08 листопада 2022 року
м. Київ
справа №369/4064/21
провадження №22-ц/824/11347/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Петрович
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» в особі директора Кириченко Ольги Миколаївни
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року у складі судді Янченка А.В.
у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Петрович про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності, -
У березні 2021 року ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 серпня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за номером 4492 (номер запису про право власності 32420469); скасувати у Реєстрі права власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності про проведену державну реєстрацію права власності 30 серпня 2011 року за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; припинити права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 486/П/99/2007-840 на підставі заяви про надання кредиту у розмірі 128 695,00 доларів США для придбання цінних паперів.
Відповідно до розділу 1 договору банк надав грошові кошти у розмірі 128 695,00 доларів США на строк 30 років з 19 вересня 2007 року до 19 вересня 2037 року у порядку, визначеному розділом 1 договору.
Згідно п. 1.2. кредитного договору, цільовим призначенням кредиту є придбання цінних паперів (дисконтних облігацій) у бездокументарній формі випуску у кількості 10 542 шт., емітованих ТОВ «УКРГАЗ» з номінальною вартістю кожної облігації 30 грн згідно договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-189/81-06-2/2007/001 від 17 вересня 2007 року, що укладений між позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ «КУА «Ексінор» з подальшим їх обміном на об'єкт нерухомості - квартиру, яка по договору про резервування/бронювання приміщення №1А2/1/4/9/Ж від 25 серпня 2007 року, що укладений між позичальником та ТОВ «УКРГАЗ», на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22 травня 2020 року, між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» укладений договір №GL4N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги.
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги.
30 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 4492.
25 травня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва по справі № 2-1584/12 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «НАДРА» заборгованості за кредитним договором № 486/П/99/2007-840 у розмірі 175 707,42 доларів США.
Позивач уважав, що відповідач усвідомлювала можливість звернення стягнення на майно, тому умисно порушила умови договору та відчужила квартиру.
На підставі викладеного, просило позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням 14 вересня 2022 року директор ТОВ «Брайт Інвестмент» Кириченко О.М. надіслала на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
У мотивування апеляційної скарги зазначає, що на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 30 серпня 2011 року відповідач мала непогашену заборгованість за кредитним договором та, усвідомлюючи, що на її майно буде звернуто стягнення, умисно порушила вимоги кредитного договору та продала квартиру.
Зазначає, що укладаючи спірний правочин ОСОБА_1 переслідувала мету не допустити у майбутньому можливість банку задовольнити свої вимоги (захистити порушене право) шляхом примусового виконання вірогідного рішення суду про стягнення з неї кредитної заборгованості, що не заперечується нею.
На думку апелянта, такі умисні дії ОСОБА_1 необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення права банку на задоволення вимог кредитора, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною 2 статті 13 ЦПК України.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про причини неявки суд не сповістили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.Л., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами та не здобуто судом під час розгляду справи, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на перехід права власності на нерухоме майно з метою свідомого наміру невиконання зобов'язань ОСОБА_1 перед ВАТ КБ «Надра».
На момент укладення Договору купівлі-продажу квартири рішення суду у справі за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення боргу винесено не було, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало.
Висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 19 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 486/П/99/2007-840 про надання кредиту у розмірі 128 695,00 доларів США для придбання цінних паперів.
Відповідно до розділу 1 договору банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 128 695,00 доларів США на строк 30 років з 19 вересня 2007 року до 19 вересня 2037 року у порядку, визначеному розділом 1 договору.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, цільовим призначенням кредиту є придбання цінних паперів (дисконтних облігацій) у бездокументарній формі випуску у кількості 10 542 шт., емітованих ТОВ «УКРГАЗ», з номінальною вартістю кожної облігації 30 грн згідно договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-189/81-06-2/2007/001 від 17 вересня 2007 року, що укладений між позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ «КУА «Ексінор» з подальшим їх обміном на об'єкт нерухомості - квартиру, яка по договору про резервування/бронювання приміщення № 1А2/1/4/9/Ж від 25 серпня 2007 року, що укладений між позичальником та ТОВ «УКРГАЗ», на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , поверх 4.
19 вересня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір застави цінних паперів, згідно якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникають з кредитного договору № 486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року, передає в заставу, а заставодержатель - приймає в заставу предмет застави.
Відповідно до договору застави цінних паперів предмет застави - цінні папери, випущені у бездокументальній формі, що належать заставодавцю на праві власності.
Предмет застави зберігається (обілковується) на рахунку у цінних паперах і належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується випискою про залишок на рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 .
Того ж дня між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір застави майнових прав на передачу квартири у власність № 169 ДМП.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору заставодавець в якості забезпечення виконання зобов'язань, що витікає із кредитного договору, передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу предмет застави.
17 вересня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір застави майнових прав по договору купівлі-продажу облігацій № Б-189/81-06-2/2007/001, відповідно до пункту 1.1. якого заставодавець в забезпечення виконання зобов'язань передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених цим договором, предмет застави.
30 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., зареєстрований в реєстрі за № 4492.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року у справі №2-1584/12 сттягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «НАДРА» заборгованість за кредитним договором № 486/П/99/2007-840 у розмірі 175 707,42 доларів США.
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-5-12-000017-b від 22 травня 2020 року, між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір № GL4N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовам даного договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», договором застави цінних паперів № 169 ДМП від 19 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір №GL4N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», договором застави цінних паперів № 169 ДМП від 19 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що на її майно буде звернуто стягнення, умисно порушила вимоги кредитного договору та продала квартиру.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 31 березня 2021 року у справі №201/2832/19 визначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.
Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, Верховний Суд України звертає увагу судів на те, що - «у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».
Отже, правочин може бути визнано фіктивним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов'язує фіктивність правочину. Серед таких умов обов'язковими є вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з вищенаведених умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно, а також, якщо на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов'язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 серпня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за номером 4492 (номер запису про право власності 32420469) у присутності сторін із роз'ясненням значення і умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін.
При цьому, під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачам було роз'яснено нотаріусом права та обов'язки сторін і відповідачі розуміли значення своїх дій.
Натомість, позивачем не надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження того, що укладення спірного договору не відповідало дійсній волі відповідачів, що оскаржуваний ним договір купівлі-продажу вчинявся під впливом обману з боку відповідачів, що відповідачами неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на їх волевиявлення.
Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 4.3.5. кредитного договору № 486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року позичальник протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно, зобов'язаний укласти з банком договір, передбачений п. 2.1.3. договору, а саме Договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «Брайт Інвестмент» пред'явлені щодо квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції правомірно встановив відсутність у п. 4.3.5. кредитного договору № 486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року обов'язку позичальника укладати з банком договір іпотеки протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Доказів зміни адреси спірної квартири матеріали справи не містять.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно ОСОБА_2 , була обізнана про можливе стягнення з неї заборгованості на користь позивача, а отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, обґрунтовано оцінені місцевим судом критично, оскільки кредитний договір №486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року не містить обов'язку ОСОБА_1 укладати з банком договір іпотеки протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
До того ж, позивач став новим кредитором за кредитним договором № 486/П/99/2007-840 від 19 вересня 2007 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 вересня 2020 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2011 року.
У свою чергу, ОСОБА_1 уклала оспорюваний договір купівлі-продажу ще 30 серпня 2011 року, тобто до звернення ПАТ КБ «Надра» до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «НАДРА» заборгованості за кредитним договором №486/П/99/2007-840 у розмірі 175 707,42 доларів СШАта ухвалення Оболонським районним судом м. Києва рішення у справі №2-1584/12, на яке посилався позивач.
Зважаючи на викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 30 серпня 2011 року, дату укладення оспорюваного договору, у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для фіктивного відчуження свого майна, оскільки жодного судового рішення про стягнення з неї на користь позивача грошових коштів на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 не існувало.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, матеріалами справи встановлено, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу квартири вчинено у передбаченій законом формі з нотаріальним посвідченням, спірну квартиру за оспорюваним договором було відчужено за реальну ринкову вартість у розмірі 500 991 грн, що закурсом НБУ на день укладення договору становило 62 854, 08 доларів США, про що зазначено в пункті 3 договору купівлі-продажу.
Розрахунки між сторонами оспорюваного договору були проведені готівкою.
Факт переходу права власності на квартиру АДРЕСА_5 від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за оспорюваним договором зареєстровано, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.
Вказані обставини та докази підтверджують реальність правовідносин, що виникли між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу, на виконання якого від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було передано майно - квартиру, що виключає можливість визнання такого договору фіктивним.
Отже, при укладенні оспорюваного договору волевиявлення сторін цього правочину було спрямовано на припинення права власності у попереднього власника квартири - ОСОБА_1 та виникнення такого права у нового власника - ОСОБА_2 , що відповідає правовій природі договору купівлі-продажу.
На підставі викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором з направленням дій сторін договору на перехід права власності на нерухоме майно з метою свідомого наміру невиконання зобов'язань ОСОБА_1 перед ВАТ КБ «Надра» .
Позивач у поданій позовній заяві посилається лише на припущення щодо наявності у ОСОБА_1 умислу фіктивно укласти оспорюваний договір через наявність боргу перед позивачем. Проте позивач не зазначає про наявність такого ж умислу і у іншої сторони правочину - ОСОБА_2 з огляду на те, що саме умисел обох сторін вчинити правочин фіктивно є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Враховуючи те, що місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, підстави для застосування строків позовної давності та, як наслідок, відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, відсутні.
Зважаючи на зазначене, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими місцевим судом обставинами справи і положеннями законодавства та є повним віддзеркаленням позовної заяви, доводам та аргументам якої судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та правильно встановлених судом першої інстанції на їх підставі обставин справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний
суд, -
Апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» в особі директора Кириченко Ольги Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «08» листопада 2022 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик