07 листопада 2022 року
м. Київ
справа №420/1715/21
адміністративне провадження №К/990/28320/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 420/1715/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просили:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо відмови, викладеної у листах №14439/Р/15-32-53-13-07 від 13 липня 2020 року, №14438/Р/15-32-53-13-07 від 13 липня 2020 року, №23122/Р/15-32-65-11 від 28 жовтня 2020 року, №23121/Р/15-32-65-11 від 28 жовтня 2020 року, №23120/Р/15-32-65-11 від 28 жовтня 2020 року, здійснювати облік позивачів як платників податків та інших обов'язкових платежів, під власними іменами (прізвище, ім'я та по батькові), датою народження та місцем проживання, невнесення інформації про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, проставляння у паспортах відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірення підпису відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_1 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік ОСОБА_1 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_1 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_2 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік ОСОБА_2 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_2 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_2 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_3 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік про ОСОБА_3 як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_3 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_3 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачі звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Однак, ухвалами Верховного Суду від 18 січня 2022 року, від 02 червня 2022 року, та від 22 серпня 2022 року касаційні скарги позивачів повернуто скаржникам.
12 жовтня 2022 року позивачами повторно подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до статті 329 України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).
З матеріалів касаційної скарги установлено, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене 11 листопада 2021 року, а повторну касаційну скаргу у цій справі подано до суду поштою лише 12 жовтня 2022 року, тобто без дотримання встановлених процесуальним законом строків її подання.
Судом установлено, що вперше касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 29 грудня 2021 року. Проте, 18 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернуто особі яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, а саме - відсутністю підстав касаційного оскарження. Копія ухвали про повернення касаційної скарги направлена позивачам та отримана ними 26 січня 2022 року, що підтверджується наявною інформацією у Діловодстві Верховного Суду.
19 травня 2022 року позивачі вдруге звернулися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на судові рішення у справі № 420/1715/21. Однак, ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року касаційну скаргу повернуто скаржникам, та отримано ними 09 червня 2022 року.
26 липня 2022 року скаржники втретє звернулись до Верховного Суду, однак ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року повернуто касаційну скаргу як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі.
12 жовтня 2022 року касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вкотре подана скаржниками до Верховного Суду.
Суд зазначає, що вкотре подана касаційна скарга за змістом аналогічна попереднім, містить лише виклад обставини справи, цитати нормативних актів, посилання на постанови Верховного Суду та незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, в частині строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У заяві про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень скаржники не зазначають обставини, які позбавляли їх можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, Верховний Суд скаржнику неодноразово надавав вичерпні роз'яснення щодо форми і змісту касаційної скарги, яким вона повинна відповідати в частині належного викладення підстав.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржники мають право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржники повинні довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Також Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Перес де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначає, що право на доступ до суду, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні.
У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України. Проте подана вкотре касаційна скарга, аналогічно попереднім, так і не відповідає вимогам частини другої статті 330 КАС України, зокрема, в частині необхідності наведення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), з належним їх обґрунтуванням.
Сукупність цих обставин свідчить про допущення позивачем необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження судових рішень з дотриманням вимог КАС України. Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку, а відтак зазначені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження є неповажними.
При цьому, скаржниками не вказано, коли вони вперше звернулись із касаційною скаргою. Разом з тим, Суд немає об'єктивної можливості встановити таку дату, та водночас, встановити, чи подана первісна касаційна скарга у строк, передбачений законом.
Також, скаржниками не доведено причини пропуску строку на звернення вдруге із повторною касаційною скаргою після отримання 26 січня 2022 року ухвали від 18 січня 2022 року.
Крім того, посилання скаржників на запровадження в Україні воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку без належного обгрунтування неможливості скористатись правом на касаційне оскарження. Разом з тим, скаржником жодним чином не обгрунтовано, чому ним не подано повторну касаційну скаргу у розумний строк після отримання 26 січня 2022 року ухвали про повернення касаційної скарги від 18 січня 2022 року.
При цьому, скаржниками не обгрунтовано, чому ними не подано наступні касаційні скарги у розумний строк, після отримання ухвал про повернення касаційної скарги від 02 червня 2022 року, а також від 22 серпня 2022 року.
Отже, позивачі не надали доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. У зв'язку з цим, зазначена причина пропуску строку не може бути визнана поважною, а отже позивачам необхідно довести наявність об'єктивних перешкод, які не дозволили подати касаційну скаргу в строк, передбачений статтею 329 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, з матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому, ухвалами Верховного Суду Верховного Суду від 18 січня 2022 року, від 02 червня 2022 року, та від 22 серпня 2022 року вже надавалися вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав. Натомість, ці роз'яснення так і не були враховані скаржниками при повторному зверненні з касаційною скаргою.
Перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки позивачами не обґрунтовано підстави для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Так, скаржниками вказано пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, відповідно до якого є необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №803/1203/17, від 25 липня 2018 року у справі №823/198/16, від 29 липня 2019 року у справі №816/957/16, від 25 жовтня 2019 року у справі №806/2355/15, від 11 грудня 2019 року у справі № 440/1066/19, від 10 січня 2020 року у справі №140/1476/19, від 08 травня 2020 року у справі № 803/390/16, від 21 липня 2020 року у справі № 804/1075/17 щодо застосування норм Податкового кодексу України та Положення № 822.
Однак, скаржниками у касаційній скарзі лише перелічено постанови Верховного Суду без обґрунтування щодо необхідності такого відступу, а також не зазначено висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України), тому таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки скаржник фактично висловлює незгоду із прийнятим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, жодним чином не обґрунтовуючи чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини.Разом з тим, відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано.
Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необгрунтованість, помилковість тощо).
А тому, скаржником не доведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Частинами першою і другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням позивачам строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви, а також уточненої касаційної скарги із належним обґрунтуванням зазначеної позивачами підстави касаційного оскарження судових рішень, визначеної частиною четвертою статті 328 КАС України, на якій подається касаційна скарга.
Керуючись статтями 169, 328, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску позивачами строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 420/1715/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 420/1715/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати заявникам касаційної скарги строк для усунення виявлених недоліків касаційної скарги тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги, а неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або визнання судом наведених підстав неповажними - для відмови у відкритті касаційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова