Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 202/3447/20
провадження № 61-15299св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2021 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
Позов обґрунтований тим, що 12 січня 2016 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». На підставі цього йому було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 .
07 листопада 2018 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з усним розпорядженням щодо видачі йому у готівковій формі усіх грошових коштів, належних йому після смерті його матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 листопада 2018 року № 2-518.
07 листопада 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» зазначені грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн перерахувало на картковий рахунок позивача у АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 і цього ж дня списало вказані грошові кошти з його карткового рахунку на погашення простроченої заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».
23 січня 2019 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовим розпорядженням щодо видачі йому у готівковій формі усіх грошових коштів, належних йому після смерті його матері, однак вказане розпорядження не було виконано відповідачем.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року в справі № 202/2787/19 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн, які були зараховані на його картковий рахунок в АТ «Ощадбанк» 09 червня 2020 року на виконання вказаного рішення суду.
Позивач зазначав, що, оскільки відповідач своєчасно на його вимогу не виплатив належні йому після смерті матері грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн, безпідставно списавши їх на погашення його заборгованості за кредитним договором, з відповідача на його користь підлягає стягненню на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 3 373,52 грн, інфляційні втрати за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 5 514,42 грн, а також пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 1 230 153,37 грн. Також позивач зазначав, що вказаними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, що полягала у душевних стражданнях через протиправне привласнення відповідачем належних позивачу грошових коштів та відсутність у нього можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив у 50 000,00 грн.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 3 373,52 грн 3 % річних, 5 514,42 грн інфляційних втрат, 1 230 153,37 грн пені та 50 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року,позовні вимоги задоволено частково.
Постановлено стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 373,52 грн 3 % річних, 5 514,42 грн інфляційних втрат та 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач своєчасно не виконав зобов'язання щодо видачі позивачу належних йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 3 373,52 грн та інфляційних втрат за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 5 514,42 грн.
Між сторонами відсутні договірні відносини з приводу видачі позивачеві банком грошових коштів, належних йому після смерті матері. Договірні відносини з приводу грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн були наявні між матір'ю позивача за час її життя та АТ КБ «ПриватБанк». Тому не вбачається правових підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідальності у виді пені в розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 1 230 153,37 грн.
Виходячи з конкретних обставин справи, принципів справедливості і розумності, беручи до уваги характер та глибину моральних страждань позивача, з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 2 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити задоволенні позовних вимог.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» у цивільній справі та витребувано її з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цивільній справі.
21 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 жовтня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 641/1187/18-ц.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» несе відповідальність за неналежне надання послуг, які передбачені частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення.
В касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 821/1269/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/10422/16-ц та інших.
В касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили період прострочення заборгованості. Позивачем не надано доказів на підтвердження завданої моральної шкоди.
Доводи відзивів на касаційні скарги
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що позивач 12 січня 2016 року з метою отримання банківських послуг звернувся до відповідача та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 5).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори 06 листопада 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-518, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом позивач успадкував після смерті матері, зокрема грошові кошти на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 70 698,47 грн (а. с. 6).
Крім того, суд встановив, що 07 листопада 2018 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із вказаним свідоцтвом для отримання належних йому після смерті матері грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн, однак грошові кошти не були видані позивачеві готівкою, а були перераховані на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» та в той же день були списані банком в рахунок погашення заборгованості позивача за кредитним договором.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року у справі № 202/2787/19 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн. Вказане рішення набрало законної сили 27 листопада 2020 року.
На виконання вказаного рішення суду 20 червня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало на рахунок позивача, який відкритий у АТ «Ощадбанк», грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» Книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначає, що грошові кошти у розмірі 70 698,47 грн було протиправно списано банком 07 листопада 2018 року з його рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на підставі договору від 12 січня 2016 року, за яким позивач є споживачем фінансових послуг, а АТ КБ «ПриватБанк» їх виконавцем, тому на думку скаржника саме банк має нести відповідальність, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання цих послуг у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 759/423/19 вказано, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
З матеріалів справи відомо, що між сторонами відсутні договірні відносини з приводу видачі позивачеві банком грошових коштів, які належать йому після смерті матері, оскільки договірні відносини з приводу грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн існували між матір'ю позивача за час її життя та АТ КБ «ПриватБанк». Тому у спірних правовідносинах ОСОБА_1 не є споживачем послуг АТ КБ «ПриватБанк» у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
У цій справі цивільні правовідносини між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» регулюються Книгою шостою «Спадкове право» ЦК України.
Подібні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність оскаржуваних судових рішень висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 641/1187/18-ц, оскільки у цій справі спір стосувався особистих коштів клієнта банку, а не спадщини.
АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі зазначало, що грошові кошти у сумі 70 698,47 грн були зараховані на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» 09 червня 2020 року, хоча фактично до набрання рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року в справі № 202/2787/19 законної сили, між позивачем та відповідачем існував спір, що вирішувався в судовому порядку, тому суди неправильно визначили період прострочення.
Проте, вказані доводи є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що АТ КБ «ПриватБанк» своєчасно не виконало зобов'язання щодо видачі позивачеві належних йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн, тому міра відповідальності у формі нарахування перелічених штрафних санкцій настає з моменту вчинення кредитором порушення (прострочення) грошового зобов'язання.
Суд установив, що 07 листопада 2018 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із вказаним свідоцтвом для отримання належних йому після смерті матері грошових коштів у розмірі 70 698,47 грн.
Відповідно до вищезазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 3 373,52 грн та інфляційні втрати за період з 07 листопада 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 5 514,42 грн.
Також, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн, оскільки банк не виплачував позивачеві належних йому грошових коштів протягом півтора року, що в свою чергу завдало душевні страждання позивачу через протиправне перерахування грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості та відсутність у нього можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ними.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 821/1269/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/10422/16-ц та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційних скарг судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров В. В. Пророк