Дата документу 02.11.2022 Справа № 334/4515/20
Єдиний унікальний № 334/4515/20 Головуючий у 1-й інстанції Добрєв М.В.
Провадження №22-ц/807/1055/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
02 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Бєлки В.Ю.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Попової Катерини Романівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла та зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права користування квартирою та визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31 жовтня 2001 року вона прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 , посвідченим державним нотаріусом Першої Запорізької державної нотаріальної контори.
На даний час в спірній квартирі зареєстрований та постійно проживає племінник позивача ОСОБА_2 , відповідач по справі.
За час його проживання в квартирі утворився значний борг з комунальних послуг та складає близько 30000 грн. В листопаді 2017 року у позивачки стався інсульт, в результаті якого вона має постійно проходити додаткове лікування, реабілітацію, на що коштів не вистачає, тому вона планує продати спірну квартиру для покриття своїх лікувальних потреб.
Позивач направила відповідачу лист, в якому пропонувала виселитися в добровільному порядку, на що відповідач не відреагував, у зв'язку із чим, вона вимушена звернутися до суду.
В червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права користування квартирою та визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2021 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права користування квартирою та визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків недійсності правочину об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий № 4-1113 недійсним з моменту його укладання.
Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Попової К.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 визнавала за ОСОБА_2 право користування спірною квартирою, оскільки після досягнення ним повноліття він переїхав до спірної квартири і там постійно проживає дотепер.
З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки за ОСОБА_4 на підставі Розпорядження голови Ленінської районної адмінітсарції Запорізької міської ради №1102 від 04.04.2001 року, була закріплена спірна квартира АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного Договору дарування квартири АДРЕСА_1 були порушені права неповнолітнього на той час ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за яким Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 04.04.2001 № 1102 було закріплено житло за адресою: АДРЕСА_2 . Договір дарування укладено без дозволу органу опіки та піклування.
Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Встановлено, що Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради № 1102 від 04.04.2001 року на підставі рішення опікунської ради від 29.03.2001 року «Про встановлення опіки над неповнолітнім ОСОБА_5 », опікуном призначено ОСОБА_6 , 1933 року народження. За ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закріплено житло за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Запорізьким міськжитлоуправлінням від 05.09.2009 року, реєстровий № 1810.
31.10.2001 року між ОСОБА_3 , що діяла від імені ОСОБА_6 на підставі доручення, посвідченого Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою 26.10.2001 року, реєстровий № 4-3990 і ОСОБА_1 було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий № 4-1113.
На момент укладення вказаного Договору дарування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було 13 років. Вказаний Договір було укладено без дозволу органу опіки та піклування.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
Розпорядженням Голови Ленінської районної адміністрації від 29.05.2002 року № 1489 «Про призначення опікуна неповнолітньому ОСОБА_7 » опікуном була призначена ОСОБА_1 . Розпорядженням Хортицької районної адміністрації від 30.05.2003 року № 1096 «Про припинення опіки та встановлення піклування над неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 була призначена піклувальником відповідача.
Після смерті баби ОСОБА_2 він мешкав у нового опікуна, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Актом обстеження житлово-побутових умов неповнолітньої дитини ОСОБА_2 від 16.05.2002 року.
Після набуття повноліття ОСОБА_2 постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Дані факти були підтверджені у судовому засіданні свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини.
Приписами статей 3, 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Положеннями статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як визначено цивільним законодавством, одним із видів правочину є договір дарування.
Поняття про договір дарування, порядок його укладення та розірвання регулюються положеннями Глави 55 Цивільного кодексу України.
Колегією суддів встановлено, що спірною угодою дарування не порушуються права ОСОБА_2 , оскільки він являється користувачем спірної квартири.
Крім того, скасування Договору дарування квартири АДРЕСА_1 призведе до вирішення питання про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Разом з цим сам позивач ОСОБА_2 не може претендувати на спадщину, оскільки він є спадкоємцем другої черги, ап. Спадкоємцем першої черги є ОСОБА_1 .
Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що права ОСОБА_2 спірним договором дарування не порушуються.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати повністтю законним та обґрунтованим, а тому у відповідності до положень п. 4 ч. 3, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,382,384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2021 року у цій справі в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 - скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2022 року.
Головуючий
Судді: