ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
21 листопада 2018 року м. Київ№ 826/12594/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів Літвінової А.В., Мазур А.С., при секретарі судового засідання Борсуковській А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства освіти і науки України, за участю третіх осіб - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Тернопільського національного економічного університету про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказів,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1), Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач 2), Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач 3), в якому просить:
визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 78-р від 14 лютого 1995 року;
визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України (правонаступник - Міністерство аграрної політики та продовольства України) № 75 від 28.03.1995 року;
визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства освіти України № 275 від 17 липня 1997 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено попереднє судове засідання.
Представником відповідача 3 заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач 3 вказав на те, що позивач з зазначеним позовом звернувся до суду 28.09.2017, тоді як спірне розпорядження прийнято, ще у 1995 році, а позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну позицію виклало в адресованих суду письмових поясненнях від 16.03.2018 №10-12-01018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.
Судом в судовому засіданні поставлено на обговорення питання про залишення позовної заяви без розгляду.
Представник відповідача 3 підтримав заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Представник відповідача 2 підтримав заявлене відповідачем 2 клопотання, просив його задовольнити.
Представники позивача заперечували проти задоволення заявленого клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, вказавши на те, що позивач про порушення свої прав та законних інтересів дізнався 25.04.2017 зі слів адвоката у кримінальному провадженні стосовно незаконних дій посадових осіб, що призвели до значних матеріальних збитків.
Дослідивши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя вказаної статті).
Аналогічні строки звернення до суду містила редакція статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, чинної на час звернення позивача з даним позовом до суду (29.09.2017).
Тобто, аналізуючи зазначені норми, слід зробити висновок про те, що строк звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є розпорядження Кабінету Міністрів України № 78-р від 14 лютого 1995 року, наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України та наказ Міністерства освіти України № 275 від 17 липня 1997 року.
Натомість до суду із позовом позивач звернувся у вересні 2017 року.
При цьому слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доводи ж позивача про те, що він дізнався про порушення свого права та охоронюваного законом інтересу лише у квітні 2017 року, спростовуються тим, що позивач був членом радгоспу "Тернопільський" з 1994 року, питання можливості приватизації зазначеного товариства вирішувалося з моменту обговорення у 1994 році, поставленого на обговорення директором радгоспу перед колективом щодо передачі спірного майна для створення навчально-дослідного господарства Тернопільської академії народного господарства, а також прийнятого Фондом державного майна України по Тернопільській області від 29.11.1994 №381.
Отже позивач не навів об'єктивних причин, які б перешкоджали або могли перешкодити з часу прийняття спірних рішень та розпорядження, оскаржити їх в судовому порядку.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 15.12.2017) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Тобто, як вбачається з аналізу викладених норм, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним, воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» в контексті порушення статті 6 Конвенції, зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV).
Отже, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, визначені частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 123 названого Кодексу, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду і не наданням позивачем доказів поважності підстав пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене, керуючись статтями 123, 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Визнати причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 неповажними.
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства освіти і науки України, за участю третіх осіб - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Тернопільського національного економічного університету про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказів.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя Є.В. Аблов
Судді А.В. Літвінова
А.С. Мазур