вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
31.10.2022м. ДніпроСправа № 904/454/22
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Арнаутової А.О., розглянувши матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1
до відповідача-1: Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, 49000, м.Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 17-А, код ЄДРПОУ 39394856
відповідача-2: Головного управління ДФС у Київській області, 03151, м.Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, код ЄДРПОУ 39393260
відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, 49000, м.Дніпро, вул.Челюскіна, буд.1, код ЄДРПОУ 37988155
відповідача-4: Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, 01196, м.Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, код ЄДРПОУ 37955989
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіона,6, код ЄДРПОУ 37567646)
про стягнення матеріальної шкоди
Представники:
від позивача: Некрасов Олексій Сергійович (адвокат) Караган Олексій Вікторович
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: Дерновський Максим Євгенович, посв. № 169
від відповідача-4: не з'явився
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: не з'явився
Фізична особа-підприємець Караган Олексій Вікторович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління ДФС у Київській області, відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, відповідача-4: Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якій просить суд:
- стягнути солідарно з Державного бюджету України через Головне управління казначейської служби України у Київській області та Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області суму матеріальної шкоди в розмірі 20 678 004,00грн.
Ухвалою суду від 10.02.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче на 10.03.2022р.
Судове засідання 10.03.2022р. не відбулось у зв'язку із запровадженням з 24.02.2022р. воєнного стану.
Ухвалою суду від 28.04.2022р. судове засідання було призначено на 17.05.2022р. про місце, день та час судового засідання сторони були повідомлені шляхом направлення ухвали суду від 29.04.2022р. на їхню електронну адресу, про що свідчать довідки Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2022р. про доставку електронного листа та прийнятими телефонограмами від 02.05.2022р. Також, ухвала суду від 10.02.2022р. була отримана відповідачем-2, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.6, том 5)
Представник позивача та представник відповідача-3 в судове засідання з'явились, представник відповідача-1,2,4 не з'явились.
Ухвалою суду від 17.05.2022р. відкладено підготовче засідання по справі на 26.05.2022р.
Про місце, день та час судового засідання сторони були повідомлені шляхом направлення ухвал суду від 17.05.2022р. на їхню електронну адресу, про що свідчать роздруківки про доставку електронного листа, а також присутні в судовому засіданні сторони були ознайомлені з повідомлення про відкладення розгляду справи під розписку в судовому засіданні 17.05.2022р.
26.05.2022р. в судове засідання представники позивача та відповідача-3 з'явились. Представники відповідача-1, 2 та 4 не з'явилися.
19.05.2022р. від відповідача-4 надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог до відповідача-4 в повному обсязі. В своєму відзиві відповідач-4 вважає, що Головне управління Казначейства є неналежним відповідачем та не погоджується з позовними вимогами позивача. (а.с.64-70, том 5)
Також в своєму відзиві відповідач-4 просить залучити Київську обласну прокуратуру, так як і дозвіл на проведення обшуків був наданий прокурором Київської області, проте її учасником справи не було визначено позивачем. Позивач в судовому засіданні, 13.10.2022р., заперечував щодо задоволення клопотання відповідача-4. Представник відповідача-3 в судовому засіданні, 13.10.2022р., підтримав клопотання відповідача-4. В задоволенні клопотання відповідача-4 в частині залучення Київської обласної прокуратури було відмовлено, оскільки предметом спору є вимога про відшкодування матеріальної шкоди, завданою незаконною бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, а не незаконні дії Прокуратури, про що було винесено протокольну ухвалу 13.10.2022р.
26.05.2022р. від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що доводи відзиву спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства. (а.с.103-109, том 5)
26.05.2022р. від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме, копію висновку експерта №02/22 за результатами проведення судової економічної експертизи та висновку експерта судової товарознавчої експертизи №ГО-272. (а.с.196-250, том 5, а.с.1-70, том 6)
26.05.2022р. від позивача надійшла заява про виправлення описки відповідача-1: Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на Головне управління ДФС Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на Головне управління ДФС у Київській області, яка була помилково зазначена у позовній заяви. Клопотання позивача від 26.05.2022р. про виправлення описки відповідача-1 та відповідача-2 було задоволено в судовому засіданні 26.05.2022р.
Ухвалою суду від 26.05.2022р. відкладено підготовче засідання по справі на 10.06.2022р.
В судове засідання, 26.05.2022р., з'явились позивач та відповідач-3. Представники відповідачів-1, 2, 4 в судове засідання не з'явились, були повідомлені шляхом направлення ухвали суду від 26.05.2022р. на їхню електронну адресу, про що свідчать роздруківки про доставку електронного листа. Представники позивача та відповідача-3 були ознайомлені з повідомленням про відкладення розгляду справи під розписку в судовому засіданні 26.05.2022р. Додатково сторона позивача за власною ініціативою повідомила відповідачів 1,2,3,4 на поштову адресу про, що свідчать докази відправки.
Додатково повідомляємо, що 09.06.2022р. від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо направлення (з власної ініціативи) на адреси відповідачів-1, 2, 3 та 4 ухвал суду від 26.05.2022р. (а.с.161, том 6)
09.06.2022р. від позивача відповідно до ч.2 п.5 ст.81 ГПК України надійшло клопотання про витребування доказів, в якому просить суд:
- витребувати у Головного управління ДФС у Дніпропетровській області точну назву Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області або юридичної особи, підрозділом якої є Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з зазначенням ідентифікаційного коду юридичної особи та її місцезнаходження і наданням відповідних документів;
- витребувати у Головного управління ДФС у Київській області точну назву Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області або юридичної особи, підрозділом якої є Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з зазначенням ідентифікаційного коду юридичної особи та її місцезнаходження і наданням відповідних документів і наданням відповідних документів. Ухвалою суду від 10.06.2022р. клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Станом на день винесення рішення до суду не надійшла інформація на виконання ухвали суду від 09.06.2022р. про витребування доказів.
09.06.2022р. до суду від відповідача-4 через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення по справі (заперечення) щодо залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державну казначейську службу України. (а.с.162-164, том 6) В своїх запереченнях відповідач-4 зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Казначейство несе відповідальність та за дії інших органів державної влади, зокрема за працівників ГУ ДФС У Київській області та ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Вважає, що Казначейство не в змозі використати права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 12.10.2022р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо залучення до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог: Державну казначейську службу України (01601, м.Київ, вул.Бастіона,6, код ЄДРПОУ 37567646). В своїх поясненнях позивач зазначає, що Державна казначейська служба України як Казначейство України здійснює нагляд за діяльністю регіональних казначейських служб та відповідає за відповідні видатки. В судовому засіданні, 13.10.2022р., оголошено вступну та резолютивну частини ухвали щодо залучення до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог: Державну казначейську службу України (01601, м.Київ, вул.Бастіона,6, код ЄДРПОУ 37567646.
Ухвалою суду від 10.06.2022р. відкладено підготовче засідання по справі на 07.07.2022р.
Додатково повідомляємо, що 16.06.2022р. до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи квитанцій про направлення (з власної ініціативи) відповідачам-1, 2, 3 та 4 ухвали суду від 10.06.2022р. (а.с.177-192, том 6)
Судове засідання 07.07.2022р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Панни С.П. на лікарняному з 15.06.2022р. по 05.10.2022р.
Ухвалою суду від 06.10.2022р. призначено підготовче засідання по справі на 13.10.2022р.
Про місце, день та час судового засідання сторони були повідомлені судом належним чином шляхом передачі телефонограм та направлення на їхні офіційні електронні адреси ухвали суду від 06.10.2022р., про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.204-213, том 6)
Додатково повідомляємо, що 12.10.2022р. до суду від позивача надійшли докази направлення (з власної ініціативи) на адреси відповідачів-1, 2, 3 та 4 ухвали суду від 06.10.2022р. (а.с.214-222, том 6)
12.10.2022р. до суду від представника позивача - фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича адвоката Некрасова Олексія Сергійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції 13.10.2022р. о 11:30 год. поза межами суду. Ухвалою суду від 12.10.2022р. вказане вище клопотання представника позивача було задоволено.
13.10.2022р. до суду від відповідача-3 надійшло клопотання про зміну статусу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області із відповідача на третю особу на підставі його пояснень та відзиву відповідача-4. Клопотання відповідача-3 обґрунтовано тим, що Головні управління є окремими особами та не відповідають за зобов'язаннями держави в разі відшкодування шкоди. 13.10.2022р. до суду електронною поштою від позивача надійшло клопотання про виключення відповідачів-3 та 4 зі складу відповідачів та визнання їх третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача. В судовому засіданні, 13.10.2022р., оголошено перерву до 15:30, після якої в задоволенні клопотання позивача та відповідача-3 про зміну статусу відповідачів-3, 4, залучення відповідачів-3 та 4 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача відмовлено, про що було 13.10.2022р. , винесено протокольну ухвалу, оскільки ГПК України таку заміну не передбачає.
Ухвалою суду від 13.10.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2022р.
21.10.2022р. до суду від відповідача-3 надійшли пояснення на позовну заяву, в якій просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В своїх поясненнях відповідач-3 зазначає, що позивачем невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, а викладені висновки не відповідають обставинам справи. (а.с.24-28, том 7)
25.10.2022р. до суду від позивача електронною поштою надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію адвокатського запиту направленого в управління організаційного забезпечення ЄРДР та інформаційно-аналітичної роботи Офісу Генерального Прокурора України від 18.10.2022р. (а.с.31-35, том 7). Відповіді позивач не отримав.
31.10.2022р. До початку розгляду справи по суті суд у зв'язку з не вирішенням клопотання щодо залучення ТОВ "Вікос ЮГ", в якості третьої особи, продовжив підготовче засідання з даного питання.
31.10.2022. від позивача надійшли пояснення (заперечення) на клопотання відповідача-4, щодо залучення ТОВ "Вікос ЮГ", в якості третьої особи. В яких він зазначає, позивач ФОП Караган не мав з останнім жодних відносин. У ФОП Караган майно вилучалось виключно ГУДФС у Київській області.
Щодо клопотання про залучення ТОВ "Вікос ЮГ", в якості третьої особи. Відповідач-3 просить винести це питання на розсуд суду, все що він хотів сказати зазначив в його відзиві.
В судове засідання 31.10.2022р., з'явились позивач, його представник та відповідач-3. Представники сторін відповідача1,2,4 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору не з'явились.
В судовому засіданні було відмовлено у задоволені клопотання відповідача-4 в залучені в якості третьої особи "Вікос ЮГ" про, що було винесено протокольну ухвалу.
31.10.2022р. в 10:59 суд перейшов до судового розгляду справи по суті.
Про місце, день та час судового засідання сторони були належним чином повідомлені шляхом направлення на їхні електронні адреси ухвал суду від 13.10.2022., про що свідчать довідки про доставку електронного листа відповідчу1,2,3,4 та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог Державна казначейська служба України (а.с.13-18, том7) та шляхом прийняття телефонограми відповідачем-4(а.с. 19, том 7), суд направив поштові відправлення ухвал суду від 13.10.2022 р.: відповідачу-1 (згідно з трек номер 4930020579872 відправлення знаходиться у точці видачі. Але згідно з витягом Єдиного державного реєстру від 13.10.2022р. Головне управління ДФС у Дніпропетровській області код ЄДРПОУ 39394856, знаходиться за вказаною адресою м.Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 17-А, куди направлялись данні ухвали) та відповідачу-2 (Ухвали від 13.10.2022 р. направлені на адресу відповідача-2 повернулись. Але згідно з витягом Єдиного державного реєстру від 13.10.2022р. Головне управління ДФС у Київській області код ЄДРПОУ 39393260, знаходиться за вказаною адресою м.Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А,куди направлялись данні ухвали).
Додатково повідомляємо, що 25.10.2022р. до суду від позивача надійшли докази направлення (за власною ініціативою) на адреси відповідачів-1,2,3,4 та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ухвал суду від 13.10.2022р. (а.с.37-47, том 7).
Пунктом 1 ч.1 ст. 232 ГПК України, встановлено, що видом судових рішень є ухвали.
Пунктом 2 ч.6 ст.242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 26.05.2020 р. по справі N 1-24-7-5/297-06/7817 дійшов висновку, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
При цьому суд зазначає, що учасники судового провадження, мають в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що наголошував Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України".
Окрім цього, згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень. Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені можливості ознайомитись із датою судового засідання.
Таким чином, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до п.10 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
В судовому засіданні 31.10.2022р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Згідно до акту від 07.11.2022 року затвердженого керівником апарату Господарського суду Дніпропетровської області Олександром Гануляком у зв'язку з замінюванням будівлі Господарського суду Дніпропетровської області відбулось вимушене тимчасове зупинення роботи Господарського суду Дніпропетровської області з 14:30 до 16:55.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
При розгляді даної справи судом врахована постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 (із змін. і доп.) «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» згідно з пунктами 1, 2 якої зазначені органи вирішено утворити шляхом реорганізації (поділу) Державної фіскальної служби та які є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби.
При цьому судом прийняті до уваги й положення пункту 7 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (із змін. і доп.), відповідно до яких майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх поділу переходить згідно з розподільчим балансом.
За наявними у справі витягами та виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі й станом на час ухвалення рішення, відповідач-1: Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 39394856) та відповідач-2: Головне управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260) знаходиться в стані припинення, розподільчий баланс сторони суду не надали.
За частиною першою статті 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
Також, за частиною п'ятою цієї статті юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника.
За вказаних обставин визначення відповідачем-1: Головне управління ДФС у Дніпропетровській області та відповідачем-2: Головне управління ДФС у Київській області є правомірним. Це дві юридичні особи. Можливість заміни боржника у майбутньому за наявності правових підстав не виключається.
У провадженні відповідача-2 перебувало кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за номером 32017110000000045 від 20.09.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України
14.03.2018 в межах вказаного кримінального провадження було проведено обшуки за адресами офісних приміщень:
м. Київ, вул. С. Руданського, буд. 3А, прим. 537, 537Б - на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 01.03.2018 (справа № 760/5574/18);
м. Дніпро, вулиця Тверська, 1 - на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 13.03.2018 (справа № 760/6595/18-к)
Як вбачається з протоколів обшуків від 14.03.2018за вказаними адресами відбувся опис та вилучення речей та майна (спортивні товари та інвентар), які належать ФОП Карагану Олексію Вікторовичу.
Ухвалами Солом'янського районного суду м. Києва від 26.03.2018 у справі №760/7802/18 та від 30.03.2018 у справі №760/8184/18-к на вилучене майно було накладено арешт.
12.06.2018 ухвалами Апеляційного суду міста Києва ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 26.03.2018 у справі №760/7802/18 та від 30.03.2018 у справі №760/8184/18-к скасовано, у задоволенні клопотань сторони обвинувачення про накладення арешту на майно - відмовлено.
Відповідно до ст. 169 КПК України встановлено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.
Копія судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, копія судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна негайно після його оголошення вручається слідчому, прокурору. У разі відсутності слідчого, прокурора під час оголошення судового рішення його копія надсилається таким особам не пізніше наступного робочого дня.
Слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.
13.06.2018 захисник Карагана О.В., адвокат Некрасов О.С., звернувся до відповідача-2 у провадженні якого перебувало кримінальне провадження №32017110000000045, із клопотанням про повернення вилученого майна. Жодної відповіді на вказане клопотання ні захисник, ні Караган О.В. не отримали.(а.с.84-85 том 3).
12.07.2018 Караган О.В. разом зі своїм захисником з'явився за адресою: місто Одеса, вулиця Генерала Цвєтаєва, 3/5, складські приміщення ТОВ «Вікос Юг», де речі перебували на відповідальному зберіганні .(а.с.85 абзац 2 том 3).
На підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 18.06.2018 (справа №760/15664/18) про тимчасовий доступ до речей і документів в рамках іншого кримінального провадження (№ 32018110000000040 від 12.06.2018), яке також перебувало в провадженні відповідача-2, останній здійснив виїмку майна позивача, про що склав протокол тимчасового доступу до речей і документів від 12.07.2018. При цьому суд зауважує, що перелік вилученого майна 14.03.2018 та 12.07.2018 повністю співпадає з переліком майна вищезазначеної ухвали.
31.08.2018 ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва (справа №1-кс760\9544\18) було задоволено скаргу позивача та зобов'язано слідчих відповідача-2 повернути майно Карагану О.В., що було вилучено під час тимчасового доступу до речей і документів від 12.07.2018 в рамках кримінального провадження №32018110000000040 від 12.06.2018 на підставі ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 18.06.2018 року.
Надалі позивач дізнався, що кримінальне провадження №32018110000000040 від 12.06.2018 , в рамках якого відбувся тимчасовий доступ до речей та документів, об'єднано із кримінальним провадженням №32017110000000045 від 20.09.2017, а територіальну підслідність визначено за СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області.
31.10.2018 представник ОСОБА_1 звернувся до СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області із клопотанням про повернення вилученого майна (вх. №39143/10 від 07.11.2018).
10.11.2018 ОСОБА_1 отримав Постанову про відмову в задоволенні клопотання від 09.11.2018, підписану заступником начальника 1-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Алексєйчука К.В. В обґрунтування постанови вказано, що зазначеною вище ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва повернути належне ОСОБА_1 майно зобов'язано службових осіб відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Київській області, а не співробітників ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Відтак, посадові особи ГУ ДФС у Дніпропетровській області вважають, що підстави для вчинення ними процесуальних дій щодо повернення вилученого майна - відсутні.
26.11.2018 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі №201/12473/18 зобов'язано слідчих Відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 товари, вилучені згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12 липня 2018 року.
Згідно Протоколу повернення тимчасово вилученого майна від 17.12.2018, на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26.11.2018 у справі №201/12473/18 (якою зобов'язано відповідача-1 повернути ОСОБА_1 товари, вилучені згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12 липня 2018 року) лише частина майна була повернена ОСОБА_1 .
Право власності позивача на вилучене та неповернуте майно підтверджується первинними документами (накладними), які містяться в матеріалах справи (том 4).
Матеріали справи також містять Акт інвентаризації товарів на складі №1/18Д від 09.02.2018, Акт інвентаризації товарів на складі №1/18К від 15.02.2018, Акт інвентаризації товарів на складі №1/19Д від 18.01.2019, Акт інвентаризації товарів на складі №1/19К від 25.01.2019, Акт №1 від 20.01.2019 про нестачу товару (Дніпро), Акт №1 від 25.01.2019 про нестачу товару (Київ). Вказані документи підтверджують те, що позивачем проводилась інвентаризація товарів до та після їх вилучення (том 3).
У результаті інвентаризації виявлено значну нестачу товарів:
- на складі у м. Дніпро сума нестачі становить 9132 одиниці фактичною вартістю 18 534 178,00 грн. (Акт №1 про нестачу товару від 20.01.2019) (а.с.215-229, том 3);
- на складі у м. Києві сума нестачі становить 2024 одиниць товару фактичною вартістю 2 155 761,00 грн. (Акт №2 про нестачу товару від 20.01.2019) (а.с.230-233, том 3).
Отже, загальна вартість неповернутого позивачу товару згідно бухгалтерських первинних документів складає 20 689 939,00 грн. При цьому дана вартість розрахована виходячи з відпускної ціни товарів.
У висновку експерта судово-товарознавчої експертизи № ГО-272 від 17.05.2022р. експерт зазначив, що визначити ринкову вартість товарів станом на 2019 рік є неможливим через відсутність даних в інформаційній базі ДТПП та існуючих джерелах електронної мережі INTERNET. (а.с.201, том 5)
Станом на лютий 2022 року:
- ринкова вартість товарів згідно акту № 1 від 20.01.2019р. про нестачу товарів склад м.Дніпро становить 15 393 062,00грн. (п'ятнадцять мільйонів триста дев'яносто три тисячі шістдесят дві гривні 00 копійок);
- ринкова вартість товарів згідно акту № 2 від 20.01.2019р. про нестачу товарів склад м. Київ становить 2 395 028,00грн. (два мільйони триста дев'яносто п'ять тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок);
- загальна ринкова вартість товарів згідно актів № 1 від 20.01.2019р. про нестачу товарів склад м. Дніпро, № 2 від 25.01.2019р. про нестачу товарів склад м.Київ, становить 17 788 090,00грн. (сімнадцять мільйонів сімсот вісімдесят вісім тисяч дев'яносто гривень, 00 копійок).
За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Розглянувши дану справу, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Предметом доказування у даній справі є факт неповернення відповідачами 1 і 2 частини майна позивачу та вартість неповерненого майна.
Згідно зі статями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України відповідно до якої шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом завдання шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Отже, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №61-8279ск19.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).
Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження 14-515цс19), у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.03.2019 року у справі № 629/795/19, від 18.12.2019 року у справі № 340/451/18, від 26.02.2020 року у справі № 366/2026/18, 01.07.2020 року у справі № 591/5911/17, від 23.09.2020 року у справі № 626/608/18, від 07.10.2020 року у справі № 646/1806/18, від 28.10.2020 року у справі №610/3221/19.
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між винними діями та наслідками, що настали.
У матеріалах справи містяться дані про те, що ФОП Караган О.В. звертався до відповідачів, які були зобов'язані згідно ухвал суду повернути йому вилучені під час обшуку та тимчасового доступу майно, однак останніми його вимоги були задоволені не в повному обсязі, частина майна загальною вартістю 17 788 090,00 грн. не була повернута. При цьому суд зауважує, що саме така вартість неповерненого майна підтверджена висновком експерта, наявним в матеріалах справи.
Доказів того, що все майно повернуто позивачу матеріали справи не містять, ухвали судів про повернення майна відповідачами в повній мірі не виконано, на даний час майно в повному обсязі не повернуто, отже має місце порушення майнових прав позивача.
Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.
Порядком № 1104 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.
Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
Таким чином, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є відповідачі 1 і 2, як особи, відповідальні у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та відповідачі 3 і 4 я особи, які здійснюють списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Стосовно тверджень про Відповідачів 3 і 4 щодо неможливості стягнення з них коштів суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів можна зробити висновок про те, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов'язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
Пред'являючи вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, Позивач зазначив відповідачами Головне управління ДФС у Київській області та Головне управління ДФС у Дніпропетровській області, які, повинні відшкодувати цю шкоду, та ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області і ГУ ДКСУ у Київській області.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. по справі № 242/4741/16-ц).
Суд приходить до висновку, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачам шкоди.
Верховний Суд в багатьох справах залишав без змін судові рішення, якими саме з органів казначейства, як представника держави стягувались кошти. Зокрема така позиція викладена у постанові ВС від 14.09.2021 у справі № 910/14452/20, постанові від 27.02.2019 у справі № 308/11499/14-ц та багатьох інших.
Так, у правовій позиції Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №521/10640/15-ц зазначено, що відповідно до вимог статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством із державного бюджету як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження №12-110цс18)вказано,що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 07 вересня 2022року у справі № № 711/4624/21 (провадження № 61-5128св22).
У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Як зазначалося вище, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Такими органами у цій справі є Головне управління ДФС у Київській області та Головне управління ДФС у Дніпропетровській області як особи, відповідальні у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Виходячи з викладених фактичних обставин справи, визначений законом обов'язок повернути майно не виконаний державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної позивачу матеріальної шкоди .
Неправомірні дії та бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області і Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо вилучення у Позивача у визначеному законодавством порядку майна та повернення його не в повному обсязі, попри наявні рішення судів, призвели до втрати Позивачем належного йому на праві власності майна. Ці дії перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з втратою належного Позивачу майна.
Відповідачі не надали суду доказів повернення всього майна, вилученого у позивача, доводи Позивача не спростували, що дає суду підстави вирішувати спір за наявними письмовими доказами.
Відповідно до ст. ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши доводи та докази позивача, проаналізувавши обставини справи, суд вважає їх частково обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
При цьому суд зазначає, що матеріалами справи, зокрема висновком експерта частково підтверджується розмір завданої шкоди, а саме в розмірі 17 788 090,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідачів 17 788 090,00 грн.
Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір у справі слід покласти на відповідачів-1 та 2.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Позивач в своїй позовній заяві зазначив, що заява про стягнення судових витрат буде подана протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, тому суд не розглядає питання відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця Карагана Олексія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму матеріальної шкоди в розмірі 17 788 090,00грн. (сімнадцять мільйонів сімсот вісімдесят вісім тисяч дев'яносто гривень 00 копійок).
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 133 410,68грн. (сто тридцять три тисячі чотириста десять гривень 68 копійок)
Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області (03151, м.Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 133 410,68грн. (сто тридцять три тисячі чотириста десять гривень 68 копійок)
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.11.2022
Суддя С.П. Панна