08 листопада 2022 року
м. Київ
справа №824/1042/19-а
адміністративне провадження № К/9901/14326/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 (суддя Лелюк О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020 (головуючий суддя Залімський І.Г., судді Сушко О.О., Мацький Є.М.),
У вересні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2019:
- №0007091304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 485 863,97 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 323 909,32 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 161 954,65 грн;
- №0007101304 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на 40 488,66 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 26 992,44 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 496,22 грн;
- №0007111304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170 грн;
- №0007231304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 779 400,00 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 623 520,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями- 155 880,00 грн;
- №0007241304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510 грн;
- №0007291304 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 26336,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_1 вказував на помилковість та необґрунтованість висновків, зроблених контролюючим органом в акті перевірки. Позивач стверджував, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не було враховано витрати, які пов'язані з провадженням ним господарської діяльності та отриманням доходу, а саме: витрати на оплату придбаного товару (продукції); витрати на оплату маркетингових та інформаційних послуг (послуг з просування товарів на ринку, перепродажної підготовки та мерчандайзингу, послуг із введення в торгівельний оборот нових товарних позицій); витрати на орендну плату за нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке використовується позивачем у господарській діяльності; витрати на оплату газу стисненого природного, придбаного для заправки автомобілів, що використовуються позивачем у господарській діяльності при доставці товару покупцям. Як стверджував позивач, факт понесення ним зазначених витрат та їх розмір у повному обсязі підтверджується належно оформленими первинними документами, які були надані під час перевірки. Не погоджувався позивач і з висновком контролюючого органу в акті перевірки про безпідставне коригування ним сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначивши, що коригування пов'язане з частковим поверненням йому покупцем, а також ним контрагентам-постачальникам взятої на реалізацію продукції внаслідок зменшення та/або закінчення строку реалізації.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виснували про правомірне віднесення позивачем до складу витрат видатки (витрати) на придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), які були ним реалізовані, та, відповідно, про безпідставність висновку відповідача, що позивач завищив витрати 1 078 403,97 грн. На користь такого висновку суди оцінили надані позивачем господарські договори та первинні документи (податкові та видаткові накладні, реєстри отриманих накладних, реєстри платіжних доручень), які (згідно з висновком суду) підтверджують задекларовану ФОП ОСОБА_1 зазначену суму витрат на придбання ТМЦ та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача. Суди визнали безпідставним застосування ГУ ДПС при визначенні витрат позивача, які можуть бути враховані при визначенні оподатковуваного доходу, середньорічної торгової націнки на товар, який був на реалізації у позивача (молочна і м'ясна продукція), у розмірі, відмінному від розміру торгової націнки, за якою позивач продавав цей товар (продукцію).
Щодо висновку контролюючого органу, що позивач неправомірно зменшив оподатковуваний доход за 2017, 2018 роки на 289 297,97 грн (2017 рік - 145 642,24 грн, 2018 рік -143 655,73 грн), як на витрати з придбання маркетингових та інформаційних послуг (послуг з просування товарів на ринку, перепродажної підготовки та мерчандайзингу, послуг із введення в торгівельний оборот нових товарних позицій), суди попередніх інстанцій зазначили, що отримані ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «Універсам», ТОВ «Технонафтозбут», ТОВ «Рома», ДП «Рітейл Центр», ТОВ «Пакко Холдинг», ТОВ «Група Рітейлу України», ТОВ «Ф.К.С.» вищезазначені послуги безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю. Вказані контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податків, установчі документи їх не визнавались недійсними, а позивач співпрацював з ними протягом тривалого часу. За висновком судів, надані позивачем договори про надання послуг та первинні документи, що були складені на господарські операції у межах цих договорів, містять усі визначені правовими нормами реквізити первинних документів; в них зазначено перелік і вартість наданих послуг (виконаних робіт); ними підтверджується факт оплати послуг. На підставі наданих позивачем документів суди встановили факт придбання позивачем послуг та визнали правомірним збільшення позивачем в податковому обліку витрат на 289 297,97 грн.
Оцінка судами попередніх інстанцій наданих ФОП ОСОБА_1 документів (договорів на поставку газу для автомобілів, видаткових накладних, платіжних доручень; подорожніх листів із зазначенням марки та державного реєстраційного номера автомобіля, прізвища водія, кількості газу для заправки автомобіля) слугувала підставою для встановлення судами факту, що витрати позивача в сумі 340 597,15 грн на придбання газу пов'язані з його господарською діяльністю, оскільки належні позивачу автомобілі, які заправлялись газом, були використанні позивачем виключно в господарській діяльності.
Аналогічний факт суди встановили і щодо використання позивачем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим виснували, що позивач правомірно відніс на витрати в податковому обліку за 2017, 2018 роки витрати на орендну плату в загальному розмірі 91 197,14 грн. При цьому суди взяли до уваги, що контролюючим органом не заперечується факти оренди позивачем нежитлового приміщення за вказаною адресою та сплати позивачем орендної плати, тоді як довід відповідача, що позивач використовує це приміщення не в господарській діяльності, не підтверджується жодним доказом.
Також суди визнали недоведеним довід ГУ ДПС, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно (без відповідних документів) провів коригування суми податкових зобов'язань з ПДВ за звітні (податкові) періоди впродовж 2017-2018 років, зменшивши їх на загальну суму 144 064 грн. До такого висновку суди дійшли відповідно до встановлених обставин, що позивач здійснював поставку продукції (молочна та м'ясна продукція), зокрема ФОП ОСОБА_2 . Передача продукції здійснювалась на підставі видаткових накладних. Зважаючи на обмежений термін реалізації, ФОП ОСОБА_2 частково повертала позивачу продукцію, що оформлялося накладними про повернення товару. За умовами укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 договору остання отримувала продукцію з відстрочкою оплати, тому при поверненні частини нереалізованого товару позивач зменшував заборгованість ФОП ОСОБА_2 перед ним на вартість (ціну) повернутої продукції. У зв'язку з таким частковим поверненням нереалізованого товару позивач коригував суми податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до норм пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.
ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ГУ ДПС вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України та без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у постановах від 21.05.2020 (справа №824/257/18-а), від 18.11.2018 (справа №812/1823/17), від 15.10.2019 (справа №826/10402/17), від 15.05.2019 (справа №820/6553/16), від 05.09.2019 (справа №804/56/15), від 16.07.2019 (справа №816/4249/15), від 24.04.2018 (справа №804/4249/15), від 12.03.2019 (справа №826/14489/16), від 11.09.2018 (справа №824/745/15-а), від 24.04.2018 (справа №808/1077/17), від 12.12.2019 (справа №816/3626/14), від 24.04.2018 (справа №809/381/17), від 11.09.2018 (справа №804/6114/17), від 14.01.2020 (справа №826/23657/15).
Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 09.09.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що доводи ГУ ДПС у скарзі фактично зводяться до вимоги здійснити повторне дослідження та переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Також позивач вказує на неподібність правовідносин у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається ГУ ДПС, та у справі №824/1042/19-а. У зв'язку з цим ФОП ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційне провадження у справі слід закрити.
Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області проведено документальну планову перевірку платника податків ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання норм законодавства щодо ввезення, виробництва чи реалізації підакцизних товарів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
За результатами перевірки складено акт від 27.05.2019 №106/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), згідно з висновками в якому контролюючий орган встановив порушення позивачем:
- пункту 177.2, підпунктів 177.4.1, 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України внаслідок заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2017 та 2018 роки на 323 909,32 грн;
- підпунктів 1.2, 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України внаслідок не нарахування та не сплати до бюджету військового збору з оподатковуваного (чистого доходу) за 2017 та 2018 роки в загальній сумі 26 992,44 грн;
- статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 192.1, 192.2 статті 192, абзацу г) пункту 198.5 статі 198, пункту 200.1, підпункту «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України внаслідок заниження суму ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, на 623 520,00 грн (за 2017 рік - 350 615, 00 грн, за 2018 рік - 272 905,00 грн);
- пунктів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, не надавши посадовим особами контролюючого органу, які проводять перевірку, документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності;
- пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300), внаслідок неповідомлення контролюючий орган за основним місцем обліку про об'єкти оподаткування (або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність) за формою №20-ОПП;
- пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, підпунктів 2, 8, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів України від 16.09.2013 № 481 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218) внаслідок неправильного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності (із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік) доходу, зокрема, коштів, що надійшли на поточний рахунок, в касу платника податків та/або отримані готівкою, суми фактично понесених витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8), що призвело до відображення в декларації про доходи невідповідних фактичним обставинам даних.
На підставі висновків, зроблених в акті перевірки, відповідач 19.06.2019 прийняв вище зазначені податкові повідомлення-рішення, які за результатами розгляду скарги позивача рішенням ДФС України від 06.08.2019 №37759/6/99-99-11-05-01-25 були залишені без змін.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин урахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, встановлені судом фактичні обставини, а також присутнє однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Як уже було зазначено, касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Не погоджуючись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірне віднесення позивачем до складу витрат у податковому обліку за 2017, 2018 роки витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), які були ним реалізовані, в сумі 1 078 403,97 грн, ГУ ДПС зазначає, що суди при цьому застосували норму пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, не врахувавши висновок Верховного Суду у постановах від 21.05.2020 (справа №824/257/18-а), від 18.11.2018 (справа №812/1823/17), від 15.10.2019 (справа №826/10402/17).
У зазначених постановах Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого норми статті 177 Податкового кодексу України встановлюють, що об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі -ПДФО) є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або змін у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операцій. Однак, критерієм оцінки зменшення бази оподаткування як правомірного є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок, що витрати фактично понесені та пов'язані з отриманням доходу.
У справах №824/257/18-а, №812/1823/17 та №826/10402/17 суди першої та апеляційної інстанцій встановили не відповідність витрат, на суми яких фізичні особи-підприємці (позивачі у цих справах) зменшили оподатковуваний дохід, видам господарської діяльності позивачів. Також суди встановили факт наявності залишків ТМЦ, видатки на придбання яких були віднесені до витрат в податковому обліку, на зберіганні у позивачів. У звязку з цими обставинами суди зробили висновок про неправомірне збільшення позивачами витрат на вартість придбаних ТМЦ.
У справі ж №824/1042/19-а суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що придбання ФОП ОСОБА_1 молочної та м'ясної продукції повністю відповідають виду його господарської діяльності з дистрибуції та реалізації таких товарів власникам роздрібно-торгівельних мереж; вартість продукції, яка була віднесена позивачем в податковому обліку до витрат, підтверджується первинними та іншими документами бухгалтерського обліку. У справі не встановлено факту зберігання позивачем нереалізованих залишків товарів (зазначеної продукції).
Крім того, як свідчить акт перевірки, висновок контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат на придбання продукції на 1 078 403,97 грн зроблений розрахунковим методом (із застосуванням торгової націнки більшого розміру (середньорічного за 2017 та 2018 роки), а не на підставі документів бухгалтерського обліку.
Доводячи неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права в частині висновку, що стосується збільшення позивачем в податковому обліку витрат 289 297,97 грн за рахунок вартості придбаних маркетингових та інформаційних послуг, ГУ ДПС в касаційній скарзі посилається на не відповідність зазначеного висновку правозастосуванню в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 (справа №820/6553/16), від 05.09.2019 (справа №804/56/15), від 16.07.2019 (справа №816/4249/15), від 24.04.2018 (справа №804/4249/15), від 12.03.2019 (справа №826/14489/16), від 11.09.2018 (справа №824/745/15-а).
У цих постановах Верховний Суд зробив висновок, що витрати, які пов'язані з провадженням фізичною особою-підприємцем господарської діяльності мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами. Правовий наслідок - виникнення у платника податку права на визначення об'єкта оподаткування з врахуванням понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг), настає лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
У справах №820/6553/16, №804/56/15, №816/4249/15, №826/14489/16, №824/745/15-а суди не встановили зв'язок між послугами, вартість яких віднесена в податковому обліку до складу витрат, та господарською діяльністю суб'єктів господарювання (позивачів у зазначених справах), отримання позивачами економічного ефекту від таких послуг. На підставі оцінки доказів суди в зазначених справах виснували, що документи, на підставі яких були задекларовані суми витрат, не визначають змісту та обсягу господарської операції, що не дає можливості ідентифікувати документи на відповідність конкретній господарській операції.
Натомість, у справі №824/1042/19-а суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ФОП ОСОБА_1 надав первинні документи, які стосуються його операцій з придбання послуг у ТОВ «Універсам», ТОВ «Технонафтозбут», ТОВ «Рома», ДП «Рітейл Центр», ТОВ «Пакко Холдинг», ТОВ «Група Рітейлу України», ТОВ «Ф.К.С.» і що ці документи підтверджують факт послуг, а також досягнення позивачем у зв'язку з придбанням послуг законної мети - отримання прибутку від використання результатів послуг у господарській діяльності.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд не ухвалював постанову у справі №804/4249/15, на яку, однак, зроблено посилання в касаційній скарзі відповідача при обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судових рішень.
Також ГУ ДПС у касаційній сказі вказує, що суди попередніх інстанцій, зробивши висновок, що позивач правомірно відніс на витрати орендну плату в розмірі 91197,14 грн, не врахували висновок Верховного Суду в постанові від 24.04.2018 (справа №808/1077/17), що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку необхідно враховувати, що відповідно до статті 71 КАС обов'язок доведення обставин, які слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, покладається на контролюючий орган, якщо він заперечує проти позову. Однак, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має це спростовувати.
У справі №808/1077/17 Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим скасував ухвалені у справі судові рішення та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, не вирішуючи при цьому спір по суті.
Посилаючись на наведений висновок Верховного Суду, який зроблений щодо застосування норми частини другої статті 71 КАС, ГУ ДПС фактично заявляє про неправильну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій доказів, наданих сторонами на підтвердження своїх доводів щодо підстав збільшення ФОП ОСОБА_1 витрат за рахунок сум орендної плати. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС питання оцінки (переоцінки) доказів лежить поза межами касаційного перегляду справи.
Що ж до висновку судів першої та апеляційної інстанцій стосовно витрат ФОП ОСОБА_1 на оплату придбаного газу стисненого природного для заправки автомобілів, то ГУ ДПС зазначає, що суди не врахували висновок Верховного Суду у постановах від 12.12.2019 (справа №816/3626/14), від 24.04.2018 (справа №809/381/17), від 11.09.2018 (справа №804/6114/17).
У справах №816/3626/14, №809/381/17 висновки Верховного Суду зроблені щодо застосування норми статті 177 ПК у редакції Закону №3609-VI від 07.07.2011, яка діяла до 01.01.2015. Так, відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. З 01.01.2015 норми статті 177 ПК не кваліфікують витрати, пов'язані з отриманням доходів, як витрати операційної діяльності.
У справі ж №804/6114/17 Верховний Суд застосував норми статті 178 ПК, що регулюють порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Відтак, висновок Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 не є прийнятним в контексті порівняння правозастосуванням у справі №804/6114/17 та у цій справі (№824/1042/19-а).
Заперечуючи проти висновку судів попередніх інстанцій щодо правомірності коригування ФОП ОСОБА_1 сум податкових зобов'язань з ПДВ на 144 064 грн у зв'язку із частковим поверненням нереалізованого товару, ГУ ДПС посилається на постанову Верховного Суду від 14.01.2020 (справа №826/23657/15), висновок у якій, на переконання відповідача, суди не врахували.
У вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок, що платник податків повинен пересвідчитися щодо правильного оформлення документів, які слугували підставою для податкового обліку, та у достовірності цих документів. В інакшому випадку платник податків несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит через відсутність належним чином оформлених первинних документів.
У справі №826/23657/15 Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій у цій справі не витребували у сторін та не дослідили докази, необхідні для встановлення факту, що цивільно-правові угоди, з якими пов'язане нарахування суми податкового зобов'язання, дійсно були виконані, відтак, не з'ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Зазначене зумовило скасування Верховним Судом ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, правовідносини у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається ГУ ДПС у касаційній скарзі, є неподібними у порівнянні з правовідносинами у справі №824/1042/19-а. Відтак, стверджувати, що суди першої та апеляційної інстанцій при застосуванні норм права не врахували висновки Верховного Суду у вказаних вище постановах, підстав немає.
Інше застосування судами норм матеріального права у цій справі (№824/1042/19-а), порівняно з постановами Верховного Суду у справах №824/257/18-а, №812/1823/17, №826/10402/17, №820/6553/16, №804/56/15, №816/4249/15, №804/4249/15, №826/14489/16, №824/745/15-а, №808/1077/17, №816/3626/14, №809/381/17, №804/6114/17, №826/23657/15, обумовлено іншими обставинами у справі.
Обґрунтування відповідачем підстави касаційного оскарження рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020 (не врахування судами обставин у справі, перелік яких наведено у касаційній скарзі, а також неправильне (неповне) дослідження доказів у справі) фактично стосуються встановлених судами обставин у справі та додаткової перевірки доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду справи, встановленими статтею 341 КАС.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Порушення норм процесуального права при оцінці доказів та встановленні обставин у справі може бути підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС, що кореспондує підставі касаційного оскарження судового рішення, встановленій пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС.
Однак, згідно з частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги наведене, є встановлені пунктом 5 частини першої статті 339 КАС підстави для закриття касаційного провадження, відкритого у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС за касаційною скаргою ГУ ДПС.
Керуючись статтями 248, 328, пунктом 5 частини першої статті 339, статтями 341, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020 у справі №824/1042/19-а, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
Н.Є. Блажівська
М.М. Яковенко ,
Судді Верховного Суду