ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 листопада 2022 року м. Київ № 640/3762/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач ), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 79% до 70% сум грошового забезпечення та обмеження максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплачувати пенсію в розмірі 79% з грошового забезпечення без обмеження її максимального розміру ОСОБА_1 відповідно до довідки №22/6-4896 від 15 березня 2018 року, у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з 01 січня 2016 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», яка була обчислена, виходячи з 79% від суми грошового забезпечення.
Після проведеного перерахунку пенсії у 2018 році, як зазначає позивач, з 01 січня 2016 року відсоткове значення розміру грошового забезпечення, який використовувався відповідачем для її розрахунку склав 70% грошового забезпечення.
Позивач не погоджується з діями відповідача, вважає їх протиправними, з огляду на те, що на його переконання, в нього наявне право на перерахунок пенсії, виходячи з 79% сум грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали суду від 05 липня 2022 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 14 липня 2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем на адресу суду не подано з невідомих причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року повторно витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 )
Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07 березня 2005 року, яка була обчислена, виходячи з 79% грошового забезпечення.
В подальшому позивачу на підставі довідки про розмір грошового забезпечення позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року з врахуванням таких видів грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавка за стаж служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, надбавка за почесне звання «заслужений» чи «народний», премія. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення.
Вважаючи дії відповідача щодо зменшення розміру пенсійних виплат у відсотковому значенні з 79% сум грошового забезпечення до 70% протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Позивачу, як було встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, пенсія призначена виходячи із 79% сум грошового забезпечення з 07 березня 2005 року.
У статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII вносились зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 07 липня 2011 року № 3668-VI та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внаслідок яких максимальний розмір пенсії при її призначенні змінено з 90% до 80%, а з 01 травня 2014 року до 70%.
Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася у частині 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної йому пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01 січня 2016 року.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Окремо суд акцентує увагу відповідача на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Згідно з частиною 4 статті 63 Закону від 09 квітня 1992 року №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року за №393" (далі по тексту - Порядок №45) перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на отримання пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі по тексту - постанова №103).
Пунктом 3 Постанови №103 передбачено перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 96, ст. 3281). Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
На виконання постанови №103, згідно з Порядком №45 відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із зміною відповідного грошового забезпечення. При цьому відповідач при здійсненні перерахунку та визначенні розміру пенсії застосував максимальний розмір пенсії - 70% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до чинної норми частини другої статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
Згідно із частиною 2 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII (в редакції Закону №1166-VII) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 %.
Разом з тим, при вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, які полягають у такому.
Відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України. Такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України. Відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії. На момент виникнення спірних правовідносин було установлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення.
Як вже було зазначено судом, Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесені зміни до статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII та максимальний розмір пенсії змінено до 70% від сум грошового забезпечення.
Саме з урахуванням вказаної редакції Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII відповідач у березні 2018 року провів перерахунок пенсії позивачу з 01 січня 2016 року та обмежив її розмір 70% від суми відповідного грошового забезпечення зазначеного у довідці Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності від 15 березня 2018 року №22/6-4896.
Разом з тим, застосування цього показника до перерахунку пенсії позивача є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України. Отже, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, яка змін не зазнавала, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року відповідно до статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ та на підставі постанови №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини 2 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії (79%), яке обчислювалося відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Таким чином, суд дійшов до переконання, що здійснюючи перерахунок пенсії ОСОБА_1 у березні 2018 року з 01 січня 2016 року, відповідачем протиправно застосовано розмір процентної складової грошового забезпечення 70%, а не 79%.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача.
При цьому, варто наголосити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
При цьому, слід також зауважити, що неповідомлення пенсіонера про здійснення перерахунку його пенсії зі звуженням його прав ставить останнього у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.
Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Крім того, в контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..»
Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.
Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),
Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine) від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке: «Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.
Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія-97" проти України» ("Diya 97" v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];»
Таким чином, суд наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
Більш того, суд наголошує, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку особи, яка перебуває на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України щомісячно (оскільки пенсійна виплата є щомісячною) звертатись до відповідного органу з метою отримання інформації щодо нарахування та виплати їй пенсії задля уникнення звуження своїх прав.
В даному випадку, особа правомірно очікує, що її права не будуть порушені, а перерахунок буде зроблений відповідно до вимог чинного законодавства без будь-яких звернень пенсіонера за таким перерахунком, адже рішення суду, яке набрало законної сили та яким скасовано положення законодавчих актів, що звужували такі права, є обов'язковим до виконання на всій території України, у тому числі, територіальними органами Пенсійного фонду України.
За таких підстав, зважаючи, що позивач правомірно очікував, що з 01 січня 2016 року йому буде здійснено перерахунок його пенсії, виходячи з 79% грошового забезпечення, а тому не звертався до відповідача з будь-якими заявами.
В свою чергу, відповідач, як орган, який нараховує та здійснює виплату пенсії, як було встановлено судом, також не повідомляв позивача, починаючи з 2016 року, про звуження прав останнього шляхом зменшення відсоткового значення грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, що, в свою чергу, свідчить, що саме з вини відповідача позивач не отримав належні йому виплати.
Тому, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити..
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 79% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 79% від розміру грошового забезпечення на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності від 15 березня 2018 року №22/6-4896, починаючи з 01 січня 2016 року з урахуванням проведених виплат.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник