10 листопада 2022 року
м. Чернівці
справа № 727/6453/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
секретар Конецька Д. Г.
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 6 жовтня 2022 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Калмикова Ю. О.
Описова частина
Короткий зміст заяви
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною.
На обґрунтування вимог заяви зазначав, що ОСОБА_2 є його бабусею.
ОСОБА_2 має ознаки стійкого психічного розладу, в зв'язку з яким не здатна усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними, а також не завжди може орієнтуватися в простих життєвих ситуаціях. Стан її здоров'я погіршується.
Як вбачається з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 , остання проходила огляд у лікаря 23 липня 2022 та 25 липня 2022 року зі скаргами на запаморочення, нестійку ходу, погіршення зору, постійні головні болі.
Відповідно до виписки з медичної картки ОСОБА_2 має діагноз ЦА ДЄ ІІ-ІІІ ступенів, виражена атаксія, порушення функцій ходи.
Як вбачається із зазначеного висновку хвора за станом здоров'я та згідно з рекомендації невролога потребує стороннього догляду та допомоги.
З висновку від 26 липня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Внаслідок свого віку та стану здоров'я ОСОБА_2 потребує догляду та встановлення над нею опіки.
ОСОБА_1 здатний доглядати свою бабусю і бути її опікуном, має на це можливість і бажання.
Враховуючи наведене вище, просив заяву задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 6 жовтня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 в порядку статті 60 ЦК України просив суд визнати недієздатною ОСОБА_2 без вимог щодо призначення опікуна.
Оскільки в матеріалах справи відсутні подання або висновок органу опіки та піклування з приводу призначення заявника опікуном ОСОБА_2 , суд не має підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання вказаної особи недієздатною.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатною.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Суд дійшов помилкового висновку про те, що питання визнання особи недієздатною та призначення над нею опіки мають вирішуватися виключно в одному судовому провадженні.
Заявник не мав подавати до суду висновок органу опіки та піклування з приводу призначення заявника опікуном ОСОБА_2 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Сторони відзив на апеляційну скаргу не подавали.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим міським ЗАЦС міста Чернівці 31 жовтня 1962 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис №1880. Батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_4 , матір'ю - ОСОБА_2 .
Згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 1 серпня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому міста Чернівці Чернівецької області ОСОБА_5 та ОСОБА_3 14 серпня 1982 року одружились, про що складено актовий запис №1353. Прізвище чоловіка після одруження - ОСОБА_6 , дружини - ОСОБА_7 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції від 31 травня 2005 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено актовий запис №3610. Батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_5 , матір'ю - ОСОБА_8 .
Згідно з висновком судово-психіатричного експерту № 504 від 9 вересня 2022 року, ОСОБА_2 на даний час виявляє ознаки психічного розладу у формі судинної деменції. За своїм психічним станом на даний час ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 40 ЦК України).
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
У пункті 1 частини другої статті 293 ЦПК України зазначено, що обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в окремому провадженні.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Згідно з частиною третьою статті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 636/398/19 (провадження № 61-5685св20) зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначає презумпцію психічного здоров'я.
Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до положень частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно зі статтею 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема психічний стан особи.
Порядок проведення судово-психіатричної експертизи затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 травня 2018 року №865, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 червня 2018 року за № 719/32171.
Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Об'єктами експертизи є: матеріали цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, відповідно якої проводиться експертиза.
Статтею 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 41, статті 58 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Частиною першою статті 300 ЦПК України передбачено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 та від 30 червня 2022 року.
До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (стаття 65 ЦК України).
У статті 66 ЦК України зазначено, що якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, останній відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання його бабусі ОСОБА_2 недієздатною з підстав не заявлення ним, окрім зазначеної вимоги, також вимоги щодо встановлення опіки над вказаною недієздатною особою та призначення їй опікуна та відсутності в матеріалах справи подання та/або висновку органу опіки та піклування з приводу призначення заявника опікуном чи піклувальником ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув зазначену вище заяву про визнання ОСОБА_2 недієздатною без залучення її до участі у даній справі в якості заінтересованої особи.
Відповідно до ч. 1-4 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав.
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.
Нормами процесуального законодавства не передбачено права суду за власною ініціативою залучати до участі у справі заінтересованих осіб.
Згідно зі статтею 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У пункті 68 рішення Європейського суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Європейський суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 вказаного рішення).
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до часини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України».
Окрім того, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18, від 7 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 756/6838/17 та від 7 квітня 2020 року у справі 638/4/19.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції розглянуто заяву про визнання особи недієздатною із грубим порушенням вимог процесуального закону, зокрема статті 299 ЦПК України та не враховано, що ОСОБА_2 гарантовано право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд справи, за результатами якого остання може бути визнана недієздатною.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що в ній не зазначено ОСОБА_2 в якості заінтересованої особи.
Матеріали справи не містять належних доказів повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 або її представника про розгляд цієї справи та даних про те, що заявник ОСОБА_1 у суді першої інстанції заявляв клопотання про залучення до участі у справі всіх належних заінтересованих осіб, зокрема також, окрім Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, і особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною - ОСОБА_2 , що позбавило її можливості захисту своїх прав та надання суду відповідних доказів.
Такі обставини є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати до участі у справі заінтересованих осіб.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 1 вересня 2021 року у справі № 759/9964/16 та від 7 квітня 2020 року у справі 638/4/19.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною, проте помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки у задоволенні вказаної заяви необхідно було відмовити через не залучення всіх заінтересованих осіб, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 6 жовтня 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 11 листопада 2022 року.
Головуючий О. О. Одинак
Судді: М. І. Кулянда
Н. Ю. Половінкіна