Справа № 761/13492/22
Провадження № 2/761/9260/2022
09 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Яницькій О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування матеріальної шкоди,
У липні 2022р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом, в якому просив суд:
- стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на відшкодування заподіяної у період з 01 квітня 2015р. по 30 вересня 2017р. (включно) майнової шкоди в сумі 341523,30 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 13 жовтня 2003р. йому була призначена та до листопада 2020р. (включно) виплачувалася пенсія за вислугу років в розмірі 90 % від встановленої працівникам прокуратури заробітної плати, у відповідності до порядку проведення перерахунку прокурорсько-слідчим працівникам та визначення умови їх перерахунку, встановленого положеннями ч. 7 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991р. №1789-ХІІ, в подальшому, з урахуванням внесення змін, положеннями ч. 18 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ та ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014р. №1697-VII, який набув чинності 26 жовтня 2014р.
02 березня 2015р. положеннями п. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, ч. 15 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» замінили чотирма частинами такого змісту, у тому числі: «Тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється».
Зазначений закон набрав чинності 01 квітня 2015р.
Крім того, у позові позивач зазначив, що п. 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 213-VIII було встановлено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, у тому числі Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, з 01 червня 2015р. було скасовано норми щодо особливостей пенсійного забезпечення певних категорій осіб, у тому числі й тих, яким призначено пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, а також щодо їх перерахунку.
11 жовтня 2017р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017р. №2148-VIII, із змісту якого встановлено, а саме: якщо пенсію призначено відповідно до Закону №1697-VII, її виплата продовжується до переведення на пенсію на інших підставах за бажанням особи або поновлюється за бажанням особи розмір, який встановлено до переведення. Пунктом 8 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017р. №2148-VIII, установлено, що норми ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
18 червня 2020р. рішенням Конституційного Суду України №5-р(ІІ)/2020 припис п. 5 Розділу ІІІ Закону № 213-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Також позивач вказав, що у період з 16 листопада 2004р. по 20 травня 2020р. він працював на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області. Таким чином, у період з 01 квітня 2015р. по 30 вересня 2017р. раніше призначені пенсії працівникам прокуратури, працюючи на посадах, які дають право на призначення щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, у тому числі Законом України «Про судоустрій і статус суддів», не нараховувалися та не виплачувалися.
Позивач вважає, що в період з 01 квітня 2015р. по 30 вересня 2017р. йому не була нарахована пенсія в сумі 341523,30 грн.
Позивач стверджує, що його пенсійні права порушені через заподіяння матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, а саме через не отримані від Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, щомісячної пенсії. З цих підстав просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022р. відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
11 жовтня 2022р на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що він жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавав, а тому безпідставно є єдиним відповідачем у даній справі, оскільки відповідач не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів, а тому належним відповідачем у даній справі повинно бути саме третя особа. Також відповідач вказав на те, що позивач не має законного права вимагати стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України у вигляді недоотриманих коштів, оскільки в рішенні Конституційного Суду України, на яке посилається в позові позивач як на підставу для задоволення позову, передбачено, що п. 5 Розділу ІІІ Закону № 213-VIII втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення.
05 жовтня 2022р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зауважив, що відповідач у відзиві невірно зазначив розмір, який просить стягнути позивач та період за який йому була завдана шкода, а також невірно зазначено інформацію про рішення Конституційного Суду України, яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
19 жовтня 2022р. від відповідача надійшли додаткові пояснення, які за змістом майже аналогічні відзиву, та в яких відповідач зазначив, що Казначейством помилково подано відзив від 28 вересня 2022р. на позовну заяву по даній справі, оскільки він стосувався іншого позову, який повернуто ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2022р. у справі № 761/13270/22 за позовом ОСОБА_1 , а тому, з цих підстав відповідач надає додаткові пояснення щодо позовної заяви у справі № 761/13499/22.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дійшов висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачу з 13 жовтня 2003р була призначена та до листопада 2020р. виплачувалася пенсія за вислугу років у розмірі 90 % від встановленої працівникам прокуратури заробітної плати у відповідності до порядку проведення перерахунку прокурорсько-слідчим працівникам та визначення умови їх перерахунку, встановленого положеннями ч. 7 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991р. №1789-ХІІ, в подальшому, з урахуванням внесення змін, положеннями ч. 18 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ та ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014р. №1697-VII, який набув чинності 26 жовтня 2014р.
Відповідно до п. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015р. № 213-VIII, який набрав чинності 01 квітня 2015р., частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» замінити чотирма частинами такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.
Пунктом 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015р. № 213-VIII визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Так, судом встановлено, що позивач з 16 листопада 2004р. по 20 травня 2020р. перебував на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, а отже, з 01 квітня 2015р. йому було припинено нарахування та виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки на момент прийняття Закону України від 02 березня 2015р. № 213-VIII він працював на посаді, яка дає право на призначення щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, у тому числі Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2020р. № 5-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015р. № 213-VIII.
Припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015р. № 213-VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг( п. 7) ч. 1 ст. 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в п. 49 постанови від 14 листопада 2018р. у справі № 757/70264/17, якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникли в даній справі, з огляду на наведені обставини, належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з чим провадження по справі підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 141, 142, 206, 255-261, 268, 353 354 ЦПК України, суд, -
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування матеріальної шкоди - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що з вказаними позовними вимогами слід звертатись в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: