Номер провадження: 22-ц/813/765/22
Справа № 523/7352/21
Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.
Доповідач Сегеда С. М.
07.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 19 травня 2021 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 , про встановлення факту належності правовстановлюючих документів,
встановив:
Заявник звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.
Заява була вмотивована тим, що відповідно до посвідки на тимчасове проживання прізвище заявника « ОСОБА_3 ».
10.10.2017 року заявник зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , який зареєстровано Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №2874. Проте, у свідоцтві про укладення шлюбу, з невідомих заявнику причин, його прізвище, зазначено « ОСОБА_3 ». У зв'язку із вказаними розбіжностями його прізвища в посвідці на тимчасове проживання та свідоцтві про шлюб, у заявника виникли ускладнення при оформленні позову про розірвання шлюбу.
У зв'язку з вищевикладеним, посилаючись на приписи цивільного законодавства, заявник просив встановити факт належності правовстановлюючого документу, а саме, що свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1 , видане 10.10.2017 року на « ОСОБА_3 », ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідка на тимчасове проживання належить заявнику ОСОБА_3 .
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2021 року, та постановлення нового судового рішення, яким його заяву про встановлення факту належності правовстановлюючих документів задовольнити (а.с. 38-44).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.72, 74), крім того, 18.10.2022 року ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.75).
Так, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, розгляд даної справи здійснений 26.10.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 07.11.2022 року.
Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше ніж півроку (а.с.57), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, суд першої інстанції вірно виходив із того, що заяви про встановлення факту належності свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в окремому провадженні, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.
За змістом ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі №554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі №636/4087/19 (провадження № 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі №750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).
Як вбачається з матеріалів справи, заявник просив встановити факт належності йому правовстановлюючого документу, посилаючись при цьому на те, що іншої можливості встановити факт належності йому свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 видане 10 жовтня 2017 року на прізвище « ОСОБА_3 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , немає.
Разом з цим, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року вказано, що заяви про встановлення факту належності свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в окремому провадженні, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах.
Порядок внесення змін в записи актів цивільного стану передбачений Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 №96/5 (далі - Правила).
Правила встановлюють, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством.
За змістом ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі -Закон) державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Інформація про персональні дані фізичної особи, що містяться в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Положеннями ч.1 ст.22 цього Закону передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку зазначаються причини відмови та можливість її оскарження в судовому порядку.
Так, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що звертався до Суворовського районного у м.Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану ПМУ МЮ (м.Одеса) із заявою щодо внесення змін до актового запису про шлюб відносно ОСОБА_3 , однак отримав відмову, в підтвердження чого додав до апеляційної скарги її копію.
Однак, із наданої відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану вбачається, що на підставі пункту 2.1 вищезагаданих Правил, громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.
Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.
Крім того, роз'яснено, що виходячи з того, що з листа ОСОБА_1 вбачається про наявність у нього посвідки на тимчасове проживання, з питання про внесення змін до актового запису про шлюб йому необхідно звернутись до дипломатичного представництва або консульської установи України в країні проживання.
Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що ОСОБА_4 не надав доказів звернення до дипломатичного представництва або консульської установи України в країні проживання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість розгляду справи в судовому порядку.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Суворовскього районного суду м.Одеси від 10 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.11.2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева