Справа № 522/19127/14-ц
Провадження № 2/522/2547/22
Іменем України
10 листопада 2022 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участю секретаря Лукашкіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна, набутого в шлюбі, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки та житлового будинку, -
13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_5 про здійснення розподілу спільної сумісної власності майна подружжя та визнання права власності.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 1982 року подружжя проживає разом, між ними було укладено шлюб, зареєстрований Ленінградським відділом РАСЦ м. Калінінград 25 вересня 1982 року.
23 травня 1991 року подружжям за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 .
22 квітня 2014 року між сторонами шлюб розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2014 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2014 року відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання та запропоновано Відповідачеві надати до суду заперечення щодо заявленого позову (Т. 1 а.с. 31).
10 лютого 2015 року до суду надійшла заява гр. ОСОБА_2 , яка просила суд провести судове засідання без її участі (Т. 1 а.с. 35).
09 квітня 2015 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою (Т. 1 а.с. 42).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2015 року об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна з зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою (Т. 1 а.с. 43).
21 травня 2015 року від ОСОБА_1 до суду надійшли заперечення на зустрічну позовну заяву (Т. 1 а.с. 51).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2015 року було задоволено заяву позивача за первісним позовом щодо забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 73).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року у справі за клопотання позивача за первісною позовною заявою призначено судову будівельно-технічну експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання:
яка загальна вартість квартири АДРЕСА_1 ?
яка вартість одного метру жилої площі квартири АДРЕСА_1 ?
яка вартість житлової кімнати № 3, площею 19,2 км.м. квартири АДРЕСА_1 ?
яка вартість житлової кімнати № 4 площею 14,7 кв.м. квартири АДРЕСА_1 ?
Проведення експертизи доручено судовим експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за адресою, м. Одеса, вул. Ланжеронівська,21, та попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Надано для проведення експертизи матеріали справи №522/19127/14-ц.
Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.
18 червня 2018 року до суду надійшло повідомлення експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість проведення експертних досліджень та надання до суду відповідного висновку (Т. 1 а.с. 89).
31 листопада 2018 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання щодо зупинення провадження у справі № 522/19127/14-ц у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_5 (Т. 1 а.с. 107).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року витребувано з Другої Одеської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1 а.с. 121).
19 березня 2019 року до суду надійшли матеріали спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1 а.с. 150).
08 квітня 2019 року до суду надійшла уточнено позовна заява, якою залучено усіх правонаступників померлого ОСОБА_5 та збільшено розмір позовних вимог .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року залучено до справи правонаступників померлого відповідача - його дочку - ОСОБА_2 , матір - ОСОБА_3 та особу, щодо якої складно спадкодавцем заповіт - ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 218)
28 січня 2020 року до канцелярії суду представником ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_8 надано клопотання про приєднання доказів до справи, які судом прийняті у справу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року накладено арешт на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 (кадастровий номер 5123755800:01:002:3192), площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; та 1/2 частку садового будинку, загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., розташованого на ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 травня 2020 року закрито підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розподіл спільної сумісної власності та призначено справу у загальному порядку до судового розгляду по суті.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2020 року зупинено провадження у справі № 522/19127/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про поділ майна, набутого в шлюбі, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на частину земельної ділянки та житлового будинку до вирішення по суті справи № 509/3542/18 за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., ТОВ «Профпроект», третя особа Друга одеська державна нотаріальна контора ГТУЮ в Одеській області про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
08 грудня 2021 року до канцелярії суду представником ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_8 надано письмові пояснення з відповідними доказами, які прийняті судом до справи
28 січня 2022 року до канцелярії суду представником ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_8 надано письмові пояснення з відповідними доказами, які прийняті судом до справи.
Розгляд справи по суті призначено на 10 листопада 2022 рік, про що сторони повідомленні в належний спосіб.
10 листопада 2022 року до суду надійшло клопотання представника Позивача про розгляд справи за його відсутності.
Представником ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_8 10.11.2022 року подана заява про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно до п.п. 6, 7 ч.2ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд зауважує про те, що всі учасники справі обізнані з наявним судовим провадження, проте тривалий час не цікавляться його станом та наслідками, що свідчить про недобросовісне виконанням ними процесуальних обов'язків.
При цьому, суд звертає увагу на положення ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).
Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2020 року у справі N 924/369/19.
Також суд зазначає, що згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenkov. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukhv. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Ураховуючи вищенаведене та ту обставину, що сторони реалізували своє право на викладення відповідних аргументів суду, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 1982 року ОСОБА_1 та покійний ОСОБА_5 були подружжям, між ними було укладено шлюб, зареєстрований Ленінградським відділом РАСЦ м. Калінінград 25 вересня 1982 року. (Т. 1 а.с. 154).
23 травня 1991 року подружжям за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить Договір купівлі-продажу від 23 травня 1991 року, посвідчений старшим державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори Коряченко А.А.
Позивач в уточненій позовній заяві просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на Ѕ частин цього майна.
Суд прийнявши до уваги доводи позивача, позицію відповідачів, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до висновків про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Ч.1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Ч.2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Ч.1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Ч. 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола обєктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
З наведеного вище, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю.
Суд зазначає, що жоден з учасників справа не заперечував належність квартири АДРЕСА_1 Позивачу та спадкодавцю на праві сумісної власності.
При цьому суд вважає передчасним звернення позивача з вимогою щодо поділу спільного сумісного майна в судовому порядку з визнанням за позивачем права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 з огляду на наступне.
Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У разі, якщо майно, яке зареєстроване за спадкодавцем, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, той з подружжя, хто є живим, може подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Неподання такої заяви не змінює правового режиму майна, яке входить до складу спадщини.
Потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.
Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.
За встановленими у справі обставинами, належність спірного майна на праві спільної сумісної власності подружжю ніхто не оспорював. Відповідно, позивачу належить Ѕ частини спірного майна як частка у спільному сумісному майні подружжя, і зі смертю чоловіка позивача, її право власності на цю частину майна не припинилось.
В матеріалах спадкової справи відсутні відомості про те, що позивач зверталася до нотаріальної контори з заявою про видачу Свідоцтва про право про право власності на частку в спільному майні.
За вказаних обставин позивач не позбавлена права в позасудовому порядку реалізувати свої права щодо юридичного закріплення за собою прав на спільну сумісну власність - квартиру АДРЕСА_1 .
Щодо позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки № НОМЕР_1 (кадастровий номер 5123755800:01:002:3192), площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; садового будинку, загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., розташованого на ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; визнання недійсним в Ѕ частині заповіту, укладеного ОСОБА_5 на коритьсь ОСОБА_4 , посвідчений нотаріально 22.11.2017 року; встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в період часу з 03 травня 2014 року по 01 березня 2017 року, а також визнання права власності на 1/2 частин вказаного нерухомого майна суд дійшов висновків про те, що у їх задоволені слід відмовити з наступних підстав.
Як вже встановлено судом 22 квітня 2014 року між сторонами шлюб розірвано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 06 травня 2014 року (справа № 522/30480/13-ц).
23 травня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого Продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку під АДРЕСА_2 , площею 0.0486 га.
Вказаний договір було укладено ОСОБА_5 поза шлюбними відносинами з позивачем.
Як на підставу заявлених вимог позивач вказує, що приблизно з 2008 року ОСОБА_5 став зловживати алкогольними напоями що призвело до сімейних конфліктів.
У грудні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2014 року шлюб між подружжям було розірвано.
Після розірвання шлюбу сторони продовжили проживати разом однією сім'єю як чоловік та дружина.
За спільним рішенням сторін на спільні кошти 26 травня 2014 року ОСОБА_5 придбав земельну ділянку під АДРЕСА_2 , площею 0.0486 га за 217 500 грн.
Іншу суму спільних грошей у розмірі 17 000 доларів США було витрачена позивачем та відповідачем на будівництво житлового будинку на вказаній земельній ділянці.
У вересня 2017 року ОСОБА_5 став знову зловживати спиртними напоями що призвело до припинення проживання сторін однією сім'єю.
Суд оцінивши усі зібрані докази по справі встановив, що вказані позивачем обставини спільного проживання її ї померлим ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та дружини в період часу з 03 травня 2014 року по 01 березня 2017 року не підтверджено жодним належним та допустимим доказом та спростовується іншими доказами по справі.
При цьому судом встановлено, що згідно пояснень гр. ОСОБА_7 , опитаного в письмовому вигляді адвокатом ОСОБА_8 (протокол опитування від 30.11.2021 року додається) останній разом з « ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_7 дивилися через інтернет пропозиції щодо покупки землі. ОСОБА_5 ровідомляв, що піде в рейс, щоб заробити гроші, купить землю, побудує будинок, що б на кінець мати де жити, не чути постійні сварки, скандали з ОСОБА_1 , хоче мати кришу над головою на старість. Все це стало наслідком незлагоди в сім'ї, постійні скандали, неможливість розділити квартиру.»
Згідно пояснень гр. ОСОБА_9 , опитаної в письмовому вигляді адвокатом ОСОБА_8 (протокол опитування від 30.11.2021 року додається) « ОСОБА_5 неодноразово говорив нам що хоче на кінець то купити ділянку землі і побудувати там будинок, щоб мати де жити на старість, а то за квартиру постійні скандали, бійки, непорозуміння.
Десь в 14 році, як прийшов ОСОБА_5 з рейсу, купив ділянку і почав будувати на ній будинок.»
Отже, згідно пояснень опитаних осіб вбачається, що причиною покупки земельної ділянки ОСОБА_5 були невирішені проблеми щодо поділу квартири з Позивачем, неможливості встановлення порядку користування нею.
З тих же пояснень гр. ОСОБА_9 вбачається, що «у ОСОБА_10 ще з 2013 року була перед ОСОБА_25 ОСОБА_15 , але там щось ніяк не складалося, ОСОБА_12 вагався, казав що в них різні погляди на деякі речі, зустрічі були нерегулярні… а потом вже й ОСОБА_25 появилася.»
З тих пояснень гр. ОСОБА_13 вбачається, що «мені не відомі відомості про припинення шлюбу ОСОБА_14 та його дружини, єдине, що мені сказав ОСОБА_12 це те, що розлучився з дружиною, бо вона «невинослива» і дочку «невиносливою» виховала. Сказав, що перехрестився, залишив їм все і покинув, щоб почати нормально жити. ОСОБА_12 десь з кінця 2014 року почав проживати в недобудованому будинку у ЖМ «Дайберг». Тоді він жив один. У нього була ОСОБА_15 (в яких конкретно відносинах вони були, мені достеменно не відомо), з якою я познайомилася, коли ми оформляли документи на земельні ділянки. ОСОБА_12 ще одного разу приходив з ОСОБА_16 до мене на роботу. Десь у 2017 -2018 роках ОСОБА_12 проживав там же з ОСОБА_17 аж до самої смерті.».
Поряд з цим з наданих суду документів вбачається, що 07 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_18 укладено угоду про намір вчинити правочин (договір купівлі-продажу з розстроченням), предметом якої є земельна ділянка № НОМЕР_2 розміром 0.05 га за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., Таїровська селищна рада, ЖСК «Дайберг».
Додатком № 1 до договору «про комунікації» встановлено порядок та розмір підключення комунікацій, а також вбачається факт передачі коштів гр. ОСОБА_18 та їх прийняття іншою стороною.
Додатком № 2 до договору «Розрахунок вартості за ділянку та комунікації» встановлено порядок та розмір платежів на виконання умов угоди про намір, а також вбачається факт передачі коштів гр. ОСОБА_18 та їх прийняття іншою стороною.
23 травня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого Продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку під АДРЕСА_2 , площею 0.0486 га.
Згідно п. 2.1. Договору, продаж земельної ділянки здійснено за 217 500.00 грн., які Продавець отримав повністю до підписання цього договору.
26 травня 2015 року ОСОБА_5 уклав індивідуальний контракт моряка строком 6 місяців та відповідно з 26.05.2015 року перебував у рейсі до його закінчення.
З вказаного логічно випливає, що згідно рахунку-фактури від 03 вересня 2015 року ОСОБА_18 замовляла та оплачувала будівельні матеріали для будівництва будинку.
Згідно рахунку-фактури від 05 листопада 2015 року ОСОБА_18 замовляла та оплачувала будівельні матеріали для будівництва будинку.
Вищевказані обставини та документи, надані на підтвердження вказаних обставин в логічній послідовності дають можливість встановити той факт, що починаючи з 2013 року по 2015 рік ОСОБА_5 вів господарство без участі ОСОБА_1 при цьому на той час перебував у відносинах, близьких до подружніх з гр. ОСОБА_18 , оскільки в індивідуальному контракті моряка від 26.05.2015 року ОСОБА_5 визначив своїм спадкоємцем на випадок загибелі - ОСОБА_18 .
При суд критично ставиться до тверджень позивача у позовній заяві про те, що у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на час розірвання шлюбу не було спору щодо користування спільним майном, оскільки вказані обставини спростовуються поясненнями опитаних осіб, зокрема опитана адвокатом ОСОБА_8 гр. ОСОБА_9 вказує про те, що « ОСОБА_12 перестав жити з ОСОБА_19 десь з 2006-2007 років, додому перестав приходити з 2008 року, живши періодично в друзів, винаймав житло, в інший час перебував у рейсі. ОСОБА_12 постійно розказував, що ніяк не може розділити квартиру».
Вищевказані обставини проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 окремо, в тому числі і ведення окремого господарства підтверджуються заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2014 року, яке вступило в закону силу, а отже факти мають преюдиціне значення.
Опитаний адвокатом ОСОБА_8 гр. ОСОБА_7 вказує про те, що «Десь з 2006 року ОСОБА_12 періодично перестав жити в дома, а з 2008 року перестав проживати у квартирі ( АДРЕСА_3 ), ночуючи у друзів тощо.
Приблизно в той час ОСОБА_12 поселив у свою частину квартир квартиранта - сина нашої спільної знайомої. При цьому квартирант довгого там не жив, оскільки ОСОБА_20 наняла хлопців, які побили сина нашої знайомої.
ОСОБА_12 казав, що розвівся з ОСОБА_19 , проте збрехав, бо як згодом вияснилося (сам признався) офіційно він розлучився через суд у 2014 році
ОСОБА_12 постійно жалівся на нестерпні умови, жалівся що не в змозі миром поділити квартиру»
Не доведеним є твердження позивача у позовній заяві про те, що за спільним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та за спільні кошти, набуті у шлюбі останнім набуто у власність вищевказану земельну ділянку з метою будівництва житлового будинку; витрачання спільних коштів у розмірі 17 000 доларів США ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відповідно на будівництва вказаного будинку, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу наведеним позивачем обставин; спростовуються поясненнями гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_9 , доказами по справі, зокрема: договором купівлі продажу земельної ділянки. в п. 4.7. якого зазначено, що ОСОБА_5 предмет договору купує за особисті кошти, угодою про намір вчинити правочин (договір купівлі-продажу з розстроченням) від 07.11.2013 року з додатками.
Окрім того з ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14 травня 2014 року по справі 522/8132/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про виселення вбачається, що позивач ( ОСОБА_5 ) в прохальній частині позовної заяви просить виселити з квартири АДРЕСА_4 як ОСОБА_1 , так і доньку, однак донька в даній заяві не вказана як сторона по справі.
Вбачається, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 між колишнім подружжям залишився невирішений спір щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , а тому твердження Позивача про те, що в період з 22.04.2014 року по 26.05.2014 рік було прийнято спільне рішення про придбання землі та будівництво на ній будинку для спільного проживання є необґрунтованим та невмотивованим.
Вказане також підтверджується поясненнями самої ОСОБА_1 (а.с. 64-66) викладених у заяві про забезпечення позову, зокрема ОСОБА_1 стверджує, що з весни 2014 року ОСОБА_5 намагається продати спільну квартиру, а в жовтні 2014 року не впустив Позивача з онуками до вказаного помешкання.
Позивач, вказуючи про те, що в жовтні 2014 року остання звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 , однак матеріали справи не містять на підтвердження вказаних обставин доказів.
Поміж тим, 24.06.2015 року ОСОБА_1 зверталася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_21 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю квартирою АДРЕСА_1 . Тим не менше вказаний позов було залишено судом без розгляду в силу повторної неявки в судове засідання позивача.
Позивач в позовній заяві стверджує про те, що у вересні 2017 року ОСОБА_5 знову почав зловживати алкогольні напої та в зв'язку з цим сторони перестали проживати однією сім'єю.
Поміж цим вказані обставини є недоведеними з огляду на наступне.
09 червня 2017 року ОСОБА_5 перед відходом у черговий рейс в якості моряка видав на ім'я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, згідно якої доручив повіреній здійснювати дії, пов'язані з замовленням та одержанням документів, необхідних для здійснення будівництва будинку за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., Таїровська селищна рада, ЖБК «Дайберг» на земельній ділянці під № НОМЕР_1 , площею 0.0486 га.
30 червня 2017 року ОСОБА_5 видав на ім'я ОСОБА_4 довіреність № НОМЕР_3 на розпорядження банківським картковим рахунком № НОМЕР_4 в АТ «Укрсиббанк».
Згідно Акту від 21.03.2018 року встановлено, що депутатом Таїровської селищної ради Яковенко Володимиром Миколайовичем був складений акт про те, що зі свідчення сусідів ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживала та проживає по теперішній час одна в ЖМ «Дайберг», ділянка 121а.
ОСОБА_4 зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_5 1961 р.н. проживали разом з травня 2017 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 вони проживали постійно однією сім'єю та вдвох вели спільне господарство.
17 лютого 2018 року ОСОБА_4 видано Свідоцтво про поховання НОМЕР_5 ОСОБА_5 .
За вказаних обставин вбачається, що з травня 2017 року ОСОБА_5 постійно проживав з Відповідачем, а тому твердження позивача про припинення проживання з ОСОБА_5 з жовтня 2017 року є недоведеними.
ОСОБА_5 за життя, будучи відповідачем по цій справі надавав суду свої пояснення, в яких серед іншого зазначав про те, що у квартирі, після отримання рішення про розлучення, ОСОБА_1 виділила ОСОБА_5 10 кв.м. житлової площі. Зазначає про те, що «це безумство відбувається протягом 7 років (пояснення датовані 25.05.2015 року) і припинити це ніхто не хоче. Фактично ми ( ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ) ніколи не проживали як подружжя» (а.с. 58).
Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_5 в рамках цивільної справи № 522/8132/14-ц, де останній зазначає (мов. оригіналу): «В производстве Приморского районного суда г. Одессы находилось гражданское дело № 522/8132/14-ц по продаже квартиры по адресу: АДРЕСА_3 которая является моей собственностью и разделу денег для покупки отдельного жилья для ОСОБА_22 и для бывшей супруги ОСОБА_23 . Пользуясь тем, что является адвокатом, обманным путем 14 октября 2014 года, дав обещание в суде на решения этого вопроса путем мирового соглашения при судье ОСОБА_24 принудила меня написать отказное заявление. В дальнейшем стала требовать с меня выплаты ей 50 000 у.е. и она еще подумает как поступить со мной в дальнейшем. Я уже не в состоянии совместно проживать в одной квартире с гражданкой ОСОБА_23 .
В связи с вышеизложенным прошу провести соответствующую проверку обстоятельств указанных мной в заявлении и оказать помощь в решении этого вопроса» (а.с. 61).
Заява аналогічного змісту направлялася ОСОБА_5 до Одеської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області. (а.с. 62)
Судом приймається до уваги те, що 13 жовтня 2014 року ОСОБА_23 звернулася до ОСОБА_5 з позовною заявою щодо розподілу спільної сумісної власності.
Предметом пору визначено квартиру АДРЕСА_1 .
Вбачається, що станом на день звернення до суду іншого спільно нажитого майна подружжя, яке б підлягало розподілу - не було.
Вказане кореспондується з приписами п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року, де вказується про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Поміж тим позовна заява не містить згадки про набуття подружжям у спільну сумісну власність майна за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., Таїровська селищна рада, ЖБК «Дайберг» на земельній ділянці під № НОМЕР_1 , площею 0.0486 га.
Вказане свідчить виключно про те, що станом на день звернення Позивача з цим позовом до суду, остання не була обізнана про набуття ОСОБА_5 у приватну власність вказаного нерухомого майна, а відповідно твердження ОСОБА_23 про спільні наміри з покійним чоловіком придбати у власність земельну ділянку не відповідають дійсним обставинам справи.
Також судом встановлено, що в проваджені Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/8132/14 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_23 , ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстрації.
Під час розгляду вказаної справи відповідачем ОСОБА_1 надано до суду заперечення на позовну заяву (а.с. 21-23) в яких серед іншого ОСОБА_23 стверджує про те, що приблизно два роки тому (заперечення датовані 23.06.2014 р.) ОСОБА_5 перестав постійно проживати у спільній квартирі, а у травні місяці цього року (мається на увазі травень 2014 року) він самостійно вивіз усі речі, які він вважав своїми, меблі та побутову техніку.
Вбачається, що викладені в уточненій позовній заяві обставини справи щодо спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_23 є спотвореними та побічно спростовуються іншими доказами, в тому числі вищевказаними запереченнями у справі № 522/8132/14.
На переконання суду очевидними є те, що наявність судових спорів між ОСОБА_5 та ОСОБА_23 щодо порядку користування та розпорядження спільним майном подружжя, підтверджених фактів не ведення спільного проживання та роздільного проживання виключає можливість зворотного, про що зазначає позивач, зокрема спільного проживання однією сім'єю та придбання за спільні кошти спірної земельної ділянки.
Окремо суд зазначає, що у судовому засідання, яке відбулося 09 грудня 2021 року представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_8 було поставлено стороні Позивача ряд питань з метою встановлення дійсних обставин справи, зокрема таких як: чи відома позивачеві гр. ОСОБА_18 ?; коли ОСОБА_23 дізналася про набуття ОСОБА_5 земельної ділянки у власність?; чи приймала участь ОСОБА_23 у виборі земельної ділянки перед її придбанням?; як сплачувалися кошти за придбану земельну ділянку?; хто фактично здійснював сплату коштів за придбану земельну ділянку?; в якому році було розпочате будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці?
Сторона Позивача не дала жодної відповіді на поставлені адвокатом ОСОБА_8 питання без аргументування поважності ненадання відповіді, що свідчить про зловживання Позивачем процесуальними правами та обов'язками, ухилення від сприяння суду у розгляді справи, введення суду в оману тощо.
Враховуючи те що матеріали справи не містять доказів спільного проживання Позивача з померлим ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та дружини в період часу з 03 травня 2014 року по 01 березня 2017 року то в цій частині суд відмовляє у задоволені заявлених позовних вимог.
Щодо позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки № НОМЕР_1 (кадастровий номер 5123755800:01:002:3192), площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; садового будинку, загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., розташованого на ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0486 га, у житлово-будівельному кооперативі «Дайберг» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; визнання недійсним в Ѕ частині заповіту, укладеного ОСОБА_5 на коритьсь ОСОБА_4 , що посвідчений нотаріально 22.11.2017 року суд зазначає, що згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Такий висновок суду кореспондується також з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17.
Поряд з цим за правилами частини 2 статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
22 квітня 2014 року між сторонами шлюб розірвано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 06 травня 2014 року (справа № 522/30480/13-ц).
Відповідно до частини 2,4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, незаборонених законом і таких що не суперечать моральним засадам суспільства.
Юридичне поняття шлюбу визначено в частині 1 статті 21 СК України, де вказано про те, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).
До заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки.
Матеріали справи не містять таких доказів та навпаки спростовуються іншими зібраними по справі доказами.
Позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 в період часу з 03 травня 2014 року по 01 березня 2017 року, доказів тому, що вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім'ї.
Таким чином у суду відсутні правові підстави для визнання майна спільною сумісною власністю та відповідно поділу вказаного майна з одночасним визнанням права власності на частину такого майна за позивачем.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки статтею 74 відповідного Кодексу передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Пленум Верховного Суду України в п.20 Постанови №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вказав, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс 12).
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2253цс15 від 08 червня 2016 року.
Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної із сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю, такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи №129/2115/15-ц постанова від 14 лютого 2018 року.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 21,23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Надаючи оцінку джерелу походження коштів, за які було набуто спірне майно, суд знаходить доведеною обставину того, що воно придбавалось за особисті кошти відповідача, під час його окремого проживання від позивача.
Суд вважає, що позивачем не доведено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 в період часу з 03 травня 2014 року по 01 березня 2017 року, і відповідно суд не знаходить правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які є похідними, таких як: визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя, визнання заповіту недійсним в частині.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Керуючись статями 55, 124 Конституції України; статями 3, 11, 15-16, 316, 321, 328, 368 ЦК України; статями 3, 21, 36, 74 СК України; Постановою Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року із змінами "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"; Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"; статями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 258, 259, 263-265, 293, 315-319, 352, 354, 355, 430 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна, набутого в шлюбі, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки та житлового будинку - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 житлову квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текс рішення складено 11 листопада 2022 року
Суддя:
10.11.2022