Ухвала
Іменем України
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/15682/20
провадження № 61-10527ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухарчук Анни Юріївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, в якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з їх матір'ю - ОСОБА_1 .
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 2013 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю в цивільному шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилися діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 06 січня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. 04 листопада 2020 вона подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, на той час сторони проживали окремо. До цього вони з дітьми проживали понад два роки у квартирі АДРЕСА_1 , яку вони придбали за спільні кошти подружжя, однак оформили на матір ОСОБА_2 . Після смерті її матері разом з ними почав проживати її батько - ОСОБА_5 , який хворів на розсіяний склероз та потребував систематичного догляду. У зв'язку із зазначеною обставиною в сім'ї виникали конфлікти, які стали систематичними, у присутності дітей, у зв'язку з чим постало питання про припинення сімейних відносин для збереження спокою та стабільного емоційного стану дітей. ОСОБА_2 наполіг на тому, щоб вона залишила спільне помешкання, тому що воно їй не належить, у зв'язку з чим вона була вимушена вживати заходів для збереження психологічного стану дітей, тому у період осінніх канікул, поки діти перебували в бабусі, вона разом зі своїм батьком переїхала до власної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . В період канікул вона планувала облаштувати квартиру для переїзду дітей та по закінченню канікул забрати їх до себе або врегулювати з чоловіком питання обміну квартирами, щоб мінімізувати будь-які зміни під час навчального процесу і не травмувати дітей. Однак всі її намагання вирішити сімейну ситуацію мирним шляхом не мали успіху. Вона може в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. З дитинства вона піклується про дітей, виховує їх в дусі поваги та любові до батька, створює всі умови для їх розвитку, робить все аби діти були успішними, доглянутими, хоче дати дітям освіту і добробут, діти дуже прив'язані до матері. При цьому вона визнає, що й ОСОБА_2 є чудовим батьком та бере активну участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, однак в його пріоритетах завжди була робота і він ніколи самостійно не дбав про дітей, він не володіє інформацією про лікування дітей, особливості харчування, розпорядок дня. Всі ці аспекти сімейного життя завжди були покладені на неї. У зв'язку з наведеним проживання малолітніх дітей разом з матір'ю відповідатиме їх інтересам та забезпечить їм належні умови проживання, виховання і розвитку, вона готова усіма силами сприяти тому, щоб через розлучення батьків діти не були позбавлені спілкування і виховання з боку батька.
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, в якому просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що із серпня 2013 року сторони проживали разом однією сім'єю, підтримуючи шлюбні стосунки, формуючи спільний побут та спільне життя. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилися діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 06 січня 2015 року сторони зареєстрували шлюб. Його батьки придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в якій сторони стали проживати разом з дітьми. Наприкінці жовтня 2020 року ОСОБА_1 з невідомих причин залишила вказану квартиру, не реагувала на його неодноразові пропозиції повернутися до дітей та до нього та не пояснила свого небажання повернутися, щоб разом виховувати дітей та будувати сім'ю. 14 грудня 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу, тому, бажаючи зберегти сім'ю та сімейні цінності, він подав заяву про надання строку на примирення. Дружина не надає жодної допомоги на утримання дітей, а він оплачує лікування, факультативні заняття дітей та купує їм одяг. Також він робить з дітьми домашні завдання, проводить дозвілля, намагається всіляко розвивати їх навички та здібності, готує їсти, прибирає, одягає. ОСОБА_1 відвідує дітей лише декілька разів на місяць та фактично не бере участі в їх житті та вихованні. Для виховання, розвитку і проживання дітей ним створені належні умови, в дітей є окрема кімната, ліжка для відпочинку, стіл для занять. Діти забезпечені всім необхідним одягом, продуктами харчування. В той же час ОСОБА_1 мешкає у двокімнатній квартирі, яка не обладнана у повному обсязі всім необхідним для розвитку дітей, не може забезпечувати умови для їх навчання. Вона не має достатнього доходу для матеріального забезпечення дітей. ОСОБА_1 працює в бібліотеці на посаді бібліотекаря, графік роботи якої не дозволяє належним чином піклуватись про дітей. Він є здоровою особою без шкідливих звичок, має власний бізнес, стабільний дохід, позитивно характеризуються за місцем проживання. Він не чинив та не чинитиме жодних перешкод для спілкування матері із сином та донькою і готовий всіма силами сприяти тому, щоб діти не були позбавлені піклування матері. Наразі діти прив'язані до нього, бажають проживати з ним, адже між ними існує добрий емоційний зв'язок, тому їх проживання з батьком повністю відповідає інтересам дітей.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що батьком створено належні умови для виховання та розвитку дітей, він приділяє дітям багато часу, повністю їх забезпечує, малолітні діти вже досить тривалий час проживають разом з батьком, мають не тільки прив'язаність до нього, але й до свого місця проживання, тому визначення їх місця проживання разом з батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дітей. Під час судового розгляду не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей разом з мамою (що фактично призведе до зміни місця проживання дітей) буде мати більш позитивний вплив на них. Тому з огляду на інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, відсутні вагомі підстави для зміни їх місця проживання. Мама дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль в їх житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дітей, їх розвиток незалежно від того, з ким будуть проживати діти.
21 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кухарчук А. Ю. подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов і відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18, згідно з якими дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо місця її проживання. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, в якій зазначено, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. При з'ясуванні думки дитини доцільно зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ'єктивною та зумовленою різними важелями впливу. Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Також, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17, заявник зазначила, що одне лише бажання дитини проживати з батьком не може бути безумовною підставою для визначення її місця проживання разом з батьком. На переконання заявника, визначення місця проживання дітей з матір'ю буде відповідати їх якнайкращим інтересам, оскільки прихильність дітей до батька є результатом його дій щодо налаштування дітей проти матері на основі інформації, яка не відповідає дійсності. При цьому батько перешкоджав спілкуванню дітей з матір'ю. Саме провокативні дії батька призводили до штучних сімейних конфліктів за участю малолітніх дітей та негативно впливали на їх психіку, створювали в них хибне уявлення стосовно матері. Суди не врахували вказаних обставин і помилкового обґрунтували свої рішення лише висловленими дітьми думками щодо бажання проживати з батьком. Разом з тим, з огляду на вік дітей, їх згода на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду. Крім цього, суди не дали оцінку доводам ОСОБА_1 щодо можливої повторної мобілізації ОСОБА_2 у зв'язку із введенням 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що з 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в цивільному шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилися діти (двійнята): ОСОБА_3 та ОСОБА_4
06 січня 2015 року сторони уклали шлюб.
04 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року у справі № 754/14423/20.
Згідно з відомостями з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Після фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин діти сторін фактично проживають разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою місця його реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 (матір позивача за зустрічним позовом) згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2018 року.
Нотаріально посвідченою заявою від 21 січня 2021 року ОСОБА_6 надала право безстрокового і безоплатного проживання в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, на яку послався заявник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначено, що при визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 зазначала, що вона була вимушена переїхати до іншого житла та ініціювати розлучення, оскільки сімейні стосунки між нею та ОСОБА_2 не склалися, виникали постійні сварки при дітях на ґрунті того, що з ними став проживати її хворий батько, якому потрібен був постійний догляд, а всі ці обстави безпосередньо відображалися на дітях, тому вона змінила місце проживання, на що погодився відповідач. В подальшому склалися обставини, коли всі її намагання вирішити сімейну ситуацію щодо місця проживання спільних дітей разом з нею мирним шляхом не вдалися, оскільки відповідач не віддавав дітей та обмежив їх спілкування з матір'ю.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 вказував, що діти проживають разом з ним, саме він займається їх вихованням, утримує їх матеріально, піклується про них. Відповідач за зустрічним позовом відвідує дітей лише декілька разів на місяць та фактично не бере участі в їх житті та спілкуванні. Однак він не заперечує, щоб мама спілкувалася та піклувалася про своїх дітей, так як їм потрібна турбота мами, втім вважає, що краще визначити місце проживання дітей з ним, оскільки діти більше прив'язані до батька та в нього більше можливостей надати їм все необхідне.
Судами також встановлено, що ОСОБА_1 має самостійний стабільний дохід та позитивну характеристику з місця роботи, психіатричних захворювань та наркологічних патологій не має, в її власності перебуває двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , якою вона володіє на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 лютого 2020 року.
ОСОБА_2 також має самостійний стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем поживання, психіатричних захворювань та наркологічних патологій не має, на законних підставах користується трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності його матері ОСОБА_6 .
Згідно з актом № 604/20 спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та фахівцем із соціальної роботи Деснянського районного у місті Києві центру соціальних служб проведено обстеження житлово-побутових умов проживання та оцінку потреб сім'ї за вказаною адресою і визначено, що умови для проживання та виховання малолітніх дітей створені, для дітей виділено окрему кімнату, де є двоповерхове ліжко, спортивне приладдя, шафа для одягу та речей, обладнані місця для навчання та виконання домашніх завдань, наявні дитячі речі відповідно до віку дітей, іграшки.
Спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та фахівцем із соціальної роботи Деснянського районного у місті Києві центру соціальних служб було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання та оцінку потреб сім'ї та зазначено, що ОСОБА_1 проживає у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , житло утримується в доброму санітарно-гігієнічному стані, для дітей виділена окрема кімната, де є місця для сну, письмовий стіл для навчання, стільці, шафа для одягу.
За інформацією Спеціалізованої школи І ступеня № 312 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва, яку відвідують малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діти увесь період навчання у школі виглядають охайними та доглянутими, всім необхідним для навчання забезпечені. Як мати, так і батько малолітніх дітей цікавилися їх навчанням та брали активну участь у шкільному житті дітей.
Згідно з інформацією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» № 2 Дарницького району міста Києва ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обслуговуються в зазначеній установі з народження, батьки дітей відповідально ставляться до виконання медичних зобов'язань стосовно своїх малолітніх дітей. І батько, і мати в однаковій мірі (разом і по одинці) супроводжували дітей при зверненні до лікаря-педіатра за первинною медичною допомогою. Батьки завжди дотримувалися необхідного догляду за дітьми та виконували рекомендації лікаря-педіатра.
У висновку психологічного обстеження від 24 лютого 2021 року № 29 малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , складеному психологом Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім'ї Київської міської державної адміністрації, зазначено, що емоційно-вольова сфера дітей нестабільна, діти травмовані ситуацією, в якій наразі перебувають. За результатами психологічного обстеження з метою стабілізації психоемоційного стану дітей рекомендовано пройти курс корекційної роботи зі спеціалістом психологом; не залучати дітей до обговорення питань, що стосуються дорослих, так як це формує у дітей викривлене сприйняття ситуації і викликає тривогу; надати дітям таку інформацію щодо розлучення, яка відповідає їх віку та не включає звинуваченням одного з батьків.
Згідно з інформацією ГО «Ліга медіаторів України» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 медіаторами була проведена процедура медіації з питання визначення місця проживання дітей, під час процедури сторони домовилися про разове спілкування матері з дітьми без присутності батька.
Разом з тим з питання визначення місця проживання дітей сторони не дійшли спільних домовленостей.
Також проводилося психологічне обстеження малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою визначення психоемоційного стану та особистісних характеристик дітей, особливостей дитячо-батьківських взаємовідносин, прихильності дітей до батьків та інших членів сім'ї (висновок від 12 січня 2021 року, наданий практичним психологом ОСОБА_7 ).
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно з висновком про визначення місця проживання малолітньої дитини від 23 вересня 2021 року № 102/02/38-5953 Відділ опіки та піклування Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вважав за недоцільне зміну місця проживання та визначення місця малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 . У вказаному висновку зазначено про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_2 .
Оцінивши зазначений висновок органу опіки і піклування, суди попередніх інстанцій вказали, що не встановлено обставин, які б давали підстави сумніватися в обґрунтованості такого висновку.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20.
У процесі судового розгляду встановлено та фактично не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є хорошими батьками для своїх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Кожен з батьків не має передбачених законодавством перешкод щодо встановлення проживання дітей разом з ним.
Діти були вислухані не тільки психологами, а й працівниками Служби у справах дітей. Діти продовжують розглядати батька та матір як цілісну сім'ю, однак мають тісний емоційний зв'язок більше з батьком, ніж з матір'ю та мають бажання проживати разом з батьком.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом з батьком, суди попередніх інстанцій врахували, що батько створив належні умови для виховання та розвитку дітей, він багато часу приділяє дітям, повністю їх забезпечує, тому виходячи з якнайкращих інтересів дітей, з огляду на тривалий час проживання їх разом з батьком, прив'язаність дітей до батька й до свого місця проживання.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі 352/2324/17 зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Суди в цій справі взяли до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, соціальні зв'язки дітей, висновок органу опіки та піклування та інші зібрані докази щодо створених для дітей умов проживання та психологічний стан дітей, і обґрунтовано зазначили, що з огляду на встановлені обставини, в контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, саме визначення місця проживання дітей з батьком відповідатиме їх інтересам, оскільки порушення позитивних взаємовідносин дітей з батьком може мати негативний вплив на подальший їх розвиток. Крім цього, визначення місця проживання дітей з матір'ю фактично призведе до зміни місця проживання дітей, а отже, й їх соціальних зв'язків.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18 зазначено, що на час ухвалення оскаржуваних рішень суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір'ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний вплив на них. За таких обставин суди правильно врахували інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни місця їхнього проживання вагомі підстави відсутні.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, а також доводи заявника про те, що одне лише бажання дітей проживати з батьком не може бути безумовною підставою для визначення їх місця проживання разом з ним, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду, так як: 1) суди попередніх інстанцій в цій справі обґрунтували свої рішення не лише думками дітей щодо визначення їх місця проживання, а й іншими об'єктивними обставинами і наявними у справі доказами, зокрема й висновком органу опіки і піклування; 2) одне лише бажання матері щодо визначення місця проживання дітей разом з нею не може бути безумовною підставою для зміни місця проживання дітей.
Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов'язок піклуватися про їхнє здоров'я, стан розвитку незалежно від того, з ким діти будуть проживати.
Крім цього, у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми визначене в цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Аргументи касаційної скарги про те, що батько налаштував дітей проти матері та перешкоджав їх спілкуванню з нею, є неспроможними, оскільки вказані обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час судового розгляду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не дали оцінки доводам ОСОБА_1 щодо можливої повторної мобілізації ОСОБА_2 у зв'язку із введенням 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, викладених в рішенні від 24 листопада 2021 року, ухваленому до введення в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану.
Доводи касаційної скарги не свідчать про застосування в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, та зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кухарчук А. Ю. про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, про розгляд касаційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи, а також - про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кухарчук Анни Юріївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко