Провадження № 22-ц/803/5706/22 Справа № 199/9763/21 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
02 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, -
У грудні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , звернулись до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилались на те, що ОСОБА_3 із 06 грудня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають двох доньок: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час перебування у шлюбі було придбано нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі зареєстрували своє місце мешкання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетрвоська від 16 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
Після розірвання шлюбу позивачка ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який також зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також після припинення між сторонами подружніх стосунків та розірвання шлюбу ОСОБА_3 разом із дітьми продовжила проживати у вказаній квартирі, однак у період часу з 02 травня 2020 року по 09 травня 2020 року відповідач ОСОБА_1 змінив замки в квартирі та почав перешкоджати позивачам користуватися квартирою, яка, на підставі ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, у результаті чого ОСОБА_3 була вимушена звернутись до Амур-Нижньодніпровського відділу поліції, про що складений відповідний висновок від 26 травня 2020 року.
Так, через особисті неприязні стосунки між сторонами, позивачі позбавлені можливості вільно користуватись єдиним житлом - квартирою АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим, із травня 2020 року позивачі вимушені винаймати житло для проживання.
З огляду на викладене, позивачі, з урахуванням уточнень, просили суд:
- зобов'язати ОСОБА_1 не чинити позивачам перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_2 , яка була придбана під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя;
- вселити у квартиру АДРЕСА_2 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2022 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, - задоволено частково. Вселено у квартиру АДРЕСА_2 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 із 06 грудня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу, виданим 06 грудня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська, актовий запис №1113 (а.с.13).
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають двох доньок: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17, 18).
Під час перебування у шлюбі було придбано нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.6).
Також судом установлено, що у спірній квартирі зареєстровані: відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як уповноважений власник; позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 20 січня 2006 року; позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20 січня 2006 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 21 лютого 2007 року, що підтверджується довідкою №316 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а.с.21).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетрвоська від 16 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.11).
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 01 липня 2020 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №742 (а.с.14).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 08 липня 2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі зареєстровані у спірній квартирі, яка є їхнім єдиним житлом, при цьому, відповідач, зокрема, у судовому засіданні, демонстрував небажання вселення заявників в квартиру та не визнавав їхнє право на проживання в ній, категорично заперечуючи проти позову, тому дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у порядку користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч.4 ст.9 ЖК України).
Крім того, згідно зі ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції було ухвалено рішення при неповно та всебічно з'ясованих обставинах справи, при цьому, не надано належну оцінку всім доказам, наявним в матеріалах справи.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було установлено судом першої інстанції, позивачі: дружина - ОСОБА_3 , діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як члени сім'ї вселилися, проживали та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 . Вказана квартира є єдиним їхнім місцем проживання та іншого житла вони не мають.
Малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживав та зареєстрований у вищезазначеній квартирі за місцем реєстрації матері.
Разом з тим, ОСОБА_1 не спростував ту обставину, що він перешкоджає позивачам та малолітнім дітям (разом з матір'ю) проживати в квартирі.
Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про необхідність вселення у квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити позивачам перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_2 , яка була придбана під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки судове рішення не може здійснювати захист можливого порушеного права у майбутньому, а тому вказана вимога не підлягає до задоволення.
Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова