іменем України
09 листопада 2022 року
м. Валки Харківської області
справа № 639/3001/21
провадження № 22-ц/818/3670/22
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Супрун Я.С.,
учасники спору:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2022 року в складі судді Марченко В.В.,
В травні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визначення порядку користування квартирою.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що їм та їх синам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його ј частка успадкована ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках - по 1/8 кожним.
Спірна квартира загальною плошею 72,5 кв. м складається з трьох житлових кімнат плошею 42,3 кв. м, з яких: кімната плошею 12,1 кв. м (№ 3) з лоджією площею 6,6 кв. м, кімната площею 20,0 кв. м (№ 7) та кімната площею 10,2 кв. м (№ 4), а також коридор площею 9,8 кв. м (№ 1), кухня площею 7,6 кв. м (№ 2), ванна кімната площею 2,5 кв. м (№ 5), вбиральня площею 1,1 кв. м (№ 6), комора площею 2,6 кв. м (№ 8).
Зазначають, що відповідач з родиною зайняв більшу кімнату квартири житловою площею 20,0 кв. м, яка перевищує його частку, та зареєстрував у квартирі свою малолітню доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витрат по утриманню майна відповідач не несе.
Посилаючись на те, що вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо порядку користування квартирою, позивачі просили визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , згідно з яким виділити їм кімнати житловою площею 20,0 кв. м (№ 7) та житловою площею 12,1 кв. м (№ 3) з лоджією площею 6,6 кв. м; інші приміщення залишити у спільному користуванні.
11 жовтня 2021 року ОСОБА_5 в особі свого представника - адвоката Казьонного Руслана Вячеславовича подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після смерті брата ОСОБА_6 , батьки запропонували ОСОБА_5 переїхати з дружиною до них у спірну квартиру, у зв'язку з чим він фактично з 2015 року з родиною проживає в кімнаті житловою площею 20,0 кв. м. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася донька ОСОБА_7 , місцем проживання якої є спірна квартира. Вважає, що з огляду на вік донька потребує простору для її повноцінного розвитку, навчання, тому обґрунтованим є надання у користування ОСОБА_5 разом із його сім'єю житлової кімнати площею 20,0 кв. м.
Посилаючись на вказані обставини, просив виділити ОСОБА_5 в користування в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 житлову кімнату площею 20,0 кв. м; виділити відповідачам житлову кімнату площею 12,1 кв. м, обладнану лоджією площею 6,6 кв. м, та житлову кімнату площею 10,2 кв. м; інші приміщення залишити у спільному користуванні.
21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 , в якому просили зустрічний позов ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що у 2015 році за їхньою згодою ОСОБА_5 з дружиною вселився до кімнати площею 20,0 кв. м, між ними була досягнута домовленість про те, що вони не будуть брати участі у сплаті комунальних послуг. Однак в 2018 році ОСОБА_2 переніс інсульт головного мозку і змушений був піти з роботи за станом здоров'я, у зв'зку з цим сімейний дохід значно зменшився. Вони звернулися до сина з проханням брати участь у витратах на утримання спільної квартири, проте такі витрати відповідач відмовився нести. Тому вони стали заперечувати проти зайняття ОСОБА_3 та його родиною кімнати площею 20,0 кв. м, у зв'язку з чим постійно виникають конфлікти та сварки.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_5 об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взаємопов'язані з вимогами зустрічного позову ОСОБА_5 , виникли з одних правовідносин, тому є доцільним спільний їх розгляд.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2022 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також зустрічного позову ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того, що за запропонованими сторонами порядками користування спірним житлом виділити у користування кожному зі співвласників приміщення, що відповідає розміру його частки, за відсутності домовленості між співвласниками щодо відступу від засад рівності не є можливим, що є порушенням житлових прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
04 жовтня 2022 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції належним чином на мотивовано, оскільки можливість відхилення від розміру ідеальних часток у разі неможливості дотримання їх точної відповідності для визначення порядку користування майном допускається. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їх прав, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, які містяться в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, а також в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 10 березня 2021 року у справі № 760/21057/18, від 23 червня 2021 року у справі № 621/1686/17, від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18.
ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що сторони є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 квартира належала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 квітня 2007 року за реєстровим № 6-07-262081-Ш Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 26 квітня 2007 року № 8842-Ш (а. с. 8).
Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на ј частку в квартирі АДРЕСА_1 .
05 червня 2020 року державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори видано два Свідоцтва про право на спадщину за законом: ОСОБА_1 - на 1/8 частку (реєстровий № 5-205), ОСОБА_2 - на 1/8 частку (реєстровий № 5-208) (а. с. 9-10).
Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05 червня 2020 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52538335 від 05 червня 2020 року 11:32:14 (а. с. 16-17).
Згідно з технічним паспортом від 04 лютого 2020 року квартира АДРЕСА_1 складається з: кімнати - 12,1 кв. м (№ 3) з виходом на лоджію площею 6,6 кв. м, кімнати - 20,0 кв. м (№ 7), кімнати - 10,2 кв. м (№ 4), коридору - 9,8 кв. м (№ 1), кухні - 7,6 кв. м (№ 2), ванної кімнати - 2,5 кв. м (№ 5), вбиральні - 1,1 кв. м (№ 6), комори - 2,6 кв. м (№ 8) (а. с. 11-14).
Згідно з довідкою від 29 квітня 2021 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_5 та онука ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15).
Фактично в квартирі проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також їх син ОСОБА_5 разом з дружиною та малолітньою донькою.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 грудня 2020 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в порядку зворотної вимоги стягнуто кошти по оплаті житлово-комунальних послуг, понесені на утримання спільного майна за період з 01 січня 2019 року по 31 червня 2020 року в розмірі 5 946,19 грн (а. с. 29-30).
Постановою головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 09 липня 2021 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 639/5514/20, виданого 22 січня 2021 року Жовтневим районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в порядку зворотної вимоги коштів по оплаті житлово-комунальних послуг, понесених на утримання спільного майна за період з 01 січня 2019 року по 31 червня 2020 року в розмірі 5 946,19 грн у зв'язку з фактичним виконаням рішення в повному обсязі (а. с. 91).
Із Виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 32956 вбачається, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова» з 28 грудня 2018 року по 09 січня 2019 року з діагнозом «ішемічний інсульт в правій півкулі головного мозку з лівобічним глибоким геміпарезом, дізартрієй. Дисциркуляторна енцефалопатія П ст. Церебральний атеросклероз. Гіпертонічна хвороба Ш ст., ризик дуже високий. ІХС. Постінфарктний кардіосклероз. СН 11 А ст.» (а. с. 144).
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 квітня 2007 року за реєстровим № 6-07-262081-Ш Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 26 квітня 2007 року № 8842-Ш, а також Свідоцтв про право на спадщину за законом у квартирі АДРЕСА_1 бульвар припадає: на частку ОСОБА_1 - 15,87 кв. м житлової площі, на частку ОСОБА_2 - 15,87 кв. м житлової площі, а на частку ОСОБА_5 - 10,58 кв. м житлової площі.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не урахував наведених правових висновків Верховного Суду України і Верховного Суду, спір між сторонами по суті не вирішив, а тому дійшов помилкового висновку про неможливість визначення порядку користування квартирою.
З урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану квартири, розміру житлової площі, наявності конфліктних відносин між сторонами справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе з урахуванням часток співвласників встановити такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлову кімнату площею 20,0 кв. м (№ 7) та житлову кімнату площею 12,1 кв. м (№ 3) з лоджією площею 6,6 кв. м; в користування ОСОБА_5 виділити житлову кімнату площею 10,2 кв. м (№ 4); коридор площею 9,8 кв. м (№ 1), кухню площею 7,6 кв. м (№ 2), ванну кімнату площею 2,5 кв. м (№ 5), вбиральню площею 1,1 кв. м (№ 6), комору площею 2,6 кв. м (№ 8) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Виділена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користування житлова площа 32,1 кв. м має незначне відхилення від належних їм ідеальних часткок у праві власності (15,87 кв. м +15,87 кв. м =31,74 кв. м), а приміщення загального користування залишені у спільному користуванні. З урахуванням планування квартири, такий порядок користування є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири, які не змогли за взаємною згодою добровільно вирішити питання користування спірним житлом.
Порядок користування спірною квартирою, запропонований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не призводить до істотного обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, зокрема дитини. Слід зазначити, що права дітей на користування житловим приміщенням не можуть обмежувати права співвласника на користування квартирою.
Виділення ОСОБА_5 за запропонованим його батьками варіантом визначення порядку користування квартирою жилої кімнати площею 10,2 кв. м (№ 4) не перевищує належну йому частку жилої площі в розмірі 10,58 кв. м, що не свідчить про невідповідність варіанту порядку користування спірною квартирою інтересам всіх співвласників.
З огляду на викладене, правових підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування житлом у суду першої інстанції не було.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування житлом підлягає задоволенню в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України).
За правилами підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини з зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати понесені ОСОБА_1 , документально підтверджуються: за подачу позовної заяви в розмірі - 908 грн, за подачу апеляційної скарги - в розмірі 1 362 грн (а. с. 1, 201).
Судові витрати понесені ОСОБА_2 , документально підтверджуються за подачу позовної заяви - в розмірі 908 грн (а. с. 2).
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір: на користь ОСОБА_1 - в розмірі 2 270 грн; на користь ОСОБА_2 - розмірі 908 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Встановити такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлову кімнату площею 20,0 кв. м (№ 7) та житлову кімнату площею 12,1 кв. м (№ 3) з лоджією площею 6,6 кв. м; виділити в користування ОСОБА_5 житлову кімнату площею 10,2 кв. м (№ 4); коридор площею 9,8 кв. м (№ 1), кухню площею 7,6 кв. м (№ 2), ванну кімнату площею 2,5 кв. м (№ 5), вбиральню площею 1,1 кв. м (№ 6), комору площею 2,6 кв. м (№ 8) залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Позов ОСОБА_8 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 бульвар залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Харківській області 06 лютого 1996 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір:
- в розмірі 2 270 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн) - на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Харківській області 08 червня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
- в розмірі 908 грн (дев'ятсот вісім грн) - на користь ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Харківській області 08 червня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 09 листопада 2022 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.В.Бурлака
Н.П.Пилипчук