03 листопада 2022 року
м. Київ
справа №1-8/10
провадження № 51-1030 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_9,
суддів ОСОБА_10, ОСОБА_11,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_12,
прокурора ОСОБА_13,
захисника ОСОБА_14,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_15,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та захисника ОСОБА_15 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, постановлених за заявами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року за нововиявленими обставинами.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктами «а», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1960 року та призначено покарання:
- за ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1960 року 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- за пунктами «а», «з», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
На підставі частин 1, 2 ст. 42 Кримінального кодексу України 1960 року, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кримінального кодексу України 1960 року за сукупністю цих злочинів і злочинів, за які ОСОБА_1 був засуджений вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2004 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 7 вересня 2010 року вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року залишено без змін.
Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року було задоволено. Вирок Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано, визнано його невинуватим за пунктами «а», «і» ст. 93 КК України 1960 року по епізоду вбивства ОСОБА_2 та виправдано, оскільки не доведено, що він вчинив вказаний злочин. Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених пунктами «а», «і» ст. 93 КК України 1960 року по епізоду вбивства ОСОБА_3 та ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року і призначено покарання:
- за пунктами «а», «і» ст. 93 КК України 1960 року у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА_1 було засуджено вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2004 року, ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За результатом нового розгляду ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року заяви засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді, в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що наведені у його заяві у цій справі обставини, є нововиявленими, адже він дійсно не міг приймати участь в інкримінованому злочині та повідомлена свідками в судовому засіданні інформація стала йому відома в кінці 2014 року від батька. Не погоджується з відхиленням доводів щодо незаконності, на його думку, явок з повинною та невизнанням цих обставин нововиявленими. Також зазначає про те, що судом першої інстанції не було виконано вимоги попередньої ухвали Апеляційного суду Харківської області від 25 січня 2021 року, а саме: не допитані свідки та не досліджені всі докази у справі.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_15 ставить питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вважає, що судом першої інстанції, всупереч вимогам ст. 416 КПК України, не виконано вказівок суду апеляційної інстанції та не вчинено жодних дій зазначених у попередній ухвалі апеляційного суду: не досліджено всіх доказів обвинувачення за епізодом вбивства ОСОБА_2 , які наведені у вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року на підтвердження доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні разом з ОСОБА_4 цього злочину, не допитано свідків.
Вказує, що відомості про незаконність, на її думку, перебування засудженого ОСОБА_1 в приміщенні УБОЗ УМВС України в Харківській області коли у нього були відібрані явки з повинною, які стали відомі стороні захисту лише після дослідження адвокатом ОСОБА_15 в Київському районному суді м. Харкова матеріалів іншої справи щодо ОСОБА_1 (№1-995/62004) свідчать про відібрання явки з повинною особами, які не мали на це процесуальних повноважень. Зазначене вважає нововиявленою обставиною та такою, що вплинула на законність та обґрунтованість обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 .
Не погоджується з ухвалою апеляційного суду та вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишились без належних відповідей всі доводи апеляційних скарг сторони захисту.
Під час касаційного розгляду захисники ОСОБА_15 та ОСОБА_16 підтримали подані касаційні скарги та, з наведенням доводів на їх обґрунтованість, просили задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах доводів, вважав, що підстав для їх задоволення немає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Положення ч. 2 вказаної норми передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Глава 34 КПК України визначає підстави та порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами, строки звернення та вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Згідно з ч. 2 ст. 459 КПК нововиявленими обставинами визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку та пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Отже, нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, юридичні факти, що перебувають в органічному зв'язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні і спростовують, через їх невідомість й істотність, висновки, які містяться у вироку чи ухвалі, що набрали законної сили, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
Як убачається з матеріалів кримінальної справи, в заявах про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року за нововиявленими обставинами, засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_15 зазначали, що під час досудового розслідування та судового розгляду справи не були відомими обставини, які свідчать про його непричетність до вбивства ОСОБА_2 та вони підтверджуються, зокрема показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які вказували на те, що 23 червня 2000 року він знаходився вдома і не міг вчинити вбивство ОСОБА_2 . Про наявність даних обставин ОСОБА_1 стало відомо від батька в листопаді 2014 року.
Захисник в своїй заяві вказала, що основним доказом винуватості ОСОБА_1 є його явка з повинною від 15 липня 2003 року, яка була складена в приміщенні УБОЗ УМВС України в Харківській області. Разом з тим, в лютому 2019 року, під час ознайомлення з матеріалами іншої справи № 1-995/62004 стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 захисником було встановлено, що до матеріалів справи долучено звернення прокурора Дергачівського району Харківської області ОСОБА_17 до судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_18 за дозволом на етапування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ІТУ УМВС України в Харківській області строком на 10 діб для проведення слідчо-оперативних дій у іншій справі. Однак, з зазначеним зверненням ані засуджений ОСОБА_1 , ані його захисник ознайомлені не були, в зв'язку з чим не мали можливості поставити на дослідження суду питання законності перебування засудженого ОСОБА_1 в приміщенні УБОЗ УМВС України в Харківській області.
Перевіривши обставини, на які у своїх заявах посилались засуджений та захисник, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 459, 466, 467 КПК України, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені у заяві обставини не можуть вважатися нововиявленими та бути підставою для перегляду судового рішення. Факт перебування засудженого у день вбивства вдома протягом дня та наявність показань свідків, які це можуть підтвердити, не може вважатися нововиявленою обставиною в розумінні статті 462 КПК України, оскільки вона безпосередньо стосується самого засудженого, і йому на час розгляду справи було відомо, або могло бути відомо, де і коли він знаходився. Крім того, зазначеній обставині була надана правова оцінка під час розгляду справи, в тому числі Верховним Судом України та вона, а також інші надані стороною захисту матеріали, в розумінні положень ст. 459 КПК України, нововиявленими не є.
Щодо доводів захисника про незаконність, на його думку, відібрання явок з повинною ОСОБА_1 під час досудового слідства, то суд також обґрунтовано не визнав цю обставину нововиявленою, оскільки вона стосується процесуальних порушень чи недоліків слідства та не спростовує викладених у вироку доказів винуватості останнього у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Тому, враховуючи, що будь-яких доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 459 КПК України захисником та засудженим наведено та надано не було, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні їх заяв.
Cуд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши зазначені засудженим та захисником в апеляційних скаргах доводів, обґрунтовано погодився з тим, що доводи заяв та наведені у них обставини, не є нововиявленими в розумінні ст. 459 КПК України.
Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, про які заявляє ОСОБА_1 та його захисник як нововиявлені, за своєю юридичною природою такими не є, а доводи, які вони наводять на їх обґрунтування, зводяться до оскарження вироку суду по суті, з яким і не погоджується сторона захисту.
Суд апеляційної інстанції констатував законність рішення суду першої інстанції щодо невизнання нововиявленими обставинами посилання ОСОБА_1 про наявність у нього алібі, обставини якого за твердженням сторони захисту не були відомими під час судового розгляду, а також посилання на незаконність, на їх думку, отриманих явок з повинною ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд також виходив з того, що цим обставинам була надана правова оцінка колегією суддів Верховного Суду України ухвалою від 07 вересня 2010 року та вони, як і інші, представлені стороною захисту матеріали, в розумінні положень ст. 459 КПК України, не є нововиявленими.
З таким рішенням погоджується і колегія суддів Верховного Суду та, виходячи з системного тлумачення норм глави 34 КПК України, у сукупності з загальними принципами кримінального процесу, вважає, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є надзвичайним (екстраординарним) інститутом перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.
Доводи заяв засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 за нововиявленими обставинами, які за своїм змістом, аналогічні доводам, викладеним у касаційних скаргах засудженого та захисника, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, з наведенням мотивів їх спростування, правильно визнані необґрунтованими.
Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо цього погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону Судом не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог засудженого і захисника немає.
За таких обставин, ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року про залишення без задоволення заяви засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року за нововиявленими обставинами та ухвала Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, про залишення без зміни зазначеної ухвали суду першої інстанції є законними, обґрунтованими і вмотивованими, а тому підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15, Суд не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, постановлених за заявами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2010 року за нововиявленими обставинами залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_15 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21