10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 420/23643/21
адміністративне провадження № К/990/30150/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №420/23643/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіонального рівня прокуратури Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення №5 шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 04 жовтня 2021 року;
визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури №2398к вiд 27 жовтня 2021 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Одеської обласної прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
поновти позивача в органах прокуратури на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Одеської обласної прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 29 жовтня 2021 року;
стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року , залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №5 шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 04 жовтня 2021 року.
Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури №2398к вiд 27 жовтня 2021 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Поновлено позивача в органах прокуратури на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Одеської обласної прокуратури з 30 жовтня 2021 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2021 року по 15 червня 2022 року у сумі 65 169,60 грн (шістдесят п'ять тисяч сто шістдесят дев'ять гривень 60 копійок) з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Представник відповідача, у поданій касаційній скарзі посилається на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підстави відкриття касаційного провадження у цій справі.
В обґрунтування пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не застосовані висновки у справах №813/7911/14, №811/952/15, №826/5596/17 та у справі №340/3563/20.
Обґрунтовуючи посилання на перелічені справи представник відповідача зазначає, що в них є однаковий суб'єктивний склад учасників правовідносин, а саме позивачами у цих справах є прокурори.
Також зазначає, що подібність правовідносин справи № 420/23643/21 та у справах №640/18679/18, №804/958/16, №813/7911/14, №826/18134/14, №826/14554/18, №811/952/15, №9901/226/19, №826/5596/17, №816/584/17, №821/3736/15-а, №П/811/1672/15, №П/9901/101/18, №340/3563/20 вбачається у тому, що відповідачем у вказаних справах є державний орган.
Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Водночас скаржником не вказано конкретної норми права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача перелічив різні номери справ, що були в провадженні Верховного Суду та вказав, що вони є подібними, оскільки мають однаковий суб'єктний склад, проте не зазначив, який безпосередньо висновок Верховного Суду не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також представник відповідача у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у правовідносинах, викладеного у постановах від 07 жовтня 2021 року у справі №120/3458/20-а, у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 02 листопада 2021 року у справі №340/3563/20, від 09 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а, від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20 щодо виключної компетенції НАЗК на перевірку декларацій прокурорів та обов'язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації.
Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права;
2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Проте касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, фактично висловив незгоду з ними, що не є підставою для відкриття касаційного провадження, передбаченою пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №420/23643/21 повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак