Провадження № 22-ц/803/6399/22 Справа № 199/1800/22 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Доповідач - Макаров М. О.
08 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду, -
У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
Позов мотивовано тим, що з 12 червня 2013 року прокуратурою м. Дніпропетровська до ЄРДР внесено відомості про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, кримінальне провадження № 12013040650003315.
23 серпня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013040650003315, ОСОБА_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.364, ч.3 ст.27 - ч.2 ст. 263-1 КК України.
16 січня 2014 року прокурором м. Дніпропетровська було складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013040650003315 від 12 червня 2013 року за звинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 - ч.2 ст.263-1 КК України та направлено справу до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
29 січня 2014 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.263-1 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки.
13 червня 2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок суду від 29 січня 2014 року залишено без змін.
24 березня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
25 червня 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року залишено без змін.
24 березня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
26 травня 2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст.27 - ч.2 ст.263-1 КК України у зв'язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення та виправдано.
08 лютого 2022 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вважає, що безпідставне кримінальне переслідування тривало з 23 серпня 2013 року по 08 лютого 2022 року, тобто протягом 8 років 5 місяців 16 днів (101 місяць 16 днів), що завдало позивачу моральної та матеріальної шкоди.
Внаслідок кримінального переслідування позивач втратив нормальні життєві зв'язки, матеріальне благополуччя сім'ї. Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих правоохоронними органами, незаконним обшуком, обранням запобіжного заходу, тривалістю судового процесу, втрати роботи, втрату сім'ї і, як наслідок, нормального виховання двох неповнолітніх дітей позивача.
За таких обставин, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1600000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 20 000 грн. на відшкодування витрат, понесених за надання професійної правничої допомоги (а.с.1-13).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 1 000 000 грн.; стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу у зв'язку із кримінальним провадженням в розмірі 20 000 грн. 00 коп.; в іншій частині позову - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи характер, обсяг і тривалість страждань, яких позивач ОСОБА_1 зазнав у зв'язку із пред'явленням обвинувачення у скоєнні злочину щодо якого вину не доведено, перебуванням під слідством і судом, необхідністю докладати значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров'я, суд прийшов до висновку, що розмір моральної шкоди на користь позивача слід визначити 1 000 000 грн..
В апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура просить рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити, рішення суду суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що належних та допустимих доказів спричиненої моральної шкоди позивачем надано не було, а суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення обмежився загальної фразами про глибину фізичних і душевних страждань, що порушує принципи цивільного судочинства.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 23 серпня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013040650003315, ОСОБА_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.364, ч.3 ст.27 - ч.2 ст. 263-1 КК України.
16 січня 2014 року прокурором м. Дніпропетровська було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013040650003315 від 12 червня 2013 року за звинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 - ч.2 ст.263-1 КК України та направлено справу до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (а.с.42-57).
29 січня 2014 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.263-1 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки (а.с.58-77).
13 червня 2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок суду від 29 січня 2014 року залишено без змін (а.с.164-170).
24 березня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а.с.135-138).
25 червня 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року залишено без змін (а.с.151-154).
24 березня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а.с.140-142).
26 травня 2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.155-163).
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст.27 - ч.2 ст.263-1 КК України у зв'язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення та виправдано (а.с.83-134).
08 лютого 2022 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.143-149).
Таким чином, безпідставне кримінальне переслідування, як зазначає позивач, тривало з 23 серпня 2013 року по 08 лютого 2022 року, тобто протягом 8 років 5 місяців 16 днів (101 місяць 16 днів).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що враховуючи характер, обсяг і тривалість страждань, яких позивач ОСОБА_1 зазнав у зв'язку із пред'явленням обвинувачення у скоєнні злочину щодо якого вину не доведено, перебуванням під слідством і судом, необхідністю докладати значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров'я, суд прийшов до висновку, що розмір моральної шкоди на користь позивача слід визначити 1 000 000 грн..
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону N 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
У наведених в статті 1 Закону N 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).
Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
З метою визначення порядку застосування Закону N 266/94-ВР затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.
У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до положень частини 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація.
Суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди критерії її заподіяння.
Оцінюється глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана та інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникли в результаті посягання на права особи тощо).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
Згідно ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди, зокрема, виникає у випадку закриття кримінального правопорушення за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода.
За змістом ст. 4 цього ж Закону відшкодування шкоди у випадку, передбачену п. 5 ст. 3 провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду є шкода, незаконні дії (рішення бездіяльність), причинний зв'язок між незаконними діями і шкодою. Наявність вини не вимагається.
При наявності заподіяння особі моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах встановлених цивільним законодавством, але не менше одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням розумності та справедливості, як того вимагає ст. 23 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що що судом першої інстанції допущено невірне застосування положень ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду”, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає зміні в частині визначення розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції в повному обсязі, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, положень обчислення шкоди, визначився з розмір такої шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що належних та допустимих доказів спричиненої моральної шкоди позивачем надано не було, а суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення обмежився загальної фразами про глибину фізичних і душевних страждань, що порушує принципи цивільного судочинства є безпідставними, оскільки внаслідок кримінального переслідування позивач втратив нормальні життєві зв'язки, матеріальне благополуччя сім'ї, відчував переживання, які завдані правоохоронними органами, незаконним обшуком, обранням запобіжного заходу, тривалістю судового процесу, втрату роботи, втрату сім'ї і, як наслідок, нормального виховання двох неповнолітніх дітей позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу є завищеним та недоведеним належними та допустимими доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявна угода щодо надання юридичної допомоги від 25 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Машкевич О.В. та квитанція про оплату юридичної допомоги, що є належним доказом понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко