Справа № 450/2529/17 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/811/2751/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 68
18 жовтня 2022 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив поділити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м., яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що вказана квартира зареєстрована на праві власності за відповідачкою, однак, була придбана ними у шлюбі, який розірвано 17 лютого 2015 року, а тому є їхньою спільною сумісною власністю, як подружжя.
Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму сплаченого судового збору у розмірі 1200 грн.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 червня 2020 року заяву відповідачки ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року залишено без задоволення.
Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_3 , просила його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про її належне повідомлення про судовий розгляд, чим позбавлено її процесуального права на подання відзиву та доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених вимог.
Стверджує, що квартира придбана за її особисті кошти, які вона отримала ще до шлюбу, а тому є її особистою власністю.
Звертає увагу, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що квартира була придбана за їхні спільні кошти.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер позивач ОСОБА_4 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року до участі у справі, як правонаступника позивача ОСОБА_4 , залучено його сина - ОСОБА_1 .
В судове засідання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_3 не з'явилась, подала до суду клопотання, яке міститься у її письмових поясненнях від 17 жовтня 2022 року, про розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши пояснення сторони позивача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік об'єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.
Відповідно до вимог статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
Судом встановлено, що 19 травня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який розірвано 17 лютого 2015 року (а.с.18).
Спільних дітей позивач з відповідачем не мали.
Предметом спору є: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м., право власності на яку зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3 05.11.2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 01.11.2012 року, виданого Солонківською сільською радою на підставі рішення від 25.10.2012 року №131 (а.с.4, 19-22).
Повний розрахунок за квартиру, будівництво якої здійснювалось за інвестиційним договором про дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку від 25 травня 2012 року, укладеним з ОСОБА_4 і, в подальшому, згідно з договором про розірвання №4 від 07 вересня 2012 року, переукладеним з ОСОБА_3 , в сумі 243000 грн. здійснено до 21 вересня 2012 року (а.с.31-37).
Отже, спірне нерухоме майно було набуте у власність відповідачки під час шлюбу, зареєстрованого з позивачем, не відноситься до об'єктів особистої приватної власності, а тому є їхньою з позивачем спільною сумісною власністю, як подружжя.
Відповідачкою не доведено належними доказами, що спірна квартира є її особистою приватною власністю, оскільки нею не доведено, що квартира придбана за грошові кошти, які належали їй особисто.
З цієї підстави колегія суддів відхиляє доводи відповідачки про те, що квартира була придбана за позичені нею до укладення з позивачем шлюбу грошові кошти, згідно з розпискою від 10 лютого 2012 року, оскільки доказів на підтвердження тієї обставини, що позичені відповідачкою грошові кошти були витрачені, власне, на придбання спірної квартири, немає.
До того ж, за умовами інвестиційного договору, первинно укладеного з позивачем, кошти за квартиру вносились у відповідності до графіку, який є додатком до договору, а саме: 80000 грн. - 25.02.2012 року; 80000 грн. - до 10.07.2012 року; 80000 грн. - до 10.08.2012 року і 3000 грн. - до 21.09.2012 року, і до моменту переукладення договору з відповідачкою грошові кошти мали бути внесені в сумі 240000 грн., за винятком останнього платежу в сумі 3000 грн.
Доводи відповідачки щодо не повідомлення її належним чином про судовий розгляд є безпідставними, оскільки всі поштові відправлення їй надсилались рекомендованою кореспонденцією за адресою зареєстрованого місця її проживання, проте, не отримувались відповідачкою.
Таким чином, у колегії суддів немає правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, задовольнивши вимоги позивача, та немає підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 жовтня 2022 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич