08.11.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи № 522/20457/20
Апеляційне провадження № 22-ц/813/5908/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Кузьмук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тулянцева Дениса Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Домусчі Л.В.,
Короткий зміст позовних вимог, позиції відповідача, третьої особи та рух справи
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Вимоги обґрунтовані тим, що 07 лютого 2020 року між нею ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким останній отримав грошові кошти у розмірі 28 000 доларів США на строк до 07 липня 2020 року, що підтверджується розпискою. У встановлений строк позика повернута не була. Вказувала, що їй стало відомо, що у вересні 2020 року ОСОБА_4 помер, а 22 жовтня 2020 року приватним нотаріусом ОМНО відкрито спадкову справу № 66622191 до майна померлого, спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , який має відповідати за зобов'язаннями спадкодавця. На момент смерті померлому на праві власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі наведеного, посилаючись на вимоги ст.1282 ЦК України, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 678 960 грн. та судові витрати (а.с.2-3).
Представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову (а.с.160-162).
У травні 2021 року від адвоката Тулянцева Д.С. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про залучення у якості третьої особи спадкоємця померлого ОСОБА_4 (а.с.70-72).
Ухвалою суду від 24 травня 2021 року (протокольною) залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійні вимоги (а.с.102-103).
Третя особа ОСОБА_1 позов не визнав, надав суду письмові пояснення. Зазначав, що померлий був його рідним дядьком, тому після його смерті він є спадкоємцем другої черги. Крім нього, родичами ОСОБА_4 є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які спадщину не прийняли та ніяких заяв до нотаріуса не подавали. Заперечував факт отримання померлим у борг коштів та написання ним розписки. Вказував, що надана суду розписка виконана не ОСОБА_4 (а.с.106-107).
У жовтні 2021 року адвокат Тулянцев Д.С. в інтересах ОСОБА_1 надав суду клопотання про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити такі питання:
- чи виконано текст та підпис від імені ОСОБА_4 в оригіналі розписки від 07 лютого 2020 року, копію якої надано позивачем до позову, самим ОСОБА_4 чи іншою особою з наслідування його справжнього почерку та підпису?;
- чи виконано текст та підпис від імені ОСОБА_4 в оригіналі розписки від 07 лютого 2020 року, копію якої надано позивачем до позову, самим позивачем із наслідуванням справжнього почерку та підпису ОСОБА_4 .?
Ухвалою суду від 30 листопада 2021 року у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено (а.с.165-168).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.169-174).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши дійсність правочину, виходив з недоведеності того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем померлого. Суд врахував, що відповідач подав заяву про прийняття спадщини, між тим, матеріали спадкової справи не містять доказів родинних відносин померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також, що останній є спадкоємцем будь-якої черги за законом. Наявність складених заповітів/спадкових договорів від імені ОСОБА_4 судом також не встановлено. Тому суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 та не вбачав, що саме ОСОБА_3 як спадкоємець має відповідати по зобов'язанням померлого ОСОБА_4 , які виникли за позикою від 07 лютого 2020 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзивів на неї
В апеляційній скарзі адвокат Тулянцев Д.С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд:
1) скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 листопада 2021 року в частині висновку суду про:
- презюмування правочину - договору позики від 07 лютого 2020 року;
- недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 на підставі того, що не вбачається, що саме ОСОБА_3 як спадкоємець має відповідати по зобов'язанням померлого ОСОБА_4 , які виникли за позикою;
2) ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів недоведеності, у зв'язку зі встановленням неналежності на підставі ч.6 ст.95 ЦПК України, доказу - копії розписки від 07 лютого 2020 року, як підтвердження договору позики грошових коштів у розмірі 28 000 доларів США, укладеного з ОСОБА_4 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не врахував, що:
-потреби у грошових коштах, а тим більше у грошових позиках, та ще й на великі суми, у ОСОБА_4 не було;
- презюмуючи дійсність правочину, суд застосував концепцію негативного доказу у цивільному процесі;
- оригінал розписки суду наданий не був та останнім не досліджувався. При цьому третьою особою фактично заперечується факт складання розписки та отримання померлим ОСОБА_4 спірної суми коштів. Достовірним доказом наявності боргу ОСОБА_4 перед позивачем можуть бути наявність у позивача оригіналу розписки та висновок судової посмертної почеркознавчої експертизи щодо належності почерку та підпису у цій розписці померлому ОСОБА_4 ;
- суд, відмовляючи у призначені експертизи, не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та порушив норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи;
- висновки суду щодо недоведеності відповідальності ОСОБА_3 як спадкоємця за позикою невідповідні обставинам справи та зроблені у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, у спадковій справі відсутня постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, а також заява ОСОБА_3 про відкликання заяви про прийняття спадщини, тобто останній рахується у справі як спадкоємець. Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 є спадкоємцем померлого, хоч і не єдиним;
- у поданні позову про визнання договору позики недійсним на момент розгляду справи не було необхідності, так як в ході розгляду даної справи, з урахуванням заяви третьої особи про недійсність розписки, у будь-якому разі, в першу чергу, суду необхідно було встановити взагалі наявність у позивача оригіналу розписки, витребувати його, дослідити, перевірити та встановити достовірність (справжність) шляхом проведення судової посмертної почеркознавчої експертизи;
- приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд не зазначив про скасування заходу забезпечення позову, а саме арешту нерухомого майна (а.с.178-187).
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
У судовому засіданні 08 листопада 2022 року в режимі відеоконференції прийняв участь адвокат Тулянцев Д.С. в інтересах ОСОБА_1 . Інші учасники справи, будучі належним чином повідомленими про слухання справи в апеляційній інстанції, участі не прийняли.
Судом апеляційної інстанції враховано:
- наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін;
- пасивна поведінка сторін, які, будучі обізнаними про розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанціях, не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України;
-положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб.
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.
Виконуючи положення щодо забезпечення права на доступ до правосуддя, рівності учасників процесу перед законом і судом, колегія суддів з метою своєчасного розгляду справи дійшла висновку про можливість вирішення спору у судовому засіданні, призначеному на 08 листопада 2022 року у відсутності позивача та відповідача.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Тулянцева Д.С. в інтересах ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачем надана суду копія розписки від 07 лютого 2020 року за підписом ОСОБА_4 такого змісту: «Я, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживающий АДРЕСА_1 , одолжил у гражданки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , деньги в сумме 28 000 долларов США (двадцать восемь тысяч долларов США) сроком до 07.07.2020 г. Деньги обязуюсь вернуть в срок», проставлений підпис (а.с.6).
У вересні 2020 року ОСОБА_4 помер (а.с.86).
За життя ОСОБА_4 заповіт не склав, тому після його смерті відкрилась спадщина за законом.
22 жовтня 2020 року приватним нотаріусом ОМНО Саганович О.Ю. відкрита спадкова справа за № 28/2020 до майна померлого ОСОБА_4 , копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.37-61).
Зі спадкової справи № 28/2020 вбачається, що до нотаріуса звернулись:
-22 жовтня 2020 року ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини (а.с.39);
- 03 грудня 2020 року ОСОБА_2 із кредиторською вимогою до спадкоємців в порядку ст.ст.1281,1282 ЦК України (а.с.38);
-31 березня 2021 року ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини (а.с.54).
Встановлено, що на праві власності ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_2 (а.с.51).
За адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований був лише ОСОБА_4 (а.с.52,53).
Листами нотаріуса від 22 жовтня 2020 року та 01 квітня 2021 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлено про отримання їх заяв про прийняття спадщини та необхідність надати нотаріусу документи:
-оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;
-оригінал документів підтверджуючих родинні відносини;
- оригінали документів на спадкове майно, в тому числі правовстановлювальних документів на нерухоме майно;
-реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспорт (а.с.45,60).
Третьою особою ОСОБА_1 надано до суду копії документів, що підтверджують його звернення до нотаріуса 13 квітня 2021 року із заявою про прийняття спадщини з наданням відповідних документів (а.с.80-87). Щодо надання ОСОБА_3 відповідних документів нотаріусу матеріали справи не містять даних.
За позицією позивача: між нею та померлим укладено договір позики, який не виконаний останнім, тому вона просить стягнути на його користь з ОСОБА_3 , як спадкоємця, грошові кошти в загальному розмірі 678 960 грн.
За позицією відповідача: не доведено, що була позика; спадкоємцями померлого є не тільки ОСОБА_3 , а і інші; прийняття спадщини ОСОБА_3 відбулось, оскільки подана відповідна заява до нотаріуса; свідоцтво про право власності за законом не отримано ОСОБА_3 , оскільки накладено арешт на спадкове майно в рамках цієї справи; черговість спадкоємців не встановлена (за звукозаписом судового засідання у першій інстанції).
За позицією третьої особи: не доведено факт передачі коштів у позику ОСОБА_4 , складання та підписання розписки власноруч ОСОБА_4 . Третя особа ОСОБА_1 наполягав на недійсності розписки від 07 лютого 2020 року та проведені експертизи. Зазначав, що свідоцтво про право власності за законом після померлого ОСОБА_4 він ще не отримав (а.с.106-107, 142-146).
Оригінал розписки суду не надавався та не досліджувався. Матеріали справи містять копію розписки, завірену позивачем. В позовній заяві зазначено про наявність у позивача оригіналів письмових доказів та документів, копії яких додано до позовної заяви (а.с.3,6).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частинами 3,4 ст.545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що оригінал розписки суду надано не було та ним не досліджувався. Крім того, оригінал розписки не надавався і суду апеляційної інстанції. Враховуючи положення ст.545 ЦК України, позиції відповідача та третьої особи, які не визнавали позов, колегія суддів дійшла висновку, що без витребування оригіналу розписки від позивача та дослідження його в судовому засіданні суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про дійсність договору позики від 07 лютого 2020 року.
Встановлення у судовому рішенні дійсності договору позики матиме преюцидальне значення при розгляді іншої справи за вказаною розпискою. Враховано, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. При цьому, преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц).
Після смерті ОСОБА_4 встановлена наявність двох спадкоємців - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які надали нотаріусу заяви про прийняття спадщини після померлого. Черговість спадкування не встановлена. Свідоцтва про право на спадщину не видані.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено вимоги лише до ОСОБА_3 , як спадкоємця померлого ОСОБА_4 . Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 з підстав недоведеності, що ОСОБА_3 є спадкоємцем померлого та має відповідати по зобов'язанням померлого ОСОБА_4 , які виникли за позикою від 07 лютого 2020 року.
Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3 ст.46 цього Кодексу).
За положеннями ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Встановлено, що ОСОБА_4 заповіту не складав. Тому після його смерті відкрилась спадщина за законом.Із заявами про прийняття спадщини звернулись відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_1 .
Статтями 1261-1266 ЦК України встановлена черговість спадкування за законом.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст.1268 ЦК України).
Відповідно до ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми ст. 1282 ЦК України про обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Згідно зі ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Саме на підставі норм ст.1282 ЦК України позивач заявив вимоги до відповідача у цій справі.
У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.
Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц акцентував увагу на те, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч.ч.2,3 ст.1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч.4 ст.1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених ст.1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України.
З матеріалів справи встановлено, що позивач як кредитор спадкодавця, дотрималась строків звернення до спадкоємців, передбачених ст.1282 ЦК України.
Однак, коло спадкоємців та відповідно відповідачів у справі позивачем визначено не вірно.
Судом першої інстанції не звернута увага на те, що звернення до нотаріуса про прийняття спадщини після померлого свідчить про бажання спадкоємців прийняти спадщину. Тому при наявності заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини, що подана до нотаріуса у встановлений законом строк, відсутності постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини та відсутності заяви ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не є спадкоємцем померлого та про недоведеність відповідальності ОСОБА_3 за боргами померлого є передчасним.
Так, за положеннями ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Матеріали справи не містять документів, на якій підставі ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 (документи, що підтверджують родинні стосунки, матеріали справи не містять). У судовому засіданні першої інстанції представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 також не зміг пояснити суду підставу звернення останнього до нотаріуса, але зазначив, що він є спадкоємцем, хоч і не єдиним, і спадщину прийняв (а.с.160-162).
З матеріалів справи встановлено наявність ще одного спадкоємця ОСОБА_4 - це ОСОБА_1 , який залучений судом до участі у справі в якості третьої особи. Позовних вимог до нього позивачем заявлено не було. ОСОБА_1 відноситься до третьої черги спадкування за законом, як племінник померлого у відповідності до вимог ст.1263 ЦК України.
Нотаріусом на час розгляду справи в суді першої інстанції не видані свідоцтва про право на спадщину так само і не відмовлено у видачі такого свідоцтва.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивачем невірно встановлено коло відповідачів (спадкоємців, що прийняли спадщину), що є окремою підставою для відмови у позові.
Так, згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст.48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, лише позивач має право визначати коло відповідачів.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Звертаючись до суду із вказаним позовом у грудні 2020 року, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 як спадкоємця ОСОБА_4 , який помер у вересні 2020 року, грошові кошти у розмірі 678 960 грн. у виконання договору позики від 07 лютого 2020 року.
Очевидно, що за такого формулювання позовних вимог особами, питання про права та обов'язки яких вирішується судом у розглядуваній справі є насамперед спадкоємці померлого ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як спадкоємців померлого ОСОБА_4 . Натомість ОСОБА_1 до участі у справі залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а позивач заяв чи клопотань про залучення ОСОБА_1 в якості співвідповідача не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов'язків.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №291/1024/18-ц.
Колегією суддів враховано, що адвокат Дячук П.М. в інтересах ОСОБА_3 у липні 2021 року звертався до суду із клопотанням про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості відповідача, яке було залишено без задоволення протокольною ухвалою суду від 05 липня 2021 року з підстав відсутності згоди позивача (а.с.115,129-131). Підготовче засідання у справі закрито 05 липня 2021 року (а.с.132-134).
При цьому, матеріали справи свідчать, що позивач була присутня тільки у підготовчому судовому засіданні 24 травня 2021 року, на якому вона не заперечувала проти залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи (а.с.102-103).
Відтак, з огляду на предмет та підстави позову, ОСОБА_1 повинен був брати участь у справі в якості відповідача, на що суд першої інстанції уваги не звернув та не роз'яснив позивачу право залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості співвідповідача в порядку ч.1 ст.51 ЦПК України.
Ні позивачем, ні відповідачем судове рішення не оскаржено.
Враховуючи наведене, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги відносно не вирішення судом першої інстанції питання про скасування заходів забезпечення позову при постановленні рішення про відмову у позові не впливають на висновок суду про відмову у позові. Вказане питання може бути вирішено в процесуальний спосіб, встановлений ст.158 ЦПК України, шляхом подачі відповідного клопотання учасником справи до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Ураховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав неналежного суб'єктного складу учасників справи.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене судове рішення - зміні в його мотивувальній частині та залишенню без змін в резолютивній частині.
Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Тулянцева Дениса Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 листопада 2021 рокузмінити в його мотивувальній частині, залишити без змін в резолютивній частині.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2022 року.
Головуючий:
Судді :