08 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/21124/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдінг",
представник позивача - Балика А.М. (у порядку самопредставництва); Гарматін К.В. (у порядку самопредставництва),
відповідач - приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго",
представник відповідача - Прилєпов О.А, адвокат (довіреність від 22.07.2022 № 22/07-1),
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 (головуючий суддя Босий В.П.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (головуючий Зубець Л.П., судді: Євсіков О.О. і Ткаченко Б.О.)
у справі № 910/21124/20
за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдінг" (далі - Підприємство; Позивач)
до приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія; Відповідач)
про стягнення 3 903 722,04 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про стягнення 3 903 722,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Компанією зобов'язань за договором про участь у балансуючому ринку від 02.03.2020 № 21-150-08-20-00069/0063-04012 (далі - Договір), у зв'язку з чим Підприємством нараховано Компанії 3% річних у розмірі 2 436 118,33 грн та інфляційні втрати у сумі 1 467 603,71 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Підприємства 3% річних у розмірі 2 436 118,33 грн та інфляційні втрати у сумі 1 467 603,71 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Компанія свій обов'язок з оплати виставлених Підприємством рахунків-фактур виконала з порушенням термінів, визначених пунктом 7.6.4 глави 7.6 розділу VІІ Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила). Також, перевіривши наданий Підприємством розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суди визнали його правомірним та обґрунтованим.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, а саме "сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і "інфляційні нарахування", є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові". Проте, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", Компанія не може користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання Компанією коштів, належних до сплати Підприємству, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, а стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягала застосуванню; від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, а саме "день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних", усупереч наведеному висновку, суди погодились із правильністю розрахунків Підприємства, яке помилково включило до періоду прострочення дні фактичної сплати коштів; від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, а саме розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція: при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а за місяць (постанови Верховного Суду; від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, а саме, якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, - стягнення "інфляційних втрат" за такий місяць; від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18, а саме розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг;
- відповідно до пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оплата платіжного документа з банківського рахунку АР (адміністратора розрахунків, Відповідача) на банківський рахунок учасника ринку (Позивача) здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка. Проте у своїх розрахунках 3% річних та ?інфляційних втрат? Позивач вказував не день направлення рахунка Позивачем, а день його розміщення (формування Відповідачем) у системі управління ринком (програмно-інформаційний комплекс Маrket Маnagement System, ММS). Відтак Позивач штучно збільшував період ?прострочення?; проте з такою позицією Позивача фактично погодилися суди в оскаржуваних рішеннях, помилково тлумачачи норму пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил. На даний час відсутній висновок Верховного Суду з приводу застосування пункту 7.6.4 глави 7.6 розділу VII Правил.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Підприємство є учасником ринку електричної енергії та здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Компанія є оператором системи передачі на якого, зокрема покладені функції адміністратора розрахунків. Згідно із статтею 52 Закону України "Про ринок електричної енергії" адміністратор розрахунків, забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, Правил та Кодексу комерційного обліку.
Статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори про врегулювання небалансів.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про ринок електричної енергії" обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.
Згідно з пунктом 46 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" небаланс електричної енергії - це розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку.
За приписами частини першої статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок.
Частиною п'ятою статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується Регулятором.
Відповідно до частини 72 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).
Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами.
Згідно з пунктом 1.3.2 Правил для суб'єктів господарювання, визначених у підпункті 1.2.1 глави 1.2 цього розділу (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) обов'язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з оператором системи передачі (ОСП), що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил. Учасники ринку укладають договір про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом приєднання до договору.
Пунктом 1.3.5 Правил передбачено, що кандидат в учасники ринку, який бажає здійснювати операції на ринку електричної енергії України, повинен надати ОСП [у якості адміністратора розрахунків (АР)] належним чином заповнену заяву-приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що є додатком 2 до цих Правил.
Відповідно до розділу 1.2 Правил Підприємство (електропостачальник) і Компанія є учасниками ринку.
Також судами встановлено, що 02.03.2020 Підприємством [учасник ринку, сторона відповідальна за (СВБ)] та Компанією (ОСП) на підставі заяви Підприємства від 28.02.2020 № 21-150-08-20-00069 укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого цей договір є договором приєднання, у розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
Наказом Відповідача від 06.03.2020 № 86 затверджено умови договору про участь у балансуючому ринку в новій редакції у відповідності до Правил зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 28.02.2020 № 516.
Згідно з пунктом 1.2 Договору за цим договором постачальник послуг з балансування (ППБ) зобов'язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об'єднаної електричної енергетичної системи України. ОСП зобов'язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил.
Згідно з пунктом 4.1 Договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах.
На виконання умов укладеного Договору Позивач поставив, а Відповідач отримав балансуючу електричну енергію у загальному розмірі 279 072,25 Мвт/год, загальною вартістю 558 251 104,74 грн з ПДВ, що підтверджується актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, долученими до матеріалів справи.
АР сформував у Системі управління ринком рахунки за небаланси електричної енергії за договором за період з І декади березня по ІІІ декаду травня 2020 року, однак Відповідач прострочив здійснення оплати таких рахунків.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтею 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до пункту 1.1.1 Правил ці Правила визначають порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов'язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків, порядок внесення змін до цих Правил, положення щодо функціонування ринку при виникненні надзвичайної ситуації в об'єднаній енергетичній системі України.
Згідно з пунктом 1.1.2 Правил система управління ринком - це програмно-інформаційний комплекс, що включає низку підсистем, що забезпечують управління всіма необхідними базами даних, реєстрами та виконання розрахунків, що визначені цими Правилами.
Пунктом 1.11.1 Правил передбачено, що за допомогою системи управління ринком здійснюється управління всіма процесами, зокрема, виконанням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів. Система управління ринком забезпечує: 1) прогнозування загального навантаження; 2) проведення аукціонів на придбання допоміжних послуг (ДП); 3) повідомлення результатів аукціонів на ДП; 4) адміністрування графіків виробництва/споживання; 5) подання пропозицій на балансуючу електричну енергію; 6) проведення розрахунків за небаланси електричної енергії; 7) видачу ОСП команд з балансування в режимі реального часу ППБ; 8) проведення розрахунків на ринку (виконання всіх розрахункових процесів), включаючи адміністрування остаточних позицій СВБ та розрахунку розмірів дебетів/кредитів рахунків учасників ринку; 9) обмін інформацією з учасниками ринку і функціонування необхідних баз даних; 10) ведення реєстрів учасників ринку з можливістю зазначення відповідних ролей; 11) інтерфейс і зв'язок з програмним забезпеченням ринку "на добу наперед" (РДН) і внутрішньодобового ринку (ВДР), якими управляє оператор ринку (ОР); 12) інтерфейс і зв'язок з системою прогнозування виробництва електричної енергії з виробниками, що здійснюють виробництво електричної енергії із використанням альтернативних джерел енергії (ВДЕ), що продають електричну енергію гарантованому покупцю за "зеленим" тарифом, що працює в режимі, близькому до реального часу, управління якою здійснює гарантований покупець; 13) адміністрування комерційного обліку; 14) інтерфейс з системою диспетчерського управління і збору даних (SCADA); 15) інтерфейс та зв'язок з платформою моніторингу Регулятора;16) інтерфейс та зв'язок з платформою прозорості ENTSO-E.
Відповідно до пункту 1.11.8 Правил АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком.
Згідно з пунктом 5.13.10 Правил АР використовує систему розрахунків за небаланси електричної енергії для проведення відповідних розрахунків, дебетувань/кредитувань ринкових рахунків СВБ для платежів і зборів при розрахунках за небаланс. Система розрахунків за небаланси електричної енергії є частиною системи управління ринком та містить інформацію про ринкові рахунки СВБ.
Пунктом 7.3.1 Правил передбачено, що АР на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
Судами встановлено, що у Системі розрахунків за небаланси електричної енергії (далі - Система) АР розмістив відомості щодо обсягу та вартості небалансів електричної енергії за період з І декади березня по ІІІ декаду травня 2020 року, що має бути сплачена зі сторони Відповідача на користь СВБ (Позивача).
Відповідно до пункту 7.6.3 Правил оплата платіжного документа з банківського рахунку учасника ринку на банківський рахунок АР здійснюється протягом двох банківських днів з дати направлення платіжного документа.
Згідно з пунктом 7.6.4 Правил оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка.
Таким чином, суди дійшли висновку, що обов'язком щодо формування, надсилання платіжних документів та здійснення розрахунків між учасниками ринку, зокрема, між Підприємством та Компанією, в Системі наділений саме АР (Компанія).
Отже, у розумінні положень Правил, з урахуванням змісту укладеного договору, направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється АР через систему управління ринком, зокрема, Систему.
Статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Суди попередніх інстанцій перевіривши надані Позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 2 436 118,33 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 467 603,71 грн дійшли висновку про те, що вони є арифметично правильними та підлягають задоволенню.
Водночас, судами були відхилені посилання Відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення Відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань.
Договір, який укладений Позивачем та Відповідачем є двостороннім, в якому не передбачено можливість невиконання зобов'язання, у тому числі уникнення відповідальності у зв'язку з невиконанням зобов'язання третіх осіб перед Відповідачем. Договір містить імперативну норму щодо відповідальності Відповідача перед Позивачем у разі невчасної оплати послуг.
Відтак, суди дійшли висновку, що Відповідач не довів належними доказами відсутність своєї вини та, відповідно, необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні статті 614 ЦК України.
Тобто Відповідачем у всупереч статтям 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не надано доказів та не доведено обставин та підстав звільнення його від виконання договірних зобов'язань та сплати заявленої до стягнення суми заборгованості.
Також судами були відхилені твердження Відповідача про неправомірне включення до періоду прострочення днів фактичної оплати коштів, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається до періоду часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14). Отже, таке правило не поширюється на нарахування трьох процентів річних.
Щодо тверджень Відповідача про неправомірність нарахування інфляційних за неповний місяць прострочення виконання зобов'язання, то суди зазначили, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25-29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).
Враховуючи викладені обставини, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що:
- відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено прострочення відповідачем оплати рахунків за небаланси електричної енергії, частина друга статті 625 ЦК України підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли у цій справі;
- крім того, відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду в цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, оскільки у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку;
- так, зокрема у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення ?інфляційних втрат? у сумі 261 098,54 грн, 3% річних у сумі 24 670,01 грн та 17 584,68 грн пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення;
- у справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), ?інфляційних втрат? та 3% річних, які нараховані на заборгованість за порушення умов договору поставки та договору про надання гарантії та які стягнуті судовим рішенням;
- у справі № 910/15714/18 розглядався спір про стягнення сум ?інфляційних втрат? та 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання за договором про відступлення права вимоги;
- у справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та ?інфляційних втрат? через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування;
- крім того, у справі № 910/15714/18 рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені під час попереднього судового розгляду, що вплине і на правові висновки судів у такій справі.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 № 922/175/18, про те, що у разі якщо прострочення виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то у такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, Судом відхиляються, виходячи з того, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Позиція, яка викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, є більш пізньою у часі у порівнянні з тими правовими позиціями, якими обґрунтовано доводи касаційної скарги наведені скаржником у даній справі, а, отже, саме цю правову позицію суд касаційної інстанції враховує та зазначає, що при прийняті оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, згідно з якими сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Доводи Відповідача стосовно штучного збільшення заборгованості спрямовані на переоцінку обставин даної справи і не свідчать про наявність підстав для формування висновку щодо питання застосування норми права.
Що ж до доводів скаржника про не врахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, то Суд зазначає, що у вказаній постанові міститься правовий висновок про те, що ?день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн. оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних включено день фактичної сплати суми заборгованості?.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Відповідач під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій вказував на те, що Позивач дійсно у своєму розрахунку 3% річних врахував дні фактичної сплати відповідних платежів.
При цьому, приймаючи оскаржувані судові рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим та арифметично вірним здійснений Позивачем розрахунок 3% річних, не врахувавши при цьому правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 стосовно того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у відповідний період часу.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/15364/20, в якій предметом та підставою позову за позовом Підприємства до Компанії було стягнення з відповідача на користь позивача 10 123 186,34 грн - 3 % річних та 6 156 111,85 грн - інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачам своїх зобов'язань за договором від 17.04.2019 № 0063-01012/21-150-08-19-00025 про врегулювання небалансів електричної енергії за період ІІІ декада березня - ІІІ декада травня 2020 року.
Предметом та підставою позову Підприємства до Компанії у даній справі № 910/21124/20 є також стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних у розмірі 2 436 118,33 грн та інфляційні втрати у сумі 1 467 603,71 грн за неналежне виконання Компанією зобов'язань за Договором, але за іншим договором та інший період з І декади березня по III декаду травня 2020 року.
Тобто, у даному випадку у справах не лише аналогічні, а одні і ті самі елементи, зокрема суб'єкти, об'єкти та зміст (права й обов'язки суб'єктів правовідносин), також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що вказує на їх подібність.
Таким чином, вказані доводи касаційної скарги є підтвердженими.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що доводи касаційної скарги знайшли часткове підтвердження, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2 436 118,33 грн - 3 % річних та в частині розподілу судових витрат у справі, а справа у цих частинах - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат у ній не здійснюється.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/21124/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2 436 118,33 грн - 3 % річних та в частині розподілу судових витрат у справі. Справу в цих частинах передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/21124/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко