Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2022 року Справа№200/17006/21
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку загального позовного провадження (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправними дій та рішення про відмову в призначенні пенсії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд: визнати дії та рішення відповідача, про яке повідомлено в листі від 09.11.2021 вих. № 17370-17575/М-15/8-0500/21, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачці, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачки - протиправними, скасувати їх та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.03.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; стягнути з відповідача коштів в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачці.
20 грудня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, з проведенням підготовчого судового засідання, яке було призначене на 17 січня 2022 року.
17 січня 2022 року розгляд справи відкладено на 31 січня 2022 року.
31 січня 2022 року розгляд справи було відкладено через перебування судді на лікарняному.
08 лютого 2022 року розгляд справи було призначено на 21 лютого 2022 року.
Ухвалою від 21 лютого 2022 року суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з ініціативи суду, призначивши підготовче судове засідання на 14 березня 2022 року.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президент України ОСОБА_2 постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року N 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Ухвалою суду від 07 червня 2022 року підготовче судове засідання у справі 200/17006/21 відкладено, про дату, час і місце наступного судового засідання учасників справи вирішено повідомити додатково, однак не пізніше скасування правового режиму воєнного стану.
30 червня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
07 липня 2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача.
05 жовтня 2022 року від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.
21 жовтня 2022 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Розгляд справи призначено на 26 жовтня 2022 року, про що повідомлено сторони.
26 жовтня 2022 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
26 жовтня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для розгляду заяви позивача по суті.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина СРСР для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 14.04.1992 року (дійсний до 1997 року), постійне проживання на території Ізраїлю підтверджується посвідченням особи держави Ізраїль (МВС) № НОМЕР_3 від 29.12.2013 року (дійсне до 24.12.2023 року).
Документи, що підтверджують останнє зареєстроване місце проживання позивача на території України, в матеріалах адміністративної справи відсутні.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
На підставі листа Пенсійного фонду України від 31.03.2020 №8441-8376/А-03/8-2800/20 адресованого Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області та представнику позивача адвокату Меламеду В.Б., враховуючи останнє постійне місце проживання позивача в Україні у м. Єнакієве Донецької області, управлінням, визначеним для розгляду заяви позивача про призначення пенсії позивачу визначено Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 року № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком. Відповідно до зазначеного «Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання» Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що позивачка постійно проживала на території України на момент проголошення незалежності України в 24.08.1991 року, тому набула громадянство України.
Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, відповідно до Порядку розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном, затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22/11/1999 р та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196. Замість паспорту громадянина України Позивачка отримала паспорт СССР для виїзду за кордон.
18.06.1992 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
На теперішній час позивач досягла віку 82 роки, страховий стаж склав 34 роки, тож ОСОБА_1 досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Станом на теперішній час пенсія в України позивачу не призначалась.
Представник позивача 17.03.2020 звернувся до Пенсійного Фонду України відносно передачі заяви про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті.
Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 31.03.2020 вих. № 8441- 8376/А-03/8-2800/20 Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області визначене уповноваженим для розгляду особистої заяви позивача про призначення пенсії, заяву позивача про призначення пенсії з доданими документами направлено до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області для розгляду по суті та прийняття рішення.
Для сприяння більш швидкому призначенню пенсії позивачу, представником позивача за дорученням 03.07.2020 року було особисто подано до Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 , з наданням оригіналів документів для їх огляду та засвідчення копій, як вказано у супровідному листі від 03.07.2020 вих. №1610, з проханням прийняти заяву та документи для призначення пенсії ОСОБА_1 та передати їх за належністю до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Не отримавши відповіді на заяву позивача 26.10.2021 року представник заявника на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України до відповідача з заявою щодо надання рішення стосовно розгляду заяви про призначення пенсії позивачу.
10.11.2021 через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України був представником позивача отримано лист відповідача від 09.11.2021 вих. №17370-17575/М-15/8-0500/21, згідно якого відповідач відмовив у призначенні пенсії, обґрунтовуючи свою відмову тим, що: позивачкою не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії, та що особиста заява позивача, підписана нею в присутності нотаріуса, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, оригінал якої був переданий відповідачу засобами поштового зв'язку, не є особистим зверненням позивача; відсутня міжнародна угода між Україною та Ізраїлем в сфері пенсійного забезпечення; у позивачки відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача; позивачка відповідно до вимог п. 2.9. Порядку 22-1 зобов'язана надати відповідачу паспорт громадянина України; позивачем не надано належним чином завірені копії документів.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Поряд з цим, позивач просила стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн, яку вона обґрунтовує тим, що їй нанесено моральну шкоду у вигляді страждань та принижень, яких позивачка зазнала внаслідок протиправних дій, бездіяльності та рішень відповідача вказаних в позові, котрі діяли на позивачку як всі разом, так і кожен з них окремо.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як громадянин України, згідно надісланих копій документів про вік та місце реєстрації (проживання) в період до 18.06.1992 року була зареєстрована АДРЕСА_1 та вибула на ПМЖ до держави Ізраїль, де на даний час зареєстрована та проживає.
Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 27.12.2005 року за № 1566/11846 ( далі - Порядок ) встановлено, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації) особи.
За документ, що засвідчує місце проживання особи приймаються паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку). Згідно пункту 2.23 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію
Так як м. Єнакієве віднесено до населених пунктів, та території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (розпорядження КМУ № 1085від 07.11.2014 року), відповідно до Постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 призначення пенсій за рахунок державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб, що підтверджуються довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затвердженим постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509.
Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено постановою КМУ від 08.06.2016 р. № 365 документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509. Для призначення соціальних виплат, до яких відноситься в тому числі пенсії, особа, або її законний представник, подає відповідну заяву у відповідний орган, до заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал довідки.
Також відповідач зазначає, що угода між державою Україна та державою Ізраїль про соціальне забезпечення від 28.12.2012 на даний час не ратифікована.
Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що ним обґрунтовано прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року, в частині надання документів про вік, стаж та заробітну плату в оригіналах, та інших документів засвідчених нотаріально; відсутність підстав розгляду документів, оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території України.
Крім того, відповідач зазначив, що після підрахунку стажу позивачки згідно наданих документів встановлено, що страховий стаж становить 14 років 1 день, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до вимог частини 1 статті 26 Закону №1058.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів відповідач зазначив, що статтями 3 та 4 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Виходячи з аналізу вказаних правових норм, компенсації підлягають нараховані суми пенсії, але не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Оскільки пенсія позивачу не була призначена, то пенсія позивачу не нараховувалась.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, підтверджуючих у чому саме полягає заподіяння моральної шкоди, не має підтвердження чи обчислення саме 100 000,00 грн, відсутні будь-які докази, які можуть підтвердити наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та діями управління чи обчислення саме цієї суми. Лише сам факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Дослідивши надані сторонами документи, суд встановив наступне.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.11.2021 17370-17575/М-15/8-0500/2 представника позивача повідомлено про відмову в призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрований в МЮУ 27 грудня 2005р. за № 1566/11846., в частині надання документів про вік, стаж та заробітну плату в оригіналах, та інших документів засвідчених нотаріально, відсутність підстав розгляду документів Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України (дислокація в м. Бахмут), оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання( реєстрацію) особи на території м. Бахмут та Бахмутського району.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини щодо обставин та підстав відмови в призначенні пенсії позивачу, підтверджуються відповідачем, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) встановлено, що цей закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій […].
Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; […].
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Частинами 1, 2, 4 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 44 Закону №1058-IV визначено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відтак, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пунктів 1.1.-1.7. розділу І «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку №22-1 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Пунктами 2.1., 2.9., 2.23 розділу ІІ «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.
Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Згідно пункту 3.3 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Підпунктом 4.1 пункту 4 Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктами 4.3., 4.7. Порядку № 22-1 встановлено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до приписів ст.ст. 1, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 Пічкур проти України від 07.02.2014.
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення визначає Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III).
Стаття 1 Закону № 2235-III визначає громадянство України як правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках, громадянина України як особу, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 3 Закону № 2235-III (п. 1 ч.1) визначено, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України (ч. 2 ст. 3).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України № 71/36-530-1286 від 10.01.2022 на виконання ували Донецького адміністративного суду від 20.12.2021, наявного в матеріалах справи, згідно з реєстраційними базами відділу громадянства Департаменту консульської служби та даними закордонних дипломатичних установ України станом на 10 січня 2022 року відсутня інформація про звернення ОСОБА_1 з клопотанням про вихід з громадянства України, або оформлення подання про втрату нею громадянства України.
Отже, належність позивача до громадянства України підтверджена матеріалами адміністративної справи.
Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може залежати від умови постійного проживання в Україні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі №182/1283/17, а також у постановах від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 19.09.2018 у справі № 766/1519/17 та від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а, від 08.08.2019 по справі № 414/2109/16-а, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 14.07.2020 у справі № 414/2108/16.
Водночас, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року по справі № 425/2881/16-а.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що представником позивача було надано до суду нотаріально посвідчену (апостиль) копію посвідчення особи позивача, яка встановлює її особу та вік.
Щодо доводів відповідача відносно не віднесення питання розгляду заяви позивача до його компетенції суд зазначає наступне через відсутність підстав розгляду документів, оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території України.
Як вбачається з матеріалів справи позивач на території України була зареєстрована на тимчасово непідконтрольній території, а саме місті Єнакієве Донецької області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Питання призначення, поновлення пенсії тощо, особам які зареєстровані на тимчасово непідконтрольній території та мають статус внутрішньо переміщених осіб визначені спеціальним законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Оскільки позивач виїхала на постійне місце проживання за кордон в 1992 році, вона не має статусу внутрішньо переміщеної особи, тому законодавство, що регламентує призначення та виплату пенсії позивачу застосуванню не підлягає.
Питання визначення органу уповноваженого на розгляд таких заяв, поданих особами, що зареєстровані на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, але не мають статусу внутрішньо переміщеної особи законодавством про пенсійне забезпечення, у тому числі Порядком №22-1, не врегульовано.
Матеріалами справи встановлено, що Пенсійний фонд України в листі від 31.03.2020 вих. № 8441- 8376/А-03/8-2800/20 доручив розгляд звернення представника позивача В.Б. Меламеда по суті Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області, правонаступником якого на теперішній час є відповідач та наголосив, що розгляд звернення здійснюється, відповідно до Порядку №22-1.
Такого висновку Пенсійний фонд України дійшов виходячи з того, що позивач до виїзду на постійне місце проживання проживала у м. Єнакієве Донецької області.
Отже, судом встановлено, що саме відповідачу в адміністративно-розпорядчому порядку доручено розгляд заяви позивача.
Також, з матеріалів адміністративної справи, а саме супровідного листа № 1610 від 03.07.2020 року, адресатом якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд встановив, що представником позивача підчас особистого звернення було надано останньому для передачі відповідачу за належністю пакет документів, до складу якого входив оригінал трудової книжки для ознайомлення та її копія.
Поряд з цим, п. 2.23 Порядку №22-1 встановлено, що у разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена або адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи, або органом, що призначає пенсію.
Тож, у такому випадку відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1 копія трудової книжки при прийманні документів мала бути посвідчена органом, що призначає пенсію.
Саме з цією метою представник позивача особисто звернувся до органу ПФУ за місцем свого знаходження.
Суд вважає, що в такому випадку неприпустимо перекладати на позивача відповідальність за невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, особи яка не має безпосереднього відношення до спірних правовідносин, обов'язку щодо перевірки та завірення копій документів.
Водночас, відповідач, отримавши звернення представника позивача від 17.03.2020 року, заяву позивача про призначення пенсії та копії доданих до звернення документів всупереч пунктам 3.3, 4.2 Порядку № 22-1, не прийняв жодного рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії, та розглянув заяву у порядку Закону України «Про звернення громадян» надавши відповідь у формі листа від 09.11.2021 року №17370-17575-/М-15/8-0500/21 через 1,5 роки після звернення позивача за призначенням пенсії, чим порушив права та законні інтереси позивачки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18 червня 2020 року у справі № 265/4170/17 та від 09 вересня 2021 року у справі № 160/12588/19.
Надаючи оцінку доводам відповідача відносно недостатності у позивача страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, суд відхиляє їх з огляду на те, що заява позивача про призначення пенсії по суті відповідачем не розглядалась, а підрахунок стажу позивача здійснено вже підчас розгляду адміністративного позову судом.
Також суд, здійснюючи текстуальний аналіз наданого відповідачем розрахунку страхового стажу позивача від 13.06.2022 року дійшов висновку про його неінформативність, оскільки він не містить достатніх відомостей для надання йому правової оцінки та врахування підчас розгляду цієї справи.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені судом обставини справи, доводи адміністративного позову та відзиву відповідача, а також досліджені судом докази в контексті релевантних джерел права суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача відносно визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, викладеної в листі від 09.11.2021 вих. № 17370-17575/М-15/8-0500/21, та їх задоволення.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.03.2020 року та здійснення виплати пенсії на вказаний позивачем банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Перш за все слід дослідити його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював дефініцію «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Однак, якщо таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Водночас, відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги позов та відзив на позовну заяву, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, про часткове задоволення позовної вимоги зобов'язального характеру шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2020 року про призначенні пенсії за віком із застосуванням правової позиції суду викладеної в рішенні.
Водночас, судом вже встановлено, що відповідачем з порушенням приписів Порядку №22-1 заява позивача про призначення пенсії по суті не розглядалась, ґрунтовна оцінка відомостей трудової книжки позивача відповідачем не здійснювалась, оскільки відповідач помилково дійшов висновку, що саме позивачем порушено порядок засвідчення копії трудової книжки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи, позовні вимоги відносно зобов'язання відповідача призначити пенсію, а також здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є передчасними.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог відносно відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 100 000 грн суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, в якій суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
В постанові від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17 Верховний суд зазначив, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Разом з тим, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Детально дослідивши доводи позивача відносно стягнення на її користь моральної шкоди суд бере до уваги, що позивач є особою похилого віку (старше 80 років) та відпрацювала в Українській РСР понад 30 років, проте так і не отримала від держави належного соціального забезпечення у старості, поряд з цим, її заява про призначення пенсії за віком не була розглянута у встановленому законодавством порядку понад 1,5 роки.
Тож доводи представника позивача про те, що її занепокоєння пов'язане зі страхом неотримання належних їх пенсійних виплат за життя суд вважає обґрунтованими.
Враховуючи те, гарантоване Конституцією України право на соціальне забезпечення у старості, яке не може бути в повному обсязі реалізоване позивачем через неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, суд визначає доведеним факт спричинення моральної шкоди позивачу та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає обґрунтованою спричинену позивачу моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, згідно квитанції № 16851 від 29.11.2021 року.
Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення судового збору з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача в повному обсязі.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина СРСР для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 14.04.1992 року, посвідчення особи держави Ізраїль (МВС) № НОМЕР_3 від 29.12.2013 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладеної в листі від 09.11.2021 вих. № 17370-17575/М-15/8-0500/21.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2020 року про призначенні пенсії за віком із застосуванням правової позиції суду викладеної в рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 (Три тисячі) гривен.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев'ятсот вісім.) грн 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 11 листопада 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко