Справа № 755/8221/22
Провадження №: 3/755/4581/22
"20" вересня 2022 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Козачук О.М., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Управління патрульної поліції в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 27 серпня 2022 року, ОСОБА_1 27 серпня 2022 року, об 12 годині 20 хвилин, будучи особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, відповідно до постанови від 05.03.2018 року ВП № 53234789, керував транспортним засобом «Kia Forte», державний номер НОМЕР_1 , по вул. Сергієнка, в м. Києві, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 126 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що не знав, про встановлені щодо нього обмеження у праві керування транспортними засобами, оскільки аліменти сплачує вчасно, переводить кошти на всі потреби, які зазначає його дружина, зазначив, що дружина повинна була звернутися до державного виконавця про скасування з нього тимчасового обмеження. Крім того, зазначив, що працівник поліції при складенні протоколу не переконався, чи знав він про встановлені щодо нього обмеження у праві керування транспортними засобами і чи вчинив умисні дії, які б утворювали склад правопорушення інкримінованої статті, як і не вчинив належних дій щодо надання до суду при направленні справи про адміністративне правопорушення доказів його обізнаності із зазначеною постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва, якими можуть бути виключно докази направлення та отримання ним особисто. Вважає, що дана постанова є неправомірної та безпідставною, у зв'язку з чим, прохав закрити провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП.
Суд, вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до наступних висновків.
Так, суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, в якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Забороняється керування транспортними засобами особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до диспозиції ч. 3 ст. 126 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Пунктом 2 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Постанови, зазначені у пунктах ч. 9ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення та направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного ч. 5ст. 74цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.
Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Презумпція невинуватості є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Конституції України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно з п. 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотне.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006року, з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Згідно із ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до ст. 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Частиною 2 ст. 251 КУпАП визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 126 КУпАП, передбачає умисну форму вини, а саме особа повинна усвідомлювати, що будучи тимчасово обмеженою у праві керування транспортними засобами умисно продовжує керувати транспортним засобом.
Таким чином, матеріали справи про адміністративне правопорушення, складені за ч. 3 ст. 126 КУпАП, обов'язково мають містити чинну та належним чином засвідчену уповноваженою на те посадовою особою Відділу державної виконавчої служби копію документу, яким відносно особи, що притягається до адміністративної відповідальності, застосовано відповідне обмеження. А також мають бути долучені документи, які б підтверджували обізнаність особи щодо якої винесено постанову про застосування відносно неї відповідного обмеження.
Згідно з постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального Управління юстиції у м. Києві від 05.03.2018 року, яка винесена ВП № 53234789 на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва № 755/25441/14-ц від 03.12.2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1000 гривень, щомісячно починаючи з 17.09.2014 року і до досягнення дитиною повноліття, на підставі чого, було встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Однак, матеріали справи не містять даних про те, що державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва належним чином ознайомив ОСОБА_1 про прийняте рішення, яке обмежує його права та законні інтереси на керування транспортними засобами і роз'яснив порядок та строки його оскарження. Також, відсутні дані про отримання ОСОБА_1 постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 05.03.2018 року.
Тому, наявність постанови Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального Управління юстиції у м. Києві від 05.03.2018 року, якою обмежено право ОСОБА_1 на керування транспортними засобами у зв'язку із заборгованістю за аліментними платежами без доказів, які б підтверджували, що йому було відомо про наявність вказаної постанови, спростовує умисел ОСОБА_1 на керування транспортним засобом, як особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження на вказане право, оскільки в матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, що про таке обмеження йому було повідомлено.
Крім того, п. 2 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Відповідно до постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 05.03.2018 року, заборгованість зі сплати аліментів утворилася за період з 17.09.2014 року по 05.03.2018 року в сумі 42 000 гривень, однак, будь-яких розрахунків з цього приводу до суду не надано.
Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що сплачує аліменти та допомагає дитині.
Інших доказів щодо вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, суду не надано.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 , було надано послідовні та логічні пояснення, викладені вище, що не викликають сумніву щодо їх достовірності, тому суд бере їх до уваги.
Всі наведені вище обставини та зібрані докази в їх сукупності, дають підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене вище, суд зазначає, що оскільки діючим Кодексом України про адміністративне правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з невстановленістю достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, то в даному випадку, дослідивши матеріали справи, вивчивши наявні докази в їх сукупності, необхідно провадження закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Так, п. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо в діях особи відсутній склад адміністративного правопорушення.
Крім того, відповідно до статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Крім того, відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Зокрема, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 9, 126, 245, 247, 251-252, 256, 266, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: