Провадження № 22-ц/803/6878/22 Справа № 423/847/20 Суддя у 1-й інстанції - Лизенко І.В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
08 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням, -
У березні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шляхтіна А.С. звернулася до суду із позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шляхтіна А.С. посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 невстановленими особами здійснено терористичний акт, а саме артилерійський обстріл, в результаті якого за адресою: АДРЕСА_1 , загинула громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було поранено (мінно-вибухова травма). ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20 травня 1958 року та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 серпня 1978 року. Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується: свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 06 лютого 2015 року, лікарським свідоцтвом про смерть №29 від 28 січня 2015 року (виданим за формою, затвердженою наказом МОЗ України від 08 серпня 2006 року №545). Відповідно до довідки про причину смерті №29 від 28 січня 2015 року причина смерті ОСОБА_2 - черепно-мозкова травма. За фактом вчинення терористичного акту, внаслідок якого ІНФОРМАЦІЯ_3 загинула ОСОБА_2 , СВ 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування. Відповідні відомості було внесено до ЄРДР, номер кримінального провадження: 12014050150002283 з правовою кваліфікацією діяння за ч.3 ст. 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини). На теперішній час досудове розслідування не завершене, винні особи не встановлені та не притягнуті до відповідальності. На підставі викладеного представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шляхтіна А.С. просить суд стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання нею поранення і смерті її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок обстрілу ІНФОРМАЦІЯ_3 м.Попасна Попаснянського району Луганської області під час проведення військових дій у розмірі 1300000 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року задоволено у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 . Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 1 300 000 грн. Судовий збір віднесено на рахунок держави.
В апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , просить рішення суду від 23 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року за позовом ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року визнано підготовку до апеляційного розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року закінченою. Призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Луганського апеляційного суду на 18 березня 2021 року на 9 год 30 хв.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 18 березня 2021 року провадження у справі за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у цивільній справі № 635/6172/17.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18 квітня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17 травня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12 серпня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану", відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", змінено територіальну підсудність судових справ Луганського апеляційного суду. Визначено, що справи цього суду підсудні Дніпровському апеляційному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію судів Дніпровського апеляційного суду: суддя-доповідач - Єлізаренко І.А., судді: Свистунова О.В., Красвітна Т.П.
Великою Палатою Верховного Суду 12 травня 2022 року справу № 635/6172/17 розглянуто з ухваленням постанови.
Відповідно до ч.1 ст.254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року прийнято до провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням. Поновлено провадження у справі за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням. Призначено справу до апеляційного розгляду.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочата антитерористична операція.
Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.
У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області, як населений пункт, що розташований на лінії розмежування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області.
Встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11-40 годині внаслідок артилерійського обстрілу по м. Попасна Луганської області зруйновано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому була смертельно травмована ОСОБА_2 , 1934 року народження, а позивачка отримала тілесні ушкодження у вигляді: "Мінно-вибухова травма: гостра закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку легкого ступеню. Забій грудної клітини. Забій передньої черевної стінки. Множинні оскольчаті рани обличчя, голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Перелом передньої стінки верхньощелепної пазухи справа. Множинні рвані рани повік, кон'юктиви, опіки повік. Контузія правового очного яблука важкого ступеню. Субкон'юктивний крововилив. Міопія середнього ступеню OU. Рубці кон'юктиви, частковий ірідодіаліз, мідріаз, ерозія рогівки, повна травматична катаракта, частковий гемофтальм OU".
Зазначене підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копією лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , де зазначено причину смерті - травматичний шок, травматична ампутація обох нижніх кінцівок, копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо факту артилерійського обстрілу, внаслідок якого позивачці завдано тілесних ушкоджень та настала смерть ОСОБА_2 , копією акту комісійного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 02 лютого 2015, згідно якого під час бойових дій внаслідок прямого попадання будинок повністю зруйновано; випискою із медичної карти стаціонарного хворого №9.1606 від 06 березня 2015 року, випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 15 травня 2015 року щодо отриманих позивачкою тілесних ушкоджень, а також показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т.1 а.с. 10, 11, 12, 15, 16-17).
Позивач ОСОБА_1 є донькою загиблої ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб (т.1 а.с.8, 9).
Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи з 06 лютого 2018 року, що підтверджується копією довідки МСЕК (т.1 а.с.18).
З копії листів Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях від 02 червня 2016 року та 26 грудня 2019 року вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015050150000294 від ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 258 КК України, триває. У межах цього кримінального провадження витребувано медичну документацію ОСОБА_1 з метою призначення судово-медичної експертизи (т.1 а.с.13, 14).
Згідно висновку комісійної психологічної експертизи від 18 березня 2020 року №62/19 у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок отримання нею травм при потраплянні ІНФОРМАЦІЯ_3 у її будинок знаряддя системи "Град", з руйнуванням її будинку та загибеллю її матері ( ОСОБА_2 ). ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , складає: 1000000 грн. за категорією пошкодження здоров'я; 300000 грн. за категорією втрати близького родича (т.1 а.с.21-30).
У дослідницькій частині висновку зазначено, що моральні страждання позивачки знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю її матері та пораненням. Додатковим травмувальним фактором для позивача стало незворотне травмування обличчя та тіла. Вона страждала та страждає від великої кількості сторонніх тіл на обличчі, наслідків опіків. Негативно пливає на психоемоційний стан той факт, що її не впізнають оточуючі люди, ті люди, яким вона допомогла за своїм професійним фахом сторонилися її, коли обличчя було в найжахливішому стані. Вона, яка до травми вела активне суспільне життя, була оптимісткою, та намагалася допомогти знедоленим людям, сама опинилась у складній ситуації та була змушена кардинально за обставинами змінити звичне коло спілкування та темп життя. Їй рекомендоване звернення до психолога з метою відновлювання психоемоційного стану, зменшення ознак тривожності. Позивач на даний момент знаходиться в скрутному матеріальному становищі, має борги, та не має можливості отримувати допомогу матеріального характеру. Вона невпевнена в собі та своєму майбутньому, налаштована песимістично відносно подальшого стану свого здоров'я та якості життя. Втрати ОСОБА_1 є тривалими та частково непоправними. Не встановлено інших факторів, які можуть змінювати суму компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 (т.1 а.с.21-30).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного засування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього кодексу у редакції, чинній до 3 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 53)).
Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
Частина перша статті 19 Закону № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного).
З огляду на зміст вказаних приписів Закону № 638-IV реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).
Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок загибелі матері під час терористичного акту у період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону № 638-IV до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв'язку із загибеллю матері позивача у період проведення АТО (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11)).
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
Під час проведення військових операцій необхідно постійно дбати про безпеку цивільного населення, цивільних осіб та цивільних об'єктів. Слід ужити усіх практично можливих заходів, щоб уникнути випадкової загибелі цивільного населення, поранення цивільних осіб та пошкоджень цивільних об'єктів або принаймні звести такі випадки до мінімуму (норма 15 дослідження Міжнародного Комітету Червоного Хреста «Звичаєве міжнародне гуманітарне право», яке є збіркою практики держав у сфері міжнародного гуманітарного права з метою виявлення норм, що набули характеру звичаєвих і вперше опубліковане видавництвом Кембриджського університету у 2005 році).
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком не порушувати такі права та свободи держава має позитивні обов'язки гарантувати їх ефективне використання кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення будь-якого з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави, але лише тоді, якщо є підстави стверджувати, що вона мала юрисдикцію, зокрема на відповідній частині її території.
За статтею 2 Конвенції обов'язки держави полягають у такому:
Негативний обов'язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов'язку.
Позитивний обов'язок має два різновиди:
Матеріальний, згідно з яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтовані заходи для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.
Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов'язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходи, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов'язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар. Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов'язує державні органи вживати конкретні заходи, спрямовані на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява № 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68).
Процесуальний, згідно з яким держава має забезпечити об'єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того, щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя. Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов'язку. Обов'язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 8 листопада 2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, § 176).
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
Згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов'язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов'язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.
Відсутність у законодавстві України приписів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої особі у зв'язку із загибеллю її близького родича внаслідок терористичного акту, не перешкоджає такій особі доводити у суді, що стосовно права на життя її близького родича у відповідній ситуації певний конвенційний обов'язок - негативний або позитивний (матеріальний, процесуальний) - держава не виконала чи виконала неналежно, та вимагати від неї відшкодування (компенсації) за це на підставі статті 2 Конвенції. Причому право на відшкодування за порушення державою позитивних обов'язків особа матиме впродовж усього часу їхнього невиконання чи неналежного виконання (відсутності компенсаційних механізмів, неналежного розслідування тощо).
Залежно від обставин порушення права на життя та зумовлених ним наслідків для потерпілого відповідна компенсація (відшкодування) з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися. Так, у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за неправомірне втручання у право на життя та провести об'єктивне й ефективне розслідування незалежним органом факту такого втручання, це відшкодування буде суттєво меншим, ніж як за порушення державою негативного обов'язку не втручатися у вказане право людини, яка перебувала під державним контролем.
Присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов'язку є стягненням відшкодування моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов'язку залежно від виду права, про яке йде мова, може передбачати відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди (наприклад, за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи).
У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил, суди мають з'ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов'язки з такого гарантування (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов'язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв'язок між ними і невиконанням або неналежним відповідного обов'язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
У визначених у частині другій статті 1167 ЦК України випадках не потрібно встановлювати вину держави як елемент суб'єктивної сторони складу цивільного правопорушення. Проте це не позбавляє позивача обов'язку обґрунтувати, а суд - обов'язку встановити інші елементи такого правопорушення (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача).
Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочата антитерористична операція.
Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.
У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області, як населений пункт, що розташований на лінії розмежування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено м. Попасна Луганської області.
Встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11-40 годині внаслідок артилерійського обстрілу по м. Попасна Луганської області зруйновано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому смертельно травмована ОСОБА_2 , 1934 року народження, а позивачка отримала тілесні ушкодження у вигляді: "Мінно-вибухова травма: гостра закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку легкого ступеню. Забій грудної клітини. Забій передньої черевної стінки. Множинні оскольчаті рани обличчя, голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Перелом передньої стінки верхньощелепної пазухи справа. Множинні рвані рани повік, кон'юктиви, опіки повік. Контузія правового очного яблука важкого ступеню. Субкон'юктивний крововилив. Міопія середнього ступеню OU. Рубці кон'юктиви, частковий ірідодіаліз, мідріаз, ерозія рогівки, повна травматична катаракта, частковий гемофтальм OU".
Зазначене підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копією лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , де зазначено причину смерті - травматичний шок, травматична ампутація обох нижніх кінцівок, копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо факту артилерійського обстрілу за ч.3 ст. 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини), внаслідок якого позивачці завдано тілесних ушкоджень та настала смерть ОСОБА_2 , копією акту комісійного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 02 лютого 2015, згідно якого під час бойових дій внаслідок прямого попадання будинок повністю зруйновано; випискою із медичної карти стаціонарного хворого №9.1606 від 06 березня 2015 року, випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 15 травня 2015 року щодо отриманих позивачкою тілесних ушкоджень, а також показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т.1 а.с. 10, 11, 12, 15, 16-17).
На теперішній час досудове розслідування не завершене, винні особи не встановлені та не притягнуті до відповідальності.
Позивач ОСОБА_1 є донькою загиблої ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб (т.1 а.с.8, 9).
Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи з 06 лютого 2018 року, що підтверджується копією довідки МСЕК (т.1 а.с.18).
З копії листів Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях від 02 червня 2016 року та 26 грудня 2019 року вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015050150000294 від ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 258 КК України, триває. У межах цього кримінального провадження витребувано медичну документацію ОСОБА_1 з метою призначення судово-медичної експертизи (т.1 а.с.13, 14).
Згідно висновку комісійної психологічної експертизи від 18 березня 2020 року №62/19 у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок отримання нею травм при потраплянні ІНФОРМАЦІЯ_3 у її будинок знаряддя системи "Град", з руйнуванням її будинку та загибеллю її матері ( ОСОБА_2 ). ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , складає: 1000000 грн. за категорією пошкодження здоров'я; 300000 грн. за категорією втрати близького родича (т.1 а.с.21-30).
У дослідницькій частині висновку зазначено, що моральні страждання позивачки знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю її матері та пораненням. Додатковим травмувальним фактором для позивача стало незворотне травмування обличчя та тіла. Вона страждала та страждає від великої кількості сторонніх тіл на обличчі, наслідків опіків. Негативно пливає на психоемоційний стан той факт, що її не впізнають оточуючі люди, ті люди, яким вона допомогла за своїм професійним фахом сторонилися її, коли обличчя було в найжахливішому стані. Вона, яка до травми вела активне суспільне життя, була оптимісткою, та намагалася допомогти знедоленим людям, сама опинилась у складній ситуації та була змушена кардинально за обставинами змінити звичне коло спілкування та темп життя. Їй рекомендоване звернення до психолога з метою відновлювання психоемоційного стану, зменшення ознак тривожності. Позивач на даний момент знаходиться в скрутному матеріальному становищі, має борги, та не має можливості отримувати допомогу матеріального характеру. Вона невпевнена в собі та своєму майбутньому, налаштована песимістично відносно подальшого стану свого здоров'я та якості життя. Втрати ОСОБА_1 є тривалими та частково непоправними. Не встановлено інших факторів, які можуть змінювати суму компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 (т.1 а.с.21-30).
Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 не стверджувала, що загибель її матері була наслідком порушення Державою Україною негативного обов'язку з гарантування права на життя матері позивача.
У справі не встановлено, що загибель матері позивача відбулася саме внаслідок дій Держави України.
Отже, ця справа не стосується права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі матері через посягання на її життя саме з боку відповідача.
Якщо позивач вважає, що його матір загинула внаслідок діяння Російської Федерації, то за це не може бути відповідальною Україна.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (див. постанову від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19).
Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил, суди мають з'ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов'язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов'язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв'язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов'язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
Україна залишається об'єктом збройної агресії з боку РФ, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від ІНФОРМАЦІЯ_3 № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення)).
Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії РФ (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала РФ державою-агресором (абзац шостий Звернення).
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п'ятий пункту 1 Заяви).
27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії РФ розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
Наслідком збройної агресії РФ проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). РФ своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії РФ стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п'ятий пункту 3 Заяви).
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визнані частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 вказаного Закону від 18 січня 2018 року).
Слід зазначити, м.Попасна Луганської області на час загибелі матері позивача - ІНФОРМАЦІЯ_3, було включене до затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р Переліку населених пунктів, як населений пункт, що розташований на лінії розмежування.
На час розгляду справи судом першої інстанції - 23 грудня 2020 року, м.Попасна Луганської області включене до затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО.
Встановлено, що територія, на якій загинула матір позивача, була на той час територією, що розташована на лінії розмежування. Держава Україна не контролювала цю частину її території настільки, щоби попередити загибель матері позивача, навіть якщо би вона могла та мала це зробити.
Позивач у поданих до суду документах не вказувала і не доводила, що відповідачеві було чи мало бути відомо про загрози для життя його матері, зокрема про факт артилерійського обстрілу м. Попасна Луганської області.
Позивач не обґрунтовувала, що Держава Україна до того моменту, як загинула її матір, могла вжити, але не вжила заходи, які би усунули ризик для її життя від артилерійського обстрілу з боку незаконних збройних формувань, розташованих на непідконтрольній уряду України території.
Також позивач не доводила, що Держава Україна знала про можливість обстрілу незаконними збройними формуваннями м. Попасна Луганської області і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя матері позивача.
Отже, позивач не обґрунтувала порушення Державою Україною її позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на життя матері.
Як загибелі людей у періоди проведення державою АТО, Операції об'єднаних сил, так і загальновідомих фактів про бойові дії, вибухи й обстріли (зокрема з боку незаконних збройних формувань), через які у зазначені періоди загинуло цивільне населення, недостатньо для того, аби покласти на Державу Україну відповідальність за смерть цих людей.
Держава відповідає за власні дії чи бездіяльність щодо гарантування права на життя за статтею 2 Конвенції. Проте порушення відповідних гарантій позивач має обґрунтувати (про обов'язок доказування див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ щодо прийнятності від 05 липня 2016 року у справі «Лісний та інші проти України і Росії» (Lisnyy And Others v. Ukraine And Russia), заява № 5355/15 та 2 інші).
Підтвердженням такого порушення не може слугувати висновок психологічного експертного дослідження, бо суб'єкт правопорушення й об'єктивна сторона останнього встановлюються на підставі фактичних даних, а не їхнього суб'єктивного сприйняття потерпілим.
Також не є підтвердженням порушення Державою Україною її обов'язків за статтею 2 Конвенції цитування у процесуальних документах позивача приписів законодавства України, зокрема чинних для неї міжнародних договорів, і практики їхнього застосування.
Припис пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України зокрема передбачає, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав. Тобто у визначених в цій частині випадках не потрібно встановлювати вину держави як елемент суб'єктивної сторони складу цивільного правопорушення. Проте це не позбавляє позивача обов'язку обґрунтувати, а суд - обов'язку встановити інші елементи такого правопорушення (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача). У цій справі суди не встановили всі елементи складу правопорушення, за вчинення якого вони притягнули Державу Україну до цивільної відповідальності.
Такі правові позиції викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року справа № 635/6172/17.
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення (невиконання чи неналежне виконання) яких конвенційних обов'язків (негативного чи певного позитивного) позивач вимагає від держави відшкодування моральної шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене і, зрештою, який розмір відшкодування є обґрунтованим відповідно до цього порушення та з огляду на практику ЄСПЛ щодо подібних ситуацій.
Отже, враховуючи, що територія, на якій загинула матір позивача, була на той час територією, що розташована на лінії розмежування, і позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідачеві було, чи мало бути відомо про загрози для життя її матері, зокрема про факт артилерійського обстрілу м. Попасна Луганської області, відповідач міг вжити, але не вжив заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя матері позивача, тому у задоволенні позовних вимог позивача повинно бути відмовлено.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 23 грудня 2020 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням- скасувати.
У задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи і пораненням - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова