Провадження № 11-сс/803/1817/22 Справа № 201/7421/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 листопада 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 Огли
прокурора ОСОБА_6
адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001288, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року задоволено клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001288.
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя посилався на те, що вилучені в ході проведеного обшуку речі можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Зазначає, що слідчий під час розгляду клопотання довів необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, що узгоджується з вимогами ст. 173 КПК України.
Вказує, що доводи, на які посилається адвокат ОСОБА_7 , не є підставами для відмови у задоволенні клопотання, так як дані доводи не є такими, що свідчать про недотримання загальних засад кримінального провадження, визначених ст. 7 КПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Вимоги апеляційної скарги, обґрунтовує тим, що в оскаржуваній ухвалі не наведено, яким чином слідчий обґрунтував і на підставі яких доказів чи норм законодавства слідчий суддя прийшов до висновку, що вилучене майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Зазначає, що ОСОБА_9 не є підозрюваним у зазначеному кримінальному провадженні.
Вказує, що слідчий суддя проігнорував порушення органом досудового розслідування приписів ч. 2 ст. 168 КПК України.
Також зазначає, що клопотання про арешт майна подане невідповідним суб'єктом сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження.
Адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог слідчим суддею дотримано.
Заходами процесуального примусу, пов'язаними із обмеженням особистих або майнових прав особи, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, до яких, зокрема, віднесено арешт майна (абз.1 п.7 ч.2 ст.131 КПК України).
За змістом приписів ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
За ч.3 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98 КПК України.
Законодавче ж визначення речових доказів має казуїстичний характер, тобто являє собою відкритий перелік їх різновидів.
Так, у ст.98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як зазначено в ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що в провадженні СВ ПВ № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12022041650001288 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя задовольнив клопотання органу досудового розслідування про арешт вилученого майна. Вивчивши дане клопотання та дослідивши додані до нього матеріали, встановив, що воно містить відповідне обґрунтування підстав і мети накладення арешту, виходив з того, що застосування цього засобу забезпечення кримінального провадження необхідне з метою збереження речового доказу.
Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильно встановив наявність достатніх підстав вважати, що тимчасово вилучене в ході обшуку майно, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та обґрунтовано на даній стадії кримінального провадження визнано речовими доказами з огляду на наявність достатніх підстав вважати, що вого має доказове значення у даному кримінальному провадженні, може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що на даній стадії розслідування слідчий суддя зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, та не має права вирішувати ті питання, які вирішує суд під час розгляду по суті.
Арешт майна ж з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.170 КПК України, являє собою форму забезпечення доказів, є самостійною правовою підставою для арешту поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна, й на відміну від останніх підстав не вимагає обов'язкового оголошення підозри в кримінальному провадженні, не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Враховуючи викладене вище, вид речових доказів у зв'язку із обставинами розслідуваного провадження, те, що їх зберігання на даній стадії не у визначений слідчим суддею спосіб не зможе у повній мірі гарантувати збереження доказових властивостей і достовірність даних, що містить ці докази, колегія суддів уважає наявними ризики, передбачені абз.2 ч.1 ст. 170 КПК України - приховування, пошкодження, знищення, перетворення відчуження майна. Незастосування ж арешту майна може у подальшому перешкодити кримінальному провадженню, зокрема, й у частині необхідності проведення з ним ряду слідчих і процесуальних дій, у тому числі експертних досліджень, для виконання органом досудового розслідування завдань, визначених у ст.2 КПК України.
Апеляційний суд враховує наслідки арешту майна для власника, між тим, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи зазначених осіб, який установлено в оскаржуваній ухвалі, а застосований слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження є виправданим і необхідним.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що застосований захід забезпечення кримінального провадження не позбавляє права власності на майно, а має характер тимчасових обмежень.
Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про те, що з клопотанням про арешт майна звернувся слідчий а не прокурор, оскільки згідно ст. 171 ч. 1 КПК України слідчий за погодженням з прокурором наділений повноваженнями звернення з клопотанням про арешт майна до слідчого судді на стадії досудового розслідування.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Водночас слід зазначити, що судове рішення слідчого судді про арешт майна не перешкоджає його власнику або володільцю звернутись до слідчого судді чи суду з клопотанням за правилами ст. 174 КПК України, згідно з якою арешт майна може бути скасовано повністю чи частково за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001288 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4