Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2022 р. м. ХарківСправа № 922/4601/21
Господарський суд Харківської області у складі:
суддя Жигалкін І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", м. Київ
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
Позивача - Харченко К.С. (ордер серія АХ №1033763 від 07.02.2022)
Відповідача - Сільченко Т.І. (ордер серія АХ №1080221 від 09.12.2021)
22 листопада 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 174464,33 грн., яка виникла на підставі договору оренди № К68/Х-1 від 14.01.2019 р., з яких заборгованість з оплати орендної плати - 132770,30 грн., заборгованості з оплати експлуатаційних витрат в сумі 41694,03 грн., а також судовий збір в розмірі 2616,95 грн.
Підготовче засідання призначене на "13" вересня 2022 р. о(б) 13:10 год. не відбулося у зв'язку із реальною загрозою життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду та суддів.
Учасники справи повідомлялись про дати засідання відповідними ухвалами, зокрема, суд своєю ухвалою повідомив, що підготовче засідання у справі відбудеться "03" листопада 2022 р. о(б) 12:45 год.
Представник Позивача у підготовчому засіданні заяв та клопотань не заявив, додаткових доказів не надав. Вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню.
Представник Відповідача у підготовчому засіданні заяв та клопотань не заявив, додаткових доказів не надав. На думку представника даний позов не обґрунтований та безпідставний, а отже не має підстав для його задоволення.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 ГПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.
У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до ч. 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Суд зазначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є по-перше наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатись будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Суд вважає за доцільне зазначити, виходячи з вищенаведеного, що такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна стаття міститься у новій редакції ЦПК України, зокрема у частині першій статті 19.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 ГПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.
Так, суд дійшов до висновку, що у даному спорі помилково встановлено юрисдикцію та обрано у якості відповідача відповідну особу, статус якої під час проведення підготовчого засідання з боку сторін іншим не визначено та протилежного не доведено, то суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, як спір який не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що Фізична особа-підприємець Комаров Валерій Анатолійович припинив підприємницьку діяльність 06.10.2020 року.
Згідно поданого позову вбачається, що заявлена Позивачем сума до стягнення з Відповідача - Фізичної особи Комарова Валерія Анатолійовича заборгованості у розмірі 174464,33 грн., яку Позивач нарахував посилаючись на умови договору оренди № К68/Х-1 від 14.01.2019 р. починаючи з березня 2020 року.
З матеріалів справи вбачається та про що зазначає сам Позивач у своєму листі від 17.03.2020 вих. №01/17-03 (а.с 62) про припинення господарської діяльності, які зазнали обмеження через карантин, починаючи з 17.03.2020 стосовно допуску до орендованих приміщень в ТРЦ "КАРАВАН", а також зміну умов оренди приміщень у формі відповідь на цей лист.
Відповідачем було надано відповідь на зазначений лист від 17.03.2020 року з повідомленням про зупинення господарської діяльності на період чинності заборони та їх проханням про перегляд в зв'язку із цим орендної плати та експлуатаційних витрат, проте жодних дій щодо зупинення дії Договору оренди та/або зменшення платежів за ним Позивач не пропонував. Чинність зазначеної жорсткої заборони на діяльність тривала до 11 травня 2020 року - Постановою від 04 травня 2020 року № 343 Кабінет Міністрів України дозволив торгівельну діяльність «(виключно в магазинах, зокрема магазинах, що розташовані у торговельно-розважальних центрах) і побутового обслуговування населення за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя, очей, рук) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, перебування у приміщенні не більше одного відвідувача на 10 кв. метрів торговельної площі, а також дотримання інших санітарних та протиепідемічних заходів».
Відповідач за Договором оренди користувався частиною приміщення Позивача площею у 6 (шість) квадратних метрів і, як видно із Додатків А та Б до Договору оренди це не був магазин. Так оренда стосується саме частини приміщення, на якому було розміщене торгівельне обладнання - так званий «острівець». Магазин же відповідно до КВЕД (п. 3.1.1.) - «об'єкт стаціонарної роздрібної торгівлі, розміщений у відокремленій будівлі або приміщенні, що має торговий зал для покупців з достатньою торговою площею для їх обслуговування та систему спеціальних приміщень (для зберігання товарів, підготовки їх для продажу, підсобних, адміністративних, технічних тощо), оснащених торгово-технологічним устатковуванням, застосовує різні форми продажу товарів у широкому асортименті, надає населенню додаткові послуги, забезпечує високу культуру торгівлі.» Тобто предметом Договору оренди, укладеного між Позивачем та Відповідачем не є магазин (крамниця).
Всупереч цьому, Позивач (в особі ТРЦ «Караван», м. Харків) листом від 08 травня 2020 року 01/08-5 зобов'язав Відповідача розпочати господарську діяльність, починаючи із 11.05.2020 рокую. При цьому у листі міститься погроза: « не відкриття приміщення у вказаний строк буде вважатись порушенням з Вашої сторони умов укладеного Договору оренди та як наслідок ми будемо змушені застосувати штрафні санкції, передбачені таким договором.»
Карантинні заходи не припинились з 11.05.2020 року, проте Позивач в односторонньому порядку змінив Правила і положення ТРЦ «Караван Megastore» з 15.05.2020 року та ввів додаткові заходи відповідальності за їх порушення.
Як зазначає Відповіадч, Позивач жодним чином у відносинах із ним не зменшив ані розмір орендної плати, ані експлуатаційних витрат, ані інших платежів не зважаючи на те, що певний період часу Орендар вимушено не працював та не користувався орендованим приміщенням та приміщеннями загального користування, за що передбачені платежі Договором оренди.
Більше того, Відповідач неодноразово звертався до Позивача із листами та додатковими угодами щодо врегулювання питання оплати платежів за Договором оренди, зокрема їх зменшення в зв'язку із карантинними обмеженнями. Позивач на будь-які компроміси чи то домовленості не йшов, натомість надсилав листи про відключення систем забезпечення орендованого приміщення - листи від 20.05.2020 року, 27.05.2020 року, 27.07.2020 року, 07.09.2020 року, 21.09.2020 року, 22.09.2020 року.
01.06.2020 Позивач надіслав Відповідачу проект Додаткової угоди до Договору оренди, в якій пропонував зміни понять, що вживаються у Договорі оренди, а також ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ орендна плата. Відповідач не узгодив цей проект та не підписав його, тобто Договір оренди залишився у первісній редакції (лише з урахуванням раніше підписаної сторонами додаткової угоди до нього від 20.12.2019 року про зміну строку Договору оренди.
У липні 2020 року (лист зареєстрований Позивачем 29.07.2020 року № 01/29-07) Відповідач звернувся до Позивача із листом про припинення договірних відносин в зв'язку із неможливістю продовження роботи за цим Договором та пропозицією підписати акт приймання-передачі приміщення із орендного користування, надавши у додатку проект такого акту, підписаного зі свого боку) оскільки карантинні заходи зменшили купівельну спроможність та загальну кількість відвідувачів ТРЦ, що негативно вплинуло не економічний результат діяльності Відповідача - він не просто перестав отримувати прибуток, а працював собі на збиток та не мав можливості здійснювати закупівлю нового товару. Тобто у Відповідача відпала потреба в оренді приміщення у Позивача.
Листом від 29.07.2020 року Позивач відмовив Відповідачу у припиненні договірних відносин, чим фактично сам створив підстави для припинення господарської діяльності Відповідачем.
В подальшому, 03.08.2020 року (вхідна реєстрація Позивача від 03.08.2020 року № 01/03-08) Відповідач знову звернувся до Позивача із аналогічною пропозицією про зміну договірних відносин (зокрема про зменшення платежів за договором) із додавання проекту додаткової угоди про це, підписаної зі свого боку. Відповіді на цей лист Відповідач взагалі не отримав.
Всі ці заходи та намагання врегулювати питання щодо припинення орендних відносин або хоча б зменшення суми платежів за договором не призвели до будь-якого результату, що змусило Відповідача припинити свою господарську діяльність.
06.10.2022 ФОП Комаров В.А. припинив свою діяльність та зареєстрував таке припинення належним чином.
Листом від 07.10.2020 року Комаров В.А. повідомив про припинення підприємницької діяльності Позивача та разом з листом надав для підписання акт повернення приміщення до Договору оренди № К68/Х-1 від 14.01.2019 року та витяг із Єдиного державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності ФОП Комарова В.А.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що Відповідач припинив здійснювати своє підприємницьку діяльність з березня 2020 року, а 06.10.2020 року були внесені відомості до Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фізичної особи-підприємця Комарова Валерія Анатолійовича про припинення підприємницької діяльності.
При цьому суд зазначає, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18).
Так, Позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовував належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у Відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд звертає увагу на те, що Позивачем не доведено про здійснення Відповідачем підприємницької діяльності станом з березня 2020 року до 06.10.2020 саме як фізичною-особою підприємцем.
При цьому суд зазначає, що частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
В даному випадку суд посилається на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.09.2021 у справі №922/3292/21 (суддя Шарко Л.В.), де Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", м. Київ звернулось до господарського суду Харківської області з заявою про видачу судового наказу (вх. №3292/21 від 17.08.21р.) про стягнення з ОСОБА_1 , м. Харків заборгованість за Договором оренди приміщення №К68/Х-1 від 14.01.19р. в сумі 174 464,33 грн., з яких: прострочена заборгованість з оплати орендної плати - 132 770,30 грн., прострочена заборгованість з оплати експлуатаційних витрат 41 694,03 грн., а судом відмовлено у задоволені заяви з підстав того, що заявлений боржник не має статусу фізичної особи-підприємця суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", м. Київ у задоволені заяви про видачу судового наказу та повідомляє, що заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку до фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків, оскільки вимоги про стягнення боргу стосуються періоду діяльності вказаної особи в статусі фізичної особи-підприємця.
Суд звертає увагу, що ухвала Господарського суду Харківської області від 27.09.2021 у справі №922/3292/21 не оскаржувалась.
Суд особливо звертає увагу на те, що Позивачем при звернені до суду належним чином визначений суб'єктний склад на захист своїх інтересів. Проте, внаслідок того, що Відповідач припинив свою діяльність саме з 06.10.2020, а фактично не мав змогу здійснювати підприємницьку діяльність в орендованому приміщенні з 17.03.2020 року, тобто до такого звернення з позовом, то суд вважає, що це призвело до процесуального обов'язку суду у застосуванні відповідної норми п. 6 ч. 1 ст. 231ГПК України.
Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, судом підлягає захисту право особи, що порушене іншими особами, чи не визнається.
З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне закрити провадження по цій справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
При цьому суд зазначає, що даний спір відноситься до загальної юрисдикції, у зв'язку з визначених підстав, оскільки, Позивачем не доведено підстав невиконання умов договору Відповідачем у статусі ФОП, а отже, відносини, які склалися на момент оспорюваного періоду регулюються загальними засадами цивільного законодавства, а не господарського.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі № 922/4601/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду до Східного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом десяти днів з дня її проголошення.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвалу підписано 08 листопада 2022 року.
Суддя І.П. Жигалкін