Номер провадження: 11-кп/813/1315/22
Справа № 499/820/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2022 року, у кримінальному провадженні №12020160290000071, внесеному до ЄРДР 13.03.2020 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка Одеської області, Іванівського району, с. Бузинове, громадянка України, українка, не працююча, з середньою освітою, не заміжня, на утриманні малолітня дитина 2020 року народження, мешканка АДРЕСА_1 , раніше судима:
- 10.09.2007 р. Іванівським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, вид покарання позбавлення волі на термін 3 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим терміном 1 рік;
-17.12.2010 р. Іванівським районним судом Одеської області за ст. 166 КК України, вид покарання позбавлення волі на термін 2 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим терміном 2 роки;
- 10.06.2013 р. Іванівським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 185 КК України, вид покарання позбавлення волі на термін 3 роки 6 місяців;
- 10.05.2019 р. Іванівським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 185 КК України, вид покарання позбавлення волі на термін 3 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим терміном 2 роки,
- обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
встановив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та призначено їй покарання у виді 6 (шість) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.ст.71,72 КК України, частково приєднано ОСОБА_7 не відбуте покарання за вироком Іванівського районного суду Одеської області від 10.05.2019 року за ч.2 ст. 185 КК України і остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 02 лютого 2022 року.
Обраний запобіжний захід засудженій ОСОБА_7 тримання під вартою, продовжено до набрання вироком законної сили.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та заходів забезпечення.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 в період відбуття іспитового строку за вироком Іванівського районного суду Одеської області від 10.05.2019 року на шлях виправлення не стала та вчинила навмисний злочин.
Так, 10.03.2020 року, приблизно о 14.00 годині, більш точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_7 зі своїм співмешканцем ОСОБА_8 , 1988 р.н. перебувала в будинку за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де між ними на підґрунті побутових суперечок виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_7 виник злочинний намір, спрямований на заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_8 . Діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та негативність наслідків, при цьому бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому, не маючи за мету лишити життя ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні кухні, взявши до рук кухонний ніж, навмисно нанесла один удар ОСОБА_8 в область грудної клітки зліва, внаслідок чого спричинила йому прохідне колото-різане поранення грудної клітки та живота зліва з пошкодженням діафрагми та ободової кишки, яке має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя.
Після спричинення ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, ОСОБА_7 усвідомила можливість розвитку і настання більш тяжких наслідків для здоров'я та життя потерпілого, не бажаючи їх настання, 10.03.2020 року о 16.59 годині зателефонувала з мобільного телефону на телефонну лінію «103» Єдиної оперативної диспетчерської служби КНП «ООЦЕМД і МК» Одеської обласної ради» та викликала швидку допомогу для надання медичної допомоги ОСОБА_8
10.03.2020 року о 18.00 годині ОСОБА_8 каретою швидкої допомоги був доставлений в приймальне відділення КНП «Іванівська центральна районна лікарня» Іванівської районної ради Одеської області для встановлення діагнозу та надання кваліфікованої медичної допомоги.
За результатом медичного огляду ОСОБА_8 медичним працівником встановлено діагноз непроникаюче поранення грудної клітки зліва та надано медичну допомогу, після чого ОСОБА_8 поїхав до місця свого мешкання.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер по місцю свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 в результаті прохідного колото-різаного поранення грудної клітини та живота зліва з пошкодженням діафрагми та ободової кишки, яке без надання медичної допомоги ускладнилось каловим перитонітом та лівостороннім гемотораксом.
Вимоги апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеності вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікацію дій, вважає вирок занадто суворим, та звертає увагу на пом'якшуючі обставини зокрема: що вона визнає свою провину, щиро розкаялась, вчинила кримінальне правопорушення у стані вагітності, надала допомогу потерпілому та має на утриманні малолітню дитину.
Посилаючись на такі доводи, обвинувачена просить пом'якшити покарання, призначене вироком суду першої інстанції, застосувавши до неї положення ст. 69 КК України.
Позиції учасників судового розгляду.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Інші учасники кримінального провадження про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Крім того, обвинувачена, яка перебуває під вартою, не заявляла клопотання про її доставку до апеляційного суду, тому з урахуванням ч. 4 ст. 405 КПК України, вказане не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції про винуватість обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржується, апеляційний суд, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
За вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
При цьому, діючим законодавством передбачено й можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) «Особливої частини» КК України, з урахуванням правил, визначених в ст. 69 КК України.
Так, за змістом ч. 1 ст. 69 КК, при вирішенні питання про можливість застосування більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, суд повинен установити кілька обставин (не менш як дві), що пом'якшують покарання, та мотивувати, як саме вони істотно знижують ступінь тяжкості злочину.
Отже, підставою для застосування ст. 69 КК України є поєднання, по-перше, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і, по-друге, врахування особи винного.
Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к та 07 квітня 2021 року).
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, який згідно з положеннями ст. 12 КК України, є тяжким кримінальним правопорушенням, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Обираючи обвинуваченій ОСОБА_7 захід примусу, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, його підвищену суспільну небезпечність, конкретні обставини кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують покарання - надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності, як обставину яка пом'якшує покарання, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, з огляду на наступне.
При цьому, стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Кримінальні правопорушення проти найцінніших людських благ - життя та здоров'я особи становлять одну із найпоширеніших та визнаються одними з найнебезпечніших груп злочинних дій, які руйнують і спотворюють найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.
В цьому контексті важливе значення має правильне застосування кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, в інтересах стабільного надійного існування та життєдіяльності нації, збереження її фізичного і морального здоров'я.
Так, апеляційний суд звертає увагу, на характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його підвищену суспільну небезпечність, конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме: використання знаряддя вчинення кримінального правопорушення - ніж, локалізацію завданого потерпілому тілесного ушкодження - область грудної клітини зліва.
Крім того, колегією суддів було ретельно вивчено особу обвинуваченої, яка на диспансерному обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, офіційно не працевлаштована та суспільно-корисною працею не займається, постійного законного джерела прибутку не має, раніше неодноразового притягувалась до кримінальної відповідальності та була засуджений за умисні кримінальні правопорушення до покарання у виді позбавлення волі, проте після звільнення за відбуттям строку покарання обвинувачена на шлях виправлення не стала та вчинила нове кримінальне правопорушення в умисній формі, що свідчить про схильність обвинуваченої до протиправної поведінки, її суспільну небезпечність.
Надаючи оцінку твердженням обвинуваченої щодо необхідності врахування такої обставині, яка пом'якшує її покарання - щире каяття, апеляційний суд зазначає, що таке каяття має місце лише з метою уникнення реального відбуття покарання та немає ознак розкаяння у вчиненому, як таке, з огляду на наступне.
Виходячи з системного тлумачення законодавства і судової практики щире каяття характеризує ставлення особи до вчиненого кримінального правопорушення та проявляється в тому, що вона визнає свою вину, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, що склалася, дає правдиві показання, негативно оцінює кримінальне правопорушення та засуджує свою поведінку. При цьому щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що свідчать про щирість каяття обвинуваченої, з огляду на наступне.
Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_7 обставини, викладені в обвинувальному акті не визнала, при цьому, висилювала іншу версію подій, а саме те, що потерпілий нібито впав на граблі і в результаті чого отримав ушкодження, яка була спростована судом першої інстанції на підставі висновка експерта №28 від 08.05.2020 року та показань свідків.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що щире каяття обвинуваченої про яке остання зазначає у поданій апеляційній скарзі має на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення, тому не може бути визнане пом'якшуючою покарання обставиною.
Надаючи оцінку твердженням сторони захисту щодо необхідності врахування таких пом'якшуючих обставин, як вчинення кримінального правопорушення у стані вагітності та надання медичної допомоги потерпілому, апеляційний суд зазначає, що з оскаржуваного рішення убачається, що зазначені обставини, вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання майже у мінімальних межах санкції інкримінованого ОСОБА_7 , кримінального правопорушення.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку, що вище наведені обставини - тяжкість вчиненого правопорушення, фактичні обставини його вчинення, суспільно небезпечний характер, дані, які характеризують особу обвинуваченої, у своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави для пом'якшення обвинуваченій покарання, призначеного судом першої інстанції.
Наявність, малолітньої дитини, з урахуванням вище наведених обставин, в даному випадку, не може істотно знизити тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та свідчити про наявність підстав для пом'якшення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17 09 2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 10 2008 року).
Обвинуваченою не наведено в апеляційній скарзі інших переконливих обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання за ч. 1 ст. 121 КК України.
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга сторони захисту не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 12020160290000071, внесеному до ЄРДР 13.03.2020 року, яким ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою ОСОБА_7 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3