Справа № 357/12408/21
Провадження 2/357/911/22
Категорія 17
02 листопада 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В., ,
за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Нестройного О.Г., відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Кукса О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №1, в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання частково недійсним правочину у частині покупця та визнання покупцем, -
ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (далі - «Відповідачі») про визнання частково недійсним правочину у частині покупця та визнання покупцем.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.
У березні 2017 року, за посередництва фірми, яка спеціалізується на продажу вживаних автомобілів та яка територіально розташована у місті Миколаїв, він придбав автомобіль - вантажний фургон малотонажний Mercebes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 за ціною продажу 12 000,00 доларів США, який раніше належав Відповідачу ОСОБА_3 .
Загальна сума витрат Позивача на придбання автомобіля з урахуванням послуг посередника становила 14 300,00 доларів США.
Гроші на придбання автомобіля Позивач взяв у борг у чоловіка своєї рідної сестри - ОСОБА_4 , про що надав йому відповідну розписку.
Враховуючи, що на той час Позивач вже мав у власності 3 транспортні засоби, з метою зменшення надмірного податкового навантаження у разі, коли б вищевказаний автомобіль не підійшов і його прийшлось би відразу продавати, за попередньою домовленістю зі своїм кумом ОСОБА_5 , Позивач вирішив оформити придбаний ним автомобіль на його батька - Відповідача ОСОБА_2 .
Перереєстрація придбаного Позивачем транспортного засобу на Відповідача ОСОБА_2 була здійснена у ТСЦ МВС №4841 у місті Миколаїв, при цьому у них була домовленість, що при першому зверненні Позивача або Відповідач переоформить його на нього, або підпише договір купівлі-продажу, у випадку, коли б Позивач вирішив би його продати.
Зазначає, що сам Відповідач ОСОБА_2 не був присутній у місті Миколаїв - ані в сервісному центрі, ані у фірмі, яка була посередником. Жодних документів він не підписував, в тому числі будь-який договір купівлі-продажу.
Оформленням усіх документів займався посередник - майданчик з продажу автомобілів і для перереєстрації автомобіля Позивач надав лише копію паспорту та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової карти платника податків формального покупця - Відповідача ОСОБА_2 .
Тому обставини оформлення купівлі-продажу автомобіля в ТСЦ МВС №4841 у місті Миколаїв Позивачу не відомі, оскільки цим займався посередник.
18.03.2017 року після передання Позивачем коштів за придбання автомобіля особисто колишньому власнику - Відповідачу ОСОБА_3 та написання ним розписки про це, останній передав Позивачу ключі від придбаного ним і за його рахунок транспортного засобу. Свідоцтво про реєстрацію автомобіля на нового титульного власника ОСОБА_2 віддав йому представник посередника біля ТСЦ МВС №4841 в місті Миколаїв.
Позивач стверджує, що фактично вказаний автомобіль Відповідач ОСОБА_2 не придбавав, з продавцем автомобіля Відповідачем ОСОБА_3 ніяких перемовин про його придбання не вів, ніяких коштів продавцю не передавав, ніякі документи не підписував і навіть ніколи не володів автомобілем, оскільки відповідно до раніше досягнутої домовленості він був лише титульним (формальним) власником автомобіля.
Саме Позивач домовлявся з Відповідачем ОСОБА_3 про придбання у нього автомобіля і сплатив йому грошові кошти за придбання автомобіля, що підтверджується письмовою розпискою колишнього власника даного транспортного засобу.
З моменту придбання спірно автомобіля саме Позивач весь час користувався і продовжує користуватися ним. Відповідач ОСОБА_2 ніколи ним не користувався і не цікавився, не ремонтував та не обслуговував його.
Позивач вважає, що є фактичним власником вказаного автомобіля, а Відповідач ОСОБА_2 є лише його титульним власником, на якого було оформлено автомобіль.
Повідомляє, що у вересні 2021 року він вирішив продати вказаний автомобіль, про що повідомив свого кума, щоб той, в свою чергу повідомив про це Відповідача ОСОБА_2 .
Однак через декілька днів, від працівників поліції Позивач дізнався про те, що Відповідач ОСОБА_2 звернувся до поліції з заявою про те, що Позивач ніби то забрав його власний автомобіль і не повертає його.
За таких обставин Позивач був вимушений звернутися до суду та просив визнати частково недійсним в частині покупця правочин купівлі-продажу автомобіля Mercebes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_2 та визнати ОСОБА_1 покупцем за вказаним правочином.
23.11.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 52-53).
21.12.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду Відповідачем ОСОБА_2 направлено відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що Відповідач ОСОБА_2 є законним набувачем та власником автомобіля-вантажного фургону малометражного Mercebes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 18.03.2017 року, виданого на його ім'я. Придбано даний автомобіль 18.03.2017 року через посередника «Autopodium» у місті Миколаїв. На початку 2017 року він разом з сином ОСОБА_5 , який має власний бізнес, вирішили придбати автомобіль. Через мережу інтернет за оголошенням вони знайшли інформацію, що компанія «Autopodium» у місті Миколаїв пропонує даний автомобіль для продажу. В ціну 14 300,00 доларів США входила основна вартість автомобіля та послуги посередника щодо оформлення договору купівлі-продажу. 18.03.2017 року він з сином та його кумом - Позивачем поїхали до міста Миколаїв щоб придбати автомобіль. Кошти на це були спільні - Відповідача та його сина. Окрім цього, вони позичили кошти в сумі 1 000,00 доларів США у ОСОБА_6 та 3 000,00 доларів США у ОСОБА_7 . Оглянувши автомобіль, вони вирішили його придбати. Він підписав всі необхідні документи, надані посередником та сплатив йому гроші в сумі 14 300,00 доларів США. Будь-яких домовленостей з Позивачем, що автомобіль формально оформляється на ім'я Відповідача та в подальшому за його вимогою буде проданий чи переоформлений на нього не було. Інакше б Позивач звернувся до нотаріуса та оформив відповідну довіреність на користування і розпорядження автомобілем або оформив інший письмовий документ, оскільки автомобіль є цінним рухомим майном, тому будь-які домовленості щодо нього повинні укладатись саме у письмовій формі. Також ніяких коштів Позивач на придбання автомобіля не давав.
Син з відома Відповідача ОСОБА_2 спірний автомобіль надавав у користування Позивачу для власних потреб. При цьому, коштів за користування транспортним засобом ні він, ні його син у Позивача не брали. В знак подяки Позивач сам запропонував оформляти страховку та інколи допомагав у ремонті автомобіля. У кінці 2020 року у Позивача з'явилися якісь претензії до сина у здійсненні спільної господарської діяльності. Орієнтовно з листопада-грудня 2020 року Позивач взяв для своїх власних потреб спірний автомобіль та не повернув його. У березні 2021 року Відповідач ОСОБА_2 був вимушений звернутися до поліції щодо правомірності дій Позивача. За результатами перевірки відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були. У жовтні надана відповідь, що для вирішення спору необхідно звернутися до суду. Важає, що договір купівлі-продажу автомобіля з Відповідачем ОСОБА_3 був укладений ним у відповідності до вимог чинного законодавства, а в подальшому транспортний засіб зареєстрований належним чином. Вважає вимоги Позивача безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню (а.с.85-89).
31.12.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду Позивачем направлено відповідь на відзив, разом із підтвердженням його направлення Відповідачам. У відповіді на відзив той зазначив, що твердження Відповідача ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, а позовні вимоги він просить задовольнити (а.101-103).
26.01.2022 року засобами поштового зв'язку на адресу суду Відповідач направив письмові пояснення в яких зазначив, що вважає що Позивач незаконно та безпідставно намагається привласнити собі його транспортний засіб з метою погашення власних боргів про які він зазначає у всіх поданих документах. Будь-яких усних чи письмових домовленостей з Позивачем щодо придбання та оформлення автомобіля у нього з Позивачем не було (а.с.133-135).
18.05.2022 року з метою повного об'єктивного розгляду справи, ухвалою суду витребувано у ОСОБА_2 примірник договору купівлі-продажу автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 та
у ОСОБА_3 примірник договору купівлі-продажу автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , яких у подальшому сторонами надано суду не було (а.с.156).
У судовому засіданні Позивач свої позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Пояснив, що протягом останніх 20 років займається виготовленням м'яса та його продажем. При цьому він ані як ФОП, ані як ФГ свій бізнес не оформляв. Весь цей час він офіційно працевлаштований не був. У 2017 році закінчилась майже двохрічна перерва, пов'язана з лікуванням сина та він покинув бізнес. Оскільки, грошей не було, то він вирішив власно придбати автомобіль щоб використовувати у роботі - перевезеннях м'яса. Він знайшов оголошення про продаж необхідного йому транспортного засобу у місті Миколаїв. Він попросив свого зятя позичити необхідні для придбання 14 000,00 доларів США, той погодився і ці кошти йому надав у березні 2017 року. За отриманням коштів він розписався у блокноті зятя. Це був ОСОБА_4 . Разом з кумом ОСОБА_5 отримавши кошти, він поїхав до МРЕО, де його очікував власник та менеджер, він передав менеджеру оригінал паспорту і ідентифікаційного номера батька кума - ОСОБА_2 . До цього він задля того щоб зберегти субсидію попросив Відповідача ОСОБА_2 оформити автомобіль на нього. При цьому було досягнуто домовленість про те, що він на першу вимогу підпише договір продажу транспортного засобу. При цьому з ОСОБА_2 він ніяких письмових угод не укладав. Через деякий час після того, як віддали паспорт і код батька кума, менеджер і власник транспортного засобу - ОСОБА_3 вийшли із МРЕО і вони всі поїхали у офіс посередника, де Позивач віддав 12 000,00 доларів США ОСОБА_3 , а 2 300,00 доларів США менеджеру. Після цього він попросив ОСОБА_3 написати розписку на ці кошти, що той і зробив. Потім йому віддали ключі від транспортного засобу і він на ньому поїхав додому, а кум поїхав на тому транспортному засобі, на якому вони приїхали до міста Миколаїв. Після цього, весь час автомобіль перебуває у користуванні Позивача. Іноді коли куму - сину Відповідача ОСОБА_2 необхідно щось перевезти, він надає спірний транспортний засіб для таких потреб.
У лютому 2021 року він вирішив продати цей транспортний засіб, щоб придбати щось менше. При цьому звернувся до Відповідача ОСОБА_2 . Той йому відповів, що йому треба вирішити це питання з сином - ОСОБА_8 . Той пред'явив Позивачу грошові претензії за м'ясо, оскільки Позивач продавав йому м'ясну продукцію. Вони провели звірки розрахунків і заборгованості виявлено не було. Після цього ОСОБА_9 дав згоду на продаж автомобіля. Але, тижні за 3-4 після цього, Позивачу зателефонував дільничний офіцер та повідомив про заяву ОСОБА_2 з приводу спірного автомобіля. Після цього вони з кумом знов провели звірку, за наслідками якої заборгованості не було виявлено знов. Втім, після цього ОСОБА_2 написав нову заяву до поліції. По результатах цих заяв кримінальних порушень виявлено не було, зроблено висновок про цивільно-правові відносини між сторонами, а матеріали списані до архіву. Після цього Позивач звернувся до суду з даним позовом, який підтримує і просить задовольнити. Щодо трьох транспортних засобів, вказаних у позовній заяві пояснив, що «Волга» була продана приблизно у 2006 році, але досі обліковується за ним; «Фольксваген гольф-3», 1993 року випуску - ним він користується зараз, а також є причіп, яким він також користується. Його дружина має транспортний засіб «Хонда», 2007 року випуску, вона приблизно десять років працює у поліції. До хвороби сина він перевозив м'ясо на іншому « ОСОБА_10 », якій вже продав. На позикодавця ОСОБА_11 він не оформляв транспортний засіб, оскільки не хотів його цим турбувати. Нотаріальну довіреність на право продажу вони не оформляли, оскільки він довіряв куму та його батьку, тому між ними були лише усна домовленість. Хто розписався у договорі купівлі-продажу спірного транспортного засобу замість ОСОБА_2 він не знає, можливо менеджер. На позику коштів у ОСОБА_11 розписки немає, договору купівлі-продажу транспортного засобу у нього також немає.
У судовому засіданні представник Позивача підтримав пояснення Позивача, просив позов задовольнити.
У судовому засіданні Відповідач позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував. Наполягав на тому, що спірний автомобіль належить йому. Пояснив, що його син ОСОБА_12 на початку 2017 року запропонував купити разом машину для розвитку свого бізнесу. У березні він знайшов необхідну машину у місті Миколаїв. Це був Mercebes-Benz Sprinter, який знаходився у автосалоні. Вартість машини складала 14 300,00 доларів США. Їм з сином не вистачало 4 000,00 доларів США, які вони позичили у друзів. Син домовився з позивачем про те, що щоб той відвіз їх у місто Миколаїв щоб придбати цю машину, на що той погодився. У автосалоні у місті Миколаїв у березні 2017 року вони всі зустрілися з посередником, який показав машину і вони вирішили її брати. Після цього посередник оформив договір купівлі-продажу та інші необхідні документи. Оскільки гроші були у нього, то він з сином виплатили посереднику всі кошти і вартість автомобіля і його комісійні у загальній сумі 14 300,00 доларів США. Після цього вони переоформили право власності на автомобіль на нього та поїхали додому - у місто Біла Церква. Він їхав з сином на новій машині, а Позивач повертався на своїй. Протягом цих років машина перебувала у його дворі. Але Позивач з його сином брали цю машину і працювали на ній. Вони дружили і разом займалися бізнесом, а саме - м'ясом та напівфабрикатами. Він весь цей час хворів та не особливо цікавився деталями їх роботи. В кінці 2020 року у сина з Позивачем виникли розбіжності і син скаржився, що Позивач не віддає машину. На це Відповідач написав заяву у поліцію, що не дало своїх результатів. А восени 2021 року він отримав матеріали із суду. З позовом не погоджується, оскільки цей автомобіль його. Позивач зазначив у позові неправду. Коли вони оформляли купівлю-продаж автомобіля у місті Миколаїв, ніякого власника там не було. Там був посередник, який отримав всі кошти. Ремонтом та обслуговуванням займався його син, а всі квитанції чеки та інші документи зберігалися у бардачку автомобіля, звідки позивач їх і взяв. Позивач і син Відповідача брали цей автомобіль і користувалися ним разом, але автомобіль при цьому належав на праві власності саме йому - ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник Відповідача позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити.
У жодне судове засідання Відповідач ОСОБА_3 не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. 20.12.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду направив заяву про визнання позову та просив розглянути справу без його участі (а.с. 30-31).
22.06.2022 року у судовому засіданні допитаний за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_4 пояснив наступне. Він перебуває з Позивачем у родинних відносинах, а саме - Позивач є рідним братом його дружини з 2008 року. Також він знає сина Відповідача - ОСОБА_13 , з яким раніше були дружні відносини, а зараз вони їх не підтримують. Пояснив, що на початку 2017 року він позичив Позивачу 14 000,00 доларів США. Позивач займався заготівлею м'яса, співпрацюючи з ОСОБА_5 . У зв'язку з хворобою сина Позивач залишився без коштів та вернувся до нього за позикою для купівлі автомобіля. Він погодився надати необхідні 14 000,00 доларів США на період коли той зможе віддати. Напередодні поїздки у Миколаїв до нього приїхали Позивач і ОСОБА_12 , і він віддав Позивачу вказану суму купюрами по 100,00 доларів США. Пізніше Позивач показував йому придбаний транспортний засіб. Відповідач ніколи сам не сидів за кермом цього транспортного засобу. З приводу оформлення транспортного засобу на сторонню людину пояснив, що це було зроблено з метою зберегти родині Позивача права на субсидію. Пізніше Позивач і ОСОБА_9 перестали спілкуватися, між ними був скандал. Позивач вирішив продати автомобіль, але ОСОБА_2 сказав йому звернутися до свого сина ОСОБА_14 . Хтось з ОСОБА_15 звернувся до поліції, яка провела перевірку і встановила, що транспортний засіб з 2017 року перебуває у ОСОБА_16 і ознак злочину у його діях немає. Оформити транспортний засіб на іншу особу Позивачу рекомендував він, щоб зменшити розмір податків у випадку продажу цього автомобіля як другого протягом року. На цей час Позивач борг ще не повернув. У Миколаїв їздили Позивач і ОСОБА_12 . Він це знає, оскільки проводжав їх туди. ОСОБА_2 договір купівлі-продажу не підписував, оскільки працівник МРЕО у таких випадках погоджуються з цим. За ОСОБА_2 підписався хтось із працівників фірми - посередника. Договору купівлі-продажу він не бачив, але надав Позивачу пораду взяти з продавця розписку.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та свідка, дослідивши доказі у справі в їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги Позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
За Відповідачем ОСОБА_2 з 18.03.2017 року по теперішній час зареєстровано автомобіль Mercebes-Benz Sprinter 319 CDI, 2011 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , листом Територіального сервісного центру №4841 від 08.12.2021 року на адресу суду та додатком до даного листа «Результати аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України» (а.с. 14, 98, 99).
Попереднім власником вказаного автомобіля рахується Відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується тими ж самими письмовими доказами.
Також наведені обставини визнані сторонами, а тому доведенню не підлягають.
Позивач зазначає, що фактичним власником автомобіля є він, Відповідач ОСОБА_3 такі вимоги визнає, а Відповідач ОСОБА_2 це заперечує, наполягаючи на тому, що законним власником є саме він. Тож, даний приватноправовий спір виник саме із протилежних правових позицій сторін ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) щодо права власності на рухоме майно.
Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст.80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
А стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
При цьому суд також ураховує наступні висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2- 383/2010. Так, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Оцінюючі докази, надані Позивачем на підтвердження своїх доводів, суд констатує наступне.
На підтвердження наявності у Позивача коштів для придбання спірного транспортного засобу той просив суд допитати у якості свідка його зятя - ОСОБА_17 , клопотання про що було задоволено. Проте, суд критично сприймає покази даного свідка, оскільки він перебуває з Позивачем у родинних відносинах та може бути зацікавленим у задоволенні позову. Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та стану виконання зобов'язання за ним, то такі посилання Позивача є необґрунтованими. Аналогічні правові висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 04.2019 року у справі №552/4170/16-ц, постанові від 02.09.2020 року у справі №569/24347/18 та інших чисельних постановах Верховного Суду.
Стосовно заяви попереднього власника автомобіля - Відповідача ОСОБА_3 суд зауважує, що сам ОСОБА_3 жодного разу у судові засідання не з'явився, особистих пояснень щодо позовних вимог суду не надав. Заява про визнання позову від його імені, яка надійшла на адресу суду засобами поштового зв'язку, виготовлена тим самим шрифтом, у тому самому стилі що і позовна заява, а за змістом фактично дублює зміст її описової частини.
Розписка про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12000,00 доларів США не може бути достатнім доказом укладення між вказаними особами договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки не містить всіх відомостей та умов, притаманних договору купівлі-продажу рухомого майна.
Також суд критично оцінює суперечливі доводи Позивача про те, що він офіційно не був працевлаштований, у якості ФОП не був зареєстрований, втім, при цьому використовував автомобіль для зайняття «бізнесом», тобто для підприємницької діяльності. В силу приписів ч.2 ст.78 ЦПК України такі обставини за законом мають бути підтверджений відповідними допустимими доказами, яких Позивач суду не надав.
Також суд ураховує, що Позивач, як і Відповідач, не надав суду належного договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, усно пояснивши, що його було підписано, скоріше за все, посередником. А тому, суд позбавлений можливості надати правову оцінку договору, копія якого відсутня у матеріалах справи, як того бажає Позивач.
Факт оформлення на ім'я Позивача полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та деяких замовлень-нарядів не впливає на висновки суду, оскільки свідчить лише про експлуатацію Позивачем спірного автомобіля, чого Відповідач ОСОБА_2 не оспорював. Втім, такі докази не можуть свідчити про власність Позивача на даний об'єкт рухомого майна.
З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що правових підстав для задоволення даного позову у суду немає.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами та витребуваних судом доказів.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог по суті, на підставі приписів ст.141 ЦПК України, судові витрати необхідно залишити за Позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання частково недійсним правочину у частині покупця та визнання покупцем - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідачі:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 07.11.2022 року.
СуддяВ. П. Цукуров