Провадження № 22-ц/803/5766/22 Справа № 203/4745/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
09 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку та надання житлово-комунальних послуг, -
У грудні 2020 року АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звернулось до суду з вищевказаним позовом (а.с. 1-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що на балансі Виробничого підрозділу «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» перебуває гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачка ОСОБА_1 на підставі ордеру була поселена на одне ліжко-місце у вказаний гуртожиток та зареєстрована 31.01.2012 року.
На відповідачку також було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для проведення оплати за користування житловою площею і комунальними послугами.
Проте, відповідачка протягом періоду з 01.02.2018 року по 01.12.2020 року оплату за користування житловою площею та комунальні послуги в повному обсязі не здійснювала, внаслідок чого станом на 01.12.2020 року утворилась заборгованість в сумі 26 855,94 грн.
Просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки заборгованість з оплати за користування житловим приміщенням та спожиті комунальні послуги в сумі 26 855,94 грн, інфляційне збільшення боргу в сумі 1 848,67 грн, три проценти річних в сумі 1 102,06 грн, а також судовий збір в сумі 2 102 грн.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 березня 2021 року позовні вимоги АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку та надання житлово-комунальних послуг - задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» заборгованість за проживання у гуртожитку та надані житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2018 року по 01.12.2020 року в сумі 29 806,67 грн, що становить заборгованість з оплати за користування житловим приміщенням та спожиті комунальні послуги в сумі 26 855,94 грн, інфляційні витрати в сумі 1 848,67 грн, три проценти річних в сумі 1 102,06 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 2 102 грн (а.с. 52-55).
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 травня 2022 року скасовано заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 березня 2021 року та призначено справу до розгляду (а.с. 84-85).
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2022 року позовні вимоги АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку та надання житлово-комунальних послуг - задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» заборгованість за проживання у гуртожитку та надані житлово-комунальні послуги за період з 01 лютого 2018 року по 30 листопада 2020 року в сумі 29 806,67 грн, у тому числі: заборгованість з оплати за користування житловим приміщенням та спожиті комунальні послуги в сумі 26 855,94 грн, інфляційні витрати в сумі 1 848,67 грн, три проценти річних в сумі 1 102,06 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 2 102 грн (а.с. 122-125).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи (а.с. 129-140).
АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» скористалось своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України та подало до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 174-177).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, гуртожиток по АДРЕСА_1 перебуває у господарському віданні позивача та на балансі його структурного підрозділу в особі Виробничого підрозділу «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідачка ОСОБА_1 на підставі ордеру № 1 від 31.01.2012 року була поселена на одне ліжко-місце у вказаний гуртожиток та зареєстрована за вказаною адресою з лютого 2012 року по теперішній час.
На ОСОБА_1 для проведення оплати за користування житловою площею та комунальними послугами відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Як зазначив позивач, відповідачка протягом періоду з 01.02.2018 року по 30.11.2020 року оплату за користування житловою площею та комунальні послуги в повному обсязі не здійснювала, в зв'язку з чим, згідно наданого розрахунку, за вказаний вище період утворилась заборгованість в сумі 29 806,67 грн, що становить заборгованість з оплати за користування житловим приміщенням та спожиті комунальні послуги в сумі 26 855,94 грн, а також нараховані у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати в сумі 1 848,67 грн та три відсотки річних в сумі 1 102,06 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», Виробничий підрозділ «Дніпровське регіональне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи вищевикладене.
Відповідно до ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Згідно ч. 1 ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (далі - Правила) користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності, договором найму (оренди) або іншим документом, що підтверджує право власності чи користування.
Відповідно до п. 7 Правил власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Також відповідно до п. 11 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498 (далі - Примірне положення) наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов'язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 15 Примірного положення особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», що введено в дію з 01.05.2019 року, споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Аналогічний обов'язок покладався на споживача відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», що діяв в період спірних правовідносин до 01.05.2019 року.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже законодавством встановлений обов'язок споживача сплачувати в повному обсязі спожиті комунальні послуги. Відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надання житлово-комунальних послуг. А тому, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204св18).
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження існування між сторонами зобов'язальних правовідносин з отримання відповідачкою від позивача в строкове платне користування (найм) житлового приміщення - одного ліжко-місця у гуртожитку по АДРЕСА_1 , оскільки відповідачка вселилась до житлового приміщення на підставі ордеру, виданого за спільним рішенням адміністрації регіональної філії «Придніпровська залізниця» та відповідного профспілкового комітету, на її ім'я був відкритий особовий рахунок, у зв'язку із цим у відповідачки виник обов'язок сплачувати щомісячно позивачу плату за проживання в найманому житловому приміщенні гуртожитку. Така плата включає в себе витрати на оплату житлово-комунальних послуг, а також інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по справі № 6-59цс13.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків щодо стягнення з відповідачки інфляційних витрат і трьох відсотків річних і колегія суддів погоджується з вказаними висновками.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з розрахунком заборгованості наведеного позивачем та щодо нарахування вказаної заборгованості, які колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів щодо спростування вказаного розрахунку, а також не надано свого контррозрахунку.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористалась наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова