ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2021 рокуз
м. Київ № 640/4746/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, Міноборони), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Міноборони №74 від 20.07.2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міноборони призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Міноборони порушує права позивача, а факт отримання та пов'язаності захворювання з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, підтверджується довідкою про ІІІ групу інвалідності позивача.
Ухвалою суду від 28.05.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 25.06.2019 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, відповідно до норм чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Обставини встановлені судом:
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії ОСОБА_1 проходив військову службу в на території Чехо-Словаччини, у період з 20.08.1968 року по 31.10.1968 року.
В матеріалах справи не міститься документів на які посилається позивач щодо витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, між тим, вказані документи досліджено Солом'янським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 760/12255/17.
Так, у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року по справі № 760/12255/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2018 року, встановлено, що відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0673145 від 24 травня 2016 року позивачу за наслідками встановлено ІІІ групу інвалідності з 24 травня 2016 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 1106 від 15 березня 2016 року) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
На виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року по справі № 760/12255/17 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2018 року, документи ОСОБА_1 надійшли до МО України для прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату останньому одноразової грошової допомоги.
20.07.2018 року Комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані ОСОБА_1 документи та прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії №74, про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що заявником не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Вважаючи протиправними дії відповідача та оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №499).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (Офіційний вісник України, 2008 року, №39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 року, № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 року, № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №499, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, станом на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права на отримання грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме: станом на 24.05.2016 року.
Так, пунктом шостим статті 16 Закону №2011-XII, (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) було передбачено, зокрема: встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону №2011-ХІІ в редакції, чинній з 01.01.2007 до 01.01.2014, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Частиною 4 статті 2 цього ж Закону (в редакції до 01.01.2014) існують такі види військової служби:
- строкова військова служба;
- військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
У контексті спірних правовідносин, саме частина 6 статті 16 Закону №2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили строкову військову службу, зокрема:
особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Частиною 6 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 01.01.2007 до 01.01.2014) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Отже, у разі встановлення інвалідності у період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ, тобто після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
При цьому, така позиція не суперечить іншим правовим позиціям Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 16 Закону № 2011-XII у випадку, коли інвалідність встановлена військовослужбовцю, який проходив військову службу у добровільному порядку (за контрактом), після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби, та наявності у таких військовослужбовців права на отримання одноразової грошової допомоги.
Таким чином, оскільки, позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 48 років після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у ОСОБА_1 відсутнє.
Аналогічні висновки містяться і у постановах Верховного суду Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 у справі №363/1076/16, від 30.01.2019 у справі №678/370/17, від 12.02.2019 у справі №816/1458/18 та у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного суду Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №750/5074/17.
З огляду на зазначене, суд зазначає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки пройшов тримісячний термін встановлення ІІІ групи інвалідності (24.05.2016 року) з моменту звільнення зі строкової військової служби (31.10.1968 року).
Щодо відсутності у позивача документа, що свідчить про причини та обставини травми, суд зазначає наступне.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі(смерті),поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, який діяв на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності у 2016 році.
Так, згідно п.3 Порядку № 499 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
- документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Разом з тим, військово-лікарська експертиза установлює, зокрема, причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), однак не встановлює і не може встановлювати причини та обставини поранення (контузій, травми або каліцтва).
Подання всіх документів передбачених пунктом 3 порядку № 499 є необхідною умовою для призначення одноразової грошової допомоги, а саме: і документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Аналогічну позицію висловив Верховний суду у постанові від 05.10.2018 у справі №265/7930/16.
Тобто, подібні правовідносини мають сталу правову позицію касаційної інстанції.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, під час прийняття оскаржуваного рішення, МО України наголошено, що висновок про причинний зв'язок поранення складається у формі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402.
Щодо того, чи може вважатися витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії належним документом, який свідчить про причини та обставини поранення, суд звертає увагу, що Порядок № 499 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Відповідно до п. 21.21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (надалі за текстом - Положення № 402) за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд військово-лікарськими комісіями з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з іншими документами, що підтверджують факт отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних військово-лікарських комісій для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Згідно п. 21.3 зазначеного Положення причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402 визначено, що постанови військово-лікарських комісій про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:
в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Відповідно до п. 21.7 Положення № 402 постанова військово-лікарських комісій про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
Згідно п. 21.8 Положення № 402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).
З огляду на викладене, відсутність у Порядку № 499 вказівки про якийсь конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.
Отже, відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.
Водночас, подання до МО України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 3 Порядку № 499, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 року в справі № 822/220/18 вимога Міністерства щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).
У вказаній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
З огляду на викладені обставини справи вбачається, що з моменту звільнення ОСОБА_1 зі строкової військової служби до встановлення інвалідності ІІІ групи (24.05.2016 року) минуло 48 років, відтак, суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги, за статтею 16 Закону №2011-ХІІ, у позивача відсутнє.
Щодо посилань позивача на обставини встановлені в рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2018 року по справі № 760/12255/17, суд зазначає, що вони є безпідставними, оскільки у вказаній справі інший предмет спору, який не впливає на розгляд даної справи по суті спірних правовідносин.
Крім того, ухвалою суду від 04.11.2019 року витребовувалися у позивача додаткові докази, а саме:
- належним чином завірені копії, які були надані до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги (причинний зв'язок поранення).
- Витяг з протоколу засідання Військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв;
- Акт судово-медичного обстеження ОСОБА_1 .
Між тим, станом на момент винесення рішення по справі ОСОБА_1 витребувані документи не надано, що позбавляє можливості суд дослідити обставини, які є спірними в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд доходить висновку, що МО України діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відповідно правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд, зазначає, що інші доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили в строки і порядок, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя В.І. Келеберда