Номер провадження 2/754/2212/22
Справа №754/18534/21
20 жовтня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 12.08.2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 12.08.2014 року, відповідно до якої він отримав у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитний рахунок, а також зобов'язувалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000, 00 грн. Оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 33536,62 грн. та судові витрати.
11.08.2022 року до суду відповідачем надано Письмові пояснення на позов. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує про те, що він жодних умов надання банківських послуг не порушував, у нього відсутня будь-яка непогашена заборгованість за кредитом, позовні вимоги АТ «КБ «ПриватБанк» є незаконними та необґрунтованими. 12.08.2014 року ОСОБА_1 , звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, а саме оформлення картки для виплат. Жодних заяв про укладення кредитних угод, видачі кредитних коштів чи оформлення кредитних карток ОСОБА_1 до АТ «КБ «ПриватБанк» не подавав. Зокрема, як вбачається із анкети-заяви від 12.08.2014 року, яка додана до позовної заяви, відповідач зазначив, що, ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифів Приватбанку, виявляю бажання оформити на своє ім'я картку для виплат. Жодних відміток щодо отримання карти "Універсальної" чи будь-яких інших варіацій кредитної картки відповідач не ставив та жодним іншим чином не виявляв бажання її отримання. Банк не надав разом із позовом належні та допустимі докази, які б підтверджували, що між сторонами дійсно був укладений саме кредитний договір від 12.08.2014 року. Анкета-заява, що містить підпис відповідача про ознайомлення його з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, Тарифами банку, не містить відомостей, що відповідач мав скористатися кредитною послугою та оформити відповідну картку, не містить бажаний кредитний ліміт, а також, не містить інформації, який саме вид картки банком було видано відповідачу відповідно до заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено, як не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період інше). Вказана анкета- заява містить лише ідентифікуючі відомості про заявника. З огляду на вищевикладене, між позивачем та відповідачем не було укладено у передбачений законом спосіб письмовий договір кредиту та взагалі не виникли відносини кредитування, з огляду на що вимоги про стягнення заборгованості за кредитом є необгрунтованими. Позивач просить стягнути тільки заборгованість за тілом кредиту, проте заборгованість за тілом кредиту розрахована позивачем неправильно, з порушенням вимог закону, без урахування значної суми коштів, які були зараховані позивачем на погашення процентів та пені, право на стягнення яких у позивача не виникло . В анкеті-заяві відповідача від 12.08.2014 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлений відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Незважаючи на це, позивач з порушенням вимог закону, без погодження таких істотних умов із відповідачем, в односторонньому порядку стягував і відсотки за користування кредитом, і неустойку й інші суми за незаконно нав'язані послуги. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів Відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент збільшення за ініціативою банку кредитного ліміту взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. З доданих банком виписки з рахунку та розрахунку заборгованості встановлено, що при нарахуванні заборгованості за кредитним договором до графи залишок після операції були включені: відсотки за користування, страховий платіж, пеня за прострочку кредиту, які не були передбачені умовами підписаної Відповідачем анкети-заяви. При цьому механізм нарахування банком відсотків включав сукупність зазначених складових (сум). Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, є обов'язком саме позивача і їх ненадання є неналежним виконанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обгрунтованості своїх вимог перед судом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання певних доказів суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами. Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Таким чином, оскільки ні розрахунків заборгованості, ні з виписки по рахунку неможливо встановити розмір заборгованості за тілом кредиту, то в матеріалах справи відсутні будь-які інші документи, з яких можна достовірно встановити розмір будь-якої заборгованості відповідача. Однак наголошує на тому, що у відповідача відсутня заборгованості із повернення кредитних коштів, відповідач систематично вносив кошти на свій рахунок та цих коштів достатньо для покриття будь-якої суми, яку позивач вважав кредитними. Хоча, як вже було зазначено в І розділі даних пояснень, у відповідача було відсутнє волевиявлення на виникнення будь-яких кредитних відносин та він поповнював рахунок для власних потреб, однак такі кошти незаконно стягувались позивачем. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
11.08.2022 року до суду відповідачем надано Заяву про застосування позовної давності і наслідків її спливу, відповідно до якої зазначено, що незважаючи на те, що відповідач повністю заперечує наявність простроченої заборгованості з повернення коштів по кредиту, вважаємо за необхідне звернутись до Суду із даною заявою про застосування позовної давності та наслідків її спливу, а саме відмовити в задоволенні позову, та звернути увагу Суду на наступне. Зокрема, як вбачається із розрахунків заборгованості, що додані Позивачем до позовної заяви, нарахування такої заборгованості здійснюється АТ «КБ «ПриватБанк», починаючи з 12.08.2014 року, тобто з моменту підписання відповідачем анкети-заяви на оформлення картки для виплат. Натомість із даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся лише 01.12.2021 року. До вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості застосовується загальна позовна давність в 3 роки, яка обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. ОСОБА_1 зауважує, що відповідно до Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) останньою датою зміни кредитного ліміту за ініціативою Позивача є 31.07.2018 року. У цей день позивач самовільно, як і всі попередні рази, встановив відповідачу кредитний ліміт в розмірі 0,00 грн. Після цієї дати розмір ліміту відповідно до документів, наданих позивачем, не змінювався. Тобто враховуючи вимоги щодо врахування загальної позовної давності в три роки, позивач мав би право на стягнення платежів, прострочених після 01.12.2018 року. Натомість оскільки кредитний ліміт було змінено ще 31.07.2018 року до 0,00 грн., то після 01.12.2018 року не було прострочено жодного платежу, так як Позивач самостійно обмежив можливість відповідача розпоряджатись будь-якими кредитними коштами. На підставі викладеного відповідач просить суд застосувати позовну давність і наслідки її спливу до вимог позивача про стягнення заборгованості, а саме відмовити в задоволенні позовних вимог.
07.10.2022 року від представника позивача до суду надійшли Заперечення та Відзив на заяву про застосування позовної давності і наслідків її спливу, відповідно до яких зазначено, що відповідачем було підписано заяву про приєднення до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що "Підписанням цієї анкети-заяви я згідно ст. 634 ЦПК України в повному обсязі приєднуюсь до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайтів мережі інтернет за адресою privatbank.ua, і які разом з Пам'яткою клієнта та Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг, екземпляр яого я отримав (-ла) шляхом самостійного роздрукування...". Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднення до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві. На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг відповідачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 - ключем до карткового рухунку є пластикова Картка яку отримав Відповідач та мобільний телефон який вказав відповідач в Заяві. Картковий рахунок - рахунок фізичної особи, до якого випущена Карта та по якому відображаються фінансові операції за допомогою ключів. За Допомогою встановлених ключів до карткового рахунку, відповідачу надано можливість здійснювати Дистанційне обслуговування. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір банківського обслуговування, що підтверджується підписом у заяві. Протягом дії кредитного договору відбувалася сплата щомісячних платежів по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи. Відповідач не спростував доводів банку щодо часткового здійснення ним погашення заборгованості по кредитному договору. Доводи відповідача про те, що договір ним не підписувався та не укладався, можуть бути підставою для визнання його судом недійсним. Однак позов про визнання кредитного договору недійсним у встановленому порядку не заявлявся і предметом судового розгляду не був. Правом на оспорення даного договору у судовому порядку ще до звернення позивача з позовом жодна зі сторін не скористалася. Позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 12-08-2014 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що Відповідач висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчив (ла), що " Я згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився (лась) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення..". Також до матеріалів позовної заяви долучено "Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" з якого чітко вбачається, що Відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання Відповідачем кредитного рахунку, а саме: розрахування у торговельній мережі, приклад: 04.03.2017 Продукти: FOP KURENOVSKY1 О UAH -16,50; зняття готівки у банкоматах, приклад: 07.02.2017 Зняття готівки в банкоматі: відділення банку, Київ, просп. Володимира Маяковського, буд. 73 UAH -530,00; поповнення кредитного рахунку, приклад: 19.02.2017 Поповнення готівкою в терміналісамообслуговування: Київ, просп.Маяковського, буд. 73, Відділення банку. Платник: карта 41**67 UAH 280,00. Також з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що Відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня 04.2022 року, (довідка про видачу кредитних карт). Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 03.12.2021 року - до спливу строку позовної давності. У звязку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності Позивачем дотримано при зверненні до суду. На підставі викладеного представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника, за наявних у справі матеріалів.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».
Вислухавши пояснення відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 12.08.2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 12.08.2014 року, відповідно до якої він отримав у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитний рахунок.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За вимогами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із вимогами ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 626, ч. 1 ст. 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст. 615 ЦК України).
За ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначав, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.
Однак такі доводи позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту, що має місце з огляду на наявні у матеріалах справи копії такого документа, на переконання суду фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачкою. Наразі суд вважає, що зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідачки, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідачки. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані суду Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Зазначена правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 11.03.2015 року по справі №6-16цс-15 та від 22.03.2017 по справі № 6-2320цс16.
Як зазначено, зокрема, і в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 року у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 року у справі №6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року у справі №6-47120св14, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з'ясування обставин справи.
При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог, оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з'ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 12.08.2014 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Не може бути належним доказом на підтвердження умов Договору і надана суду Довідка про умови кредитування, оскільки дана довідка не є складовою частиною Договору згідно з Анкетою-заявою, яка прямо вказує, що складовими частинами договору є: Пам'ятка клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22.02.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03.04.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, вказівки на можливість скористатись запропонованими банком послугами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд зазначає, що витяг з Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03 липня 2019року у справі №342\180\17, провадження 14-131цс19.
З огляду на наведене та зважаючи на відсутність підпису відповідача на доданих до позовної заяви позивача умов кредитування, суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які вона брала на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Відповідно до вимог ч.5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що не підписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
В порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається у позові, як на підставу до його задоволення у повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.
Наявність підстав для нарахування відсотків за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.
Крім того, ці Умови та правила, Заява, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, зважаючи на відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Довідка про умови та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягають.
Що стосується пояснень представника відповідача про застосування до вимог позову строку позовної давності, то судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство встановлює два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлює, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом без пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, то витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 203, 215, 257, 267, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлений 08 листопада 2022 року.
Суддя О.В.Лісовська