08 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 280/2539/22
адміністративне провадження № К/990/29261/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №280/2539/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення розміру надбавки ОСОБА_1 за вислугу років у період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку;
- зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників нарахованих коштів» (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною четвертою статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників нарахованих коштів нарахованих коштів» (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» ОСОБА_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення розміру надбавки ОСОБА_1 за вислугу років у період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за вказаний період у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) ОСОБА_1 надбавку за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу за періоди з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій втраті працездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за періоди з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму нарахованих коштів (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період роботи з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України виплату ОСОБА_1 нарахованих коштів (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди, а також компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
26 жовтня 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 353 КАС України
Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №280/2528/19.
Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд уважає, необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Скаржник, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України указує про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №817/673/18 та від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19.
Верховний Суд зазначає, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Враховуючи, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, а лише фактично висловив незгоду з вказаними правовими позиціями, підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня.
Окрім цього, скаржник чітко не зазначив, щодо якої норми права, викладеної у постановах Верховного Суду та застосованої судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні є необхідність для відступлення від висновку, що є обов'язковою умовою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд уважає, необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 1, 2, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Зокрема, скаржник вказує на неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів, які мають суттєве значення для розгляду справи.
Пунктом 1 частини другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Так, за змістом указаної норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Також, скаржник вказує, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, оскільки за загальним правилом будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Скаржник, у тексті касаційної скарги зазначає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.
За таких обставин, Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, суд не вирішує клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №280/2539/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур