08 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 160/23256/21
адміністративне провадження № К/990/30153/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №160/23256/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплаченої заробітної плати,
В листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шпакова Тетяна Сергіївна звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому з урахуванням уточнення просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) оформлене питанням 27 протоколу засідання П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №8 від 28 серпня 2021 року, яким було відмовлено у включенні до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на праві місцевих) № 71 від 13 вересня 2021 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації";
- визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровської обласної прокуратури №3338к, яким ОСОБА_1 була звільнена з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (пункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури") з 22 жовтня 2021 року;
- зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури з 22 жовтня 2021 року, а у разі відсутності такої посади на дату поновлення зобов'язати поновити на посаді, що за своїми обов'язками та характеристиками є рівнозначною до посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора в особі відповідної кадрової комісії з атестації прокурорів призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 жовтня 2021 року по день постановлення судового рішення;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за період часу з 15 березня 2021 року до 22 жовтня 2021 року відповідно до поданого до позовної заяви розрахунку середньоденної заробітної платні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у адміністративній справі №160/23256/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплаченої заробітної плати задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), оформлене питанням 27 протоколу засідання П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №8 від 28 серпня 2021 року, яким було відмовлено у включенні до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №71 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації»;
- визнано протиправним та скасовано наказ Дніпропетровської обласної прокуратури №3338к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (пп.2 п.19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»);
- зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури з 23 жовтня 2021 року;
- стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року до 1 листопада 2021 року у розмірі: 2112,48 грн. (дві тисячі сто дванадцять грн.) 48 копійок з вирахуванням всіх належних обов'язкових податків і зборів;
- повернуто ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі: 908 (дев'ятсот вісім) грн., що підтверджується квитанцією від 6 грудня 2021 року №103485 та судовий у розмірі: 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 8 лютого 2022 року №17887 з Державного бюджету України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у розмірі однієї місячної заробітної плати.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням апеляційної інстанції, Дніпропетровська обласна прокуратура звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 28 жовтня 2022 року.
Скаржник просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №160/23256/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, за наявності іншого рішення попередньої комісії про допуск його до повторної здачі іспиту та звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте, які саме норми права потребують такого висновку скаржник не зазначив, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховним Судом установлено, що зміст касаційної скарги викладено шляхом непослідовного опису обставин справи з посиланням на норми, які на думку заявника, що пояснюють алгоритм визначення результатів іспиту та межі повноважень дискреційних повноважень кадрових комісій під час прийняття ними відповідного рішення. Проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер, а лише послався на відсутність правової оцінки суду касаційної інстанції щодо окремих положень Закону №113-1Х та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі- Порядок №233), формально зазначивши про необхідність їхнього тлумачення.
Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Разом з тим, зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, колегія суддів апеляційного суду встановила, що позивачкою під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивачка, після складання іспиту звернувся на адресу Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) щодо технічних збоїв та некоректної роботи комп'ютерного обладнання, поганого самопочуття. За результатами розгляду заяви позивачки, Четвертою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 24 листопада 2020 року Четверта кадрова комісія прийняла рішення про виключення ОСОБА_1 зі списку осіб, які не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та призначення нового часу та дати складання іспиту. Водночас, за збігом значного проміжку часу, П'ятнадцята кадрова комісія, не скасовуючи попередніх рішень четвертої кадрової комісії, прийняла рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ..
Отже, у цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що не зважаючи на наявність рішення Четвертої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачкою іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено останню, 13 вересня 2021 року, тобто через більш ніж десять місяців після складання позивачкою іспиту, П'ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, що порушує принцип правової визначеності.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що П'ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) при прийнятті рішення від 13 вересня 2021 року №71 порушено законодавство, яке регулює питання проходження прокурорами атестації.
У касаційній скарзі відсутні об'єктивні доводи на спростування висновків судів, а мотиви заявника зводяться до дискреційних повноважень комісій. Проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер, а лише послався на відсутність правової оцінки суду касаційної інстанції щодо окремих положень Закону №113-1Х та Порядків №№221, 233, необхідності їхнього тлумачення, що матиме значення під час оцінки дій кадрових комісій в аналогічних випадках. У скарзі не наведено жодного об'єктивного аргументу, що пояснює причини повторного вирішення новоствореною кадровою комісією заяви прокурора щодо можливості повторного проходження ним іспиту, за наявності чинного рішення попередньої комісії (яким таку заяву вже вирішено і яке підлягало виконанню лише в частині призначення нової дати та часу іспиту) і не зазначає норми, що надають новоствореній комісії такі повноваження.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства, мотивів щодо правомірності звільнення позивача за наявності двох протилежних рішень, з посиланням на важливе значення цієї справи для заявника, зокрема, під час реалізації ним положень Закону №113-1Х щодо побудови належної системи прокуратури та необхідність реалізації реформування системи органів прокуратури. Офіс також указує про неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак фактично не погоджується з оцінкою доказів у справі, що свідчить про їхню переоцінку і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
По тексту касаційної скарги також вбачається, що скаржник «просить врахувати правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справах №280/4314/20 та №160/6596/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 6 жовтня 2021 року у справах №520/5064/2020 та №480/5544/20, від 10 листопада 2021 року у справі №160/6065/20 щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах».
У цьому контексті Суд зауважує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом попередньої інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постановах у справах: №280/4314/20, №160/6596/20, №440/2682/20, №520/5064/20, №160/6065/20, оскільки обставини у зазначених справах докорінно відрізняються від обставин у цій справі. Зокрема, у розглянутих Верховним Судом справах, на відміну від цієї, кадрові комісії не встановлювали технічної неможливості складання іспиту та не приймали рішень про призначення прокурору нової дати іспиту. Натомість саме наявність чинного рішення кадрової комісії, яким позивачу призначено нову дату іспиту (хоча і без визначення конкретної календарної дати) у зв'язку з технічними проблемами є вирішальною у даному спірному випадку.
Тобто, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах наведених скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цих справах не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях.
Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного судового реєстру ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року розгляд справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п'ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на невідповідність судових рішень висновкам Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання оскаржуваного судового рішення. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №160/23256/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплаченої заробітної плати повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду