ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 листопада 2022 року м. Київ № 640/23362/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Київської міської прокуратури стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку з час затримки при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської прокуратури, в якій просить суд:
- cтягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 34802, 90 грн.;
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає, що у день фактичного звільнення із займаної посади йому належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 34802, 90 грн., яка не була виплачена. Оскільки жодних правових підстав для невиплати цих сум у відповідача не було, позивач вважає, що належним способом захисту його прав є стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, що становить 34802,90 грн. та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/23362/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 17.09.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується, зазначивши про те, що Наказом керівника Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №277к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №9 та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021. Відповідач зауважив, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 було неуспішне проходження позивачем атестації що є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв'язку з яким статтетю 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Відтак, у відповідача не було обов'язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу передбачену статтею 44 КЗпП України.
Представником позивача 28.09.2021 подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про середньомісячну заробітну плату від 18.08.2021 №21/407.
В письмових запереченнях, які надійшли до суду 25.05.2022 представник позивача зазначила про те, що позивач має право на отримання вихідної допомоги, оскільки ні Закон України "Про прокуратуру", ні КЗпП України не містять положення про те, що прокурору не виплачується вихідна допомога так як останній не пройшов атестацію, а також про те, що останній не має права на неї.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
ОСОБА_1 з 2011 року працював у органах прокуратури.
19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закон № 1 13-1Х»), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Наведений закон набув чинності 25.09.2019.
На підставі Наказу Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №277к позивача звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021.
Підставою для звільнення, як зазначено у наказі, було рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 №97.
Вказаним вище Наказом зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
Відповідно довідки про заробітну плату позивача, виданої Київською міською прокуратурою від 18.08.2021 №21/407, у січні 2021 року заробітна плата становила 3616,61 грн. (19 відпрацьованих робочих днів), у лютому 2021 року заробітна плата становила 21914,63 грн. (20 відпрацьованих робочих днів). Сума середньоденної заробітної плати становить 1110,05 грн., а сума середньомісячної заробітної плати складає 21645,98 грн.
Як зазначив позивач, при звільненні з органів прокуратури на підставі Наказу від 22.02.2021 №277к йому не було нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні, у зв'язку з чим він звернувся до суду для захисту своїх прав.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін. ).
Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" Закон №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року по справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року по справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року по справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини четвертої статті 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у статті 44 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення КЗпП України".
Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, Законом №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому суд зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.
Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Як вбачається з довідки про заробітну плату позивача, виданої Київською міською прокуратурою від 18.08.2021 №21/407, у січні 2021 року заробітна плата становила 3616,61 грн. (19 відпрацьованих робочих днів), у лютому 2021 року заробітна плата становила 21914,63 грн. (20 відпрацьованих робочих днів). Сума середньоденної заробітної плати становить 1110,05 грн., а сума середньомісячної заробітної плати складає 21645,98 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині cтягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 34802, 90 грн. підлягають задоволенню частково шляхом стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку 21645,98 грн.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року по справі №560/3971/19, у постанові від 27 січня 2021 року по праві №380/1662/20 та у постанові від 25 лютого 2021 року по праві №640/8451/20.
Суд під час вирішення вказаної вимоги позову враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 08 жовтня 2019 року по справі №823/263/16 та від 17 жовтня 2019 року по справі № 823/276/16.
Верховний Суд у цих рішеннях дійшов висновку про те, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з «пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII» на «пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 51 Закону №1697 на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону №1697 та ч.4 ст.40 Кодексу законів про працю, вбачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов'язок на роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
Отже, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову про стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними, оскільки на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
Аналогічний висновок викладений у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі № 640/14523/20 та від 16.09.2021 у справі № 640/6626/20.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у даному випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням, у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що складає 21645,98 грн. (двадцять одна тисяча шістсот сорок п'ять гривень дев'яносто вісім копійок).
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.