10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/2432/17
адміністративне провадження № К/990/29677/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року
у справі №826/2432/17 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національної поліції України Головного управління Національної поліції у м. Києві про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
28 жовтня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судового рішення у справі №826/2432/17 є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Так, у тексті касаційної скарги заявники указують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права відносно:
- застосування норм пп.6.3.2., 6.3.3., 6.3.5. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (затверджено Наказом МВС №230 від 12 березня 2013 року) та абзацу 10 статті 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (№3460-IV від 22 лютого 2006 року;
- застосування положень частини другої статті 2, статей 73, 75, частини четвертої статті 246 КАС України.
Так, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень при розгляді справи суди попередніх інстанцій керувалися положеннями підпунктів 2.2., 2.2.6, 2.2.10 та 2.2.14, пунктами 8.1, 8.3 Інструкції 230, статтями 1, 2, 12, частинами першою, третьою статті 14, частини першої статті 18 Дисциплінарного статуту, пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Натомість зазначені скаржником норми права не були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Натомість скаржник лише безсистемно цитує окремі положення указаної Інструкції, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи; частково описує обставини справи; цитує статті Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про незаконність прийнятого рішення, що є предметом оскарження у цій справі. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб'єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
На указане скаржнику вже зверталась увага ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у цій справі.
У тексті касаційної скарги заявник, цитуючи пункти 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у цій справі та направити її на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Так, за змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Так, скаржником не зазначено яке саме клопотання (заяву) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено.
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.
Так, підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 353 КАС України зводяться до переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у справі №826/2432/17.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 328, 330, 332 КАС України Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у справі №826/2432/17 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
Суддя Верховного Суду