від 27.07.2020, №20 від 27.07.2020, №21 від 28.07.2020, №22 від 28.07.2020, №28 від 20.07.2020, №29 від 24.07.2020. Згідно з ними автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 здійснено перевезення від ТОВ «Карстель» до ТОВ «Інвестпромтехсервіс»;
- рахункама та актами перевезення від 28.02.2019, від 30.08.2019, від 31.07.2020;
- регістрами бухгалтерського обліку (журнали-ордери) по рахунку 631 «розрахунки з постачальниками та підрядниками».
Указані вище документи надано позивачем під час розгляду справи та досліджено судом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 198, 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з вимогами п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до вимог п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.
Згідно з вимогами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з вимогами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з вимогами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як убачається з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
В силу п. 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).
Згідно з вимогами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.
Із наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що підтверджують її здійснення. Таким чином, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно з вимогами статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;
- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо;
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
Також, суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону № 996-XIV.
Так, ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).
Також, відповідно до вимог п. 2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Суд бере до уваги, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.
Як вже зазначалось судом, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом у зв'язку з господарськими операціями з ТОВ «Анстарес» та ТОВ «Карстель», які податковий орган вважає фіктивними. При цьому, висновок податкового органу про фіктивність правочинів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.
Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту виконання договорів та поставки товарів за господарськими операціями, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.
Щодо індивідуальної відповідальності контрагента за порушення вимог податкового законодавства.
Передумовою для визнання господарських взаємовідносин нереальними є твердження контролюючого органу про відсутність у контрагентів-постачальників необхідних умов для ведення господарської діяльності з урахуванням відсутності достатнього трудового ресурсу, відсутність номенклатури товарів, які були реалізовані нашому підприємству.
Про такі висновки перевіряючого свідчить аналіз інформаційних баз даних ДПС стосовно лище таких контрагентів-постачальників.
Однак, під час проведення перевірки контролюючим органом залишено поза увагою той факт, що з метою надання послуг, таким контрагентом можливе залучення працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.
Відсутність у контрагентів необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, орендованих приміщень (при тому, що податковий орган зазначає про їх наявність), також, не може впливати на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно- правових угод.
Така обставина могла бути встановлення шляхом проведення зустрічних звірок контрагентів, а також перевірок контрагентів по ланцюгу постачання, чого контролюючим органом зроблено не було. Однак, лише інформація стосовно контрагентів, що міститься в інформаційних базах даних ДПС України, лягла в основу висновків про неможливість здійснення господарських операцій.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у своїх рішеннях від 16.01.2018 по справі №820/4648/13-а, від 16.01.2018 по справі №826/1398/14, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.03.2017 по справі №157/4953/12, від 14.12.2016 по справі №826/4140/13-а.
Як встановлено судом, факт поставки позивачу товарів від контрагентів, використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та врахування при формуванні прибутку підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Анстарес» та ТОВ «Карстель» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були платниками податку на додану вартість.
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.
Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Анстарес» та ТОВ «Карстель» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та визначено податкові зобов'язання з ПДВ.
В акті перевірки відповідачем наведено податкові накладні, які було виписано ТОВ «Анстарес» для позивача, їх копії наявні у матеріалах справи і досліджені судом. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Анстарес», які засвідчують надання та отримання товару, з урахуванням інших бухгалтерських документів у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді.
Також, в акті перевірки відповідачем наведено податкові накладні, які було виписано ТОВ «Карстель» для позивача, їх копії наявні у матеріалах справи і досліджені судом. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Карстель», які засвідчують надання та отримання товару, з урахуванням інших бухгалтерських документів у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожне повне або часткове надання товарів, робіт, послуг.
Податкова накладна, яка надавалась для проведення перевірки, є документом, що засвідчує факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання якої, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Суд зазначає, що фактичне здійснення господарської операції підтверджується дослідженими доказами у справі: підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції, установлено наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв'язок між фактом надання послуг і господарською діяльністю платника податку.
Твердження податкового органу про відсутність факту отримання товару на користь позивача було спростовано наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами.
Отже, податковим органом всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено суду належними та достатніми доказами, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не доведено фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Анстарес» та ТОВ «Карстель» та неправомірне віднесення коштів, сплачених за отримання товару, до податкового кредиту, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нереальність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання правочинів, отже твердження відповідача про порушення позивачем зазначених в акті перевірки вимог ПК України є безпідставними.
Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що суд зазначає, що, податковим органом не доведено існування таких обставин.
На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ «Карстель» та ТОВ «Анстарес», а також докази використання у власній господарській діяльності, за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.
Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість та платника податку на прибуток. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 р. у справі №813/8500/13-а зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Щодо факту наявності кримінальних проваджень по контрагентам.
В акті перевірки, Відповідачем зазначено про наявність кримінальних проваджень в яких фігурує ТОВ «Анстарес».
В той же час, акт перевірки не містить жодного вироку суду, яким було б встановлено вину та причетність нашого підприємства до вчинення невідомих нам неправомірних дій.
В свою чергу, з приводу порушених кримінальних проваджень, необхідно звернути увагу на тому, що сам факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом нереальності господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для Позивача, оскільки, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків, і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Водночас, результати проведених заходів в рамках кримінальної справи за своєю суттю є лише відомостями про джерело цих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі лише після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана податковим органом інформація, на яку посилається Відповідач, на обгрунтування своїх доводів про нездійснення господарських операцій, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.
В свою чергу, належними та допустими доказами вчинення позивачем факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись можуть бути обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Такі рішення суду повинні бути такими, що набрали законної сили та стосуватися саме тих господарських операцій щодо здійснення яких виникають сумніви.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а, від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 12.06.2018 по справі №822/2198/17, від 05.06.2018 по справі №809/1139/17, від 26.06.2018 по справі №808/2360/17.
В ході розгляду справи відповідачем не наведено жодного доказу щодо відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) Позивача за викладеними в акті перевірки фактами, відсутні обвинувальний вирок суду, рішення суду про стягнення коштів за нікчемними правочинами, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.
Варто взяти до уваги, що Позивач не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності власної вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елементу верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.
Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов'язує право на зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.
Наведене свідчить про реальність виконання господарських операції. У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що позивачем на підставі належним чином оформлених первинних документів було сформовано витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту за період, що перевірявся.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про реальність господарських операцій, що відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було винесено податкове повідомлення-рішення від 0610.2021 №00234820704, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що податкові-повідомлення рішення були протиправними. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до платіжного доручення від 10.01.2022 №3380 позивачем сплачено судовий збір на суму 16459,03 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 16459,03 грн підлягають стягненню на його за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати винесене Головним управлінням ДПС у Київській області податкове повідомлення-рішення від 06.10.2021 №00234820704, яким визначено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 097 268,70 гривень, у тому числі: 997 517,00 гривень - за основним платежем, та 99 751,70 гривень - за штрафними санкціями.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестпромтехсервіс” (код ЄДРПОУ: 39559815, адреса: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Горького, буд.1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 459,03 (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесять дев'ять гривень 03 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797, адреса: 03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.