Справа № 465/8526/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.
Провадження № 22-ц/811/1416/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
03 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,
з участю - представника апелянта - адвоката Павликівського В.І., стягувача ОСОБА_1 , представника стягувача - адвоката Приступи Л.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яка підписана адвокатом Павликівським Володимиром Івановичем, на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2022 року (повний текст ухвали складено 09 лютого 2022 року), у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державний виконавець Валевський Олександр Олександрович, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева Артема Юрійовича, про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання до вчинення дій,
у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевського Олександра Олександровича.
Скаргу мотивовано тим, що на виконанні у Печерському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист № 465/8526/14-ц, виданий 07 серпня 2015 року Франківським районним судом м. Львова, про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором банківського вкладу.
27 травня 2020 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевським Олександром Олександровичем винесено на підставі пункту четвертого частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про закінчення виконавчого провадження №61975377.
ОСОБА_1 , вважаючи дії державного виконавця Валевського Олександра Олександровича щодо закінчення виконавчого провадження неправомірними, просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження, та зобов'язати орган державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на виконанні рішення суду у справі № 465/8526/14-ц.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову у справі державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Валевського Олександра Олександровича від 27 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61975377.
Зобов'язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП № 61975377 здійснити заходи примусового виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2015 року у справі № 465/8526/14-ц у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».
В червні 2022 року ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО або Фонд), оскаржило ухвалу суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Павликівським Володимиром Івановичем, в якій просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2022 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, адже виносячи оскаржувану постанову, державний виконавець діяв у спосіб та на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження», вірно врахувавши ту обставину, що у ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» відкликано банківську ліцензію, тому це є обов'язковою підставою для закінчення виконавчого провадження щодо такого боржника. Звертає увагу, що скаржнику виплачено гарантовані суми Фондом у розмірі 200 000,00 грн, а решта його кредиторських вимог, на підставі заяви вкладника (скаржника) включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів до відповідної черги, що ним не оспорюється. Враховуючи наведене стверджує, що вирішення питання про стягнення з банку кредиторських вимог поза межами гарантованих сум у порядку виконавчого провадження, а не за правилами процедури, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим. Також звертає увагу і на те, що рішення виконавчої дирекції ФГВФО № 960 від 20 вересня 2021 року затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», що є підставою, згідно положень статей 52 та 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважати кредиторські вимоги скаржника погашеними.
В липні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивний законністю та обґрунтованістю оскаржуваної ухвали. Відзив також містить мотиви щодо безпідставного поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника особи, що подала апеляційну скаргу, а також скаржника та його представника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог та підстав скарги, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 14 липня 2015 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в особі Львівського відділення № 5 ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» про стягнення банківського вкладу та процентів задоволено повністю.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 44650,44 доларів США, з яких: 43 935 доларів США 66 центів сума заборгованості; 714 доларів США 78 центів розмір трьох % річних, 998,10 євро, з яких: 989 євро 80 євро центів сума заборгованості; 8 (вісім) євро 30 євро центів розмір трьох % річних; 247 240,54 грн., з яких: 209 594 гривень 01 копійок сума заборгованості; 2 015 гривень 55 копійок розмір трьох % річних; 35 630 гривень 98 копійок розмір інфляційних втрат.
На виконання рішення, 07 серпня 2015 року видано виконавчий лист №465/8526/14-ц, який перебував на виконанні в Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Валевського Олександра Олександровича від 27 травня 2020 року виконавче провадження ВП №61975377 з примусового виконання виконавчого листа №465/8526/14-ц закінчено на підставі пункту 4 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом оскаржуваної постанови, рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» було відкликано банківську ліцензію № 219 від 11 жовтня 2011 року, а за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» та делегування повноважень ліквідатора банку» було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.
Також з матеріалів справи убачається, що 23 червня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вирішено запровадити з 24 червня 2015 року тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
21 травня 2019 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 на підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 22 травня 2019 року припинена тимчасова адміністрація у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», запроваджена процедура ліквідації цього банку з 22 травня 2019 року.
21 травня 2019 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на підставі рішення Правління Національного банку України № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочата процедура ліквідації, призначена Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку строком на два роки з 22 травня 2019 року по 21 травня 2021 року. 24 травня 2019 року в газеті «Голос України» № 96 (7102) здійснено опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури із зазначенням передбачених статтею 45 Закону України № 4452-VI відомостей з цього питання.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року, визнана протиправною і скасована постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року справа №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передана на розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 826/11415/16 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яким визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних». Рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16 (адміністративне провадження № К/9901/14265/19, № К/9901/14811/19) касаційні скарги Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишені без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» залишені без змін. Указана постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду набрала законної сили з дати її прийняття.
Також під час апеляційного розгляду з'ясовано, що скаржником не заперечується факт отримання ним грошових коштів в межах гарантованої суми, а саме в розмірі 200 000,00 грн, а також факт включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів, на суму: 1 142 683 грн 21 коп. (четверта черга) та 103 732 грн 32 коп. (восьма черга).
Окрім цього з'ясовано, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена в межах виконавчого провадження ВП №61975377, відкритого 05 травня 2020 року. Також, з'ясовано, що виконавчий лист № 465/8526/14-ц неодноразово перебував на примусовому виконанні в різних органах ДВС, однак дії (рішення) державного виконавця під час його примусового виконання оскаржувались стягувачем лише один раз - ухвала суду від 28 січня 2015 року (справа № 465/8526/14-4, провадження №3-з/465/22/15).
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
З огляду на викладене, обов'язок державного виконавця закінчити виконавче провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку - боржника передбачений спеціальним законом, який визначає права та обов'язки державного виконавця.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №61975377 з примусового виконання виконавчого листа № 465/8526/14-ц, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні, оскільки це суперечить принципу верховенства права та меті й завданням цивільного судочинства. При цьому, місцевим судом враховано висновок щодо застосування норми права, викладений в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15-ц та від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 487/3335/13-ц (провадження № 14-111цс18) викладено такий висновок:
«Слід відзначити, що після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред'явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними.
Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження», могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати.
З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця та зобов'язання його закрити виконавче провадження зі зняттям арештів з рахунків ТОВ «Дорпром», яке перебуває у стані ліквідації».
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність у державного виконавця правових підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження».
Зазначений підхід до застосування вимог пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» викладено також у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 61-22234св19).
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон підлягає пріоритетному застосуванню відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 36 зазначеного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI).
Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Тобто виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду.
За змістом наведених приписів, а також приписів частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом.
У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов'язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1. 29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов'язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 зазначеного Положення).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та, відповідно, є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який отримав таке рішення суду, за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.
Враховуючи характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, наявність спеціального законодавства, що унормовує виниклі спірні питання, а також те, що скаржник отримав гарантовану суму відшкодування, а його вимоги, понад цю суму включеного до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, колегія суддів доходить висновку про відсутність порушення прав заявника внаслідок закінчення виконавчих дій, адже виносячи оскаржувану постанову державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, які передбачені чинним законодавством.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 червня 2021 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 61-22234св19) та від 28 вересня 2021 року у справі № 127/376/18 (провадження № 61-13073св20).
Щодо врахування місцевим судом висновків про застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц, такі на думку колегії суддів є не релевантними до обставин справи, що переглядається.
Так, у справі № 761/14537/15-ц оскаржувалися дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а у справі № 761/24136/15-ц встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин у справі, що переглядається, і наведені у цій справі висновки стосувалися лише певних конкретних випадків, а не загального правила та процедури реалізації прав стягувачів у випадку виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації в ході ліквідаційної процедури.
Також за обставинами цих справ, стягувачі не змогли реалізувати свої права вкладника у процедурі ліквідації банку, на відміну від обставин встановлених у справі, що переглядається.
При цьому, місцевий суд не врахував вищенаведених норм права та висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо вирішення скарги по суті знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржувану ухвалу в цій частині слід скасувати, та постанови нову про відмову в задоволенні скарги.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо поновлення строку для звернення зі скаргою, відтак вирішення цього питання судом першої інстанції в апеляційному порядку не перевіряється. У зв'язку із цим, оскаржувану ухвалу в цій частині слід залишити без змін.
Щодо мотивів відзиву про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження.
Поновлюючи цей строк ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» суд апеляційної інстанції виходив з того, що копію оскаржуваної ухвали отримано ФГВФО, яким здійснюється безпосереднє виведення з ринку ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» 23 травня 2022 року, що підтверджується документами, доданими до апеляційної скарги.
З матеріалів справи убачається, що оскаржувану ухвала постановлена 09 лютого 2022 року без участі представника ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», яким подано клопотання про відкладення розгляду справи, та яке судом залишено без задоволення.
Копія ухвали надіслана судом 09 лютого 2022 року на адресу ПАТ КБ «Фінансова ініціатива»: м. Київ, вул. Сагайдачного, 17, та отримана 18 лютого 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Така адреса ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» зазначена ОСОБА_1 в поданій ним скарзі.
Однак, з клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання у режимі відеоконференції убачається, що адреса для листування з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» зазначена така: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, а в довіреності, виданій від імені ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» адвокату Пиріг Олені Вікторівні, зазначено таке місцезнаходження банку: м. Київ, вул. Є. Коновальця, 7/9.
Проте, матеріали справи не містять доказів надіслання копії оскаржуваної ухвали на вказані адреси.
Наведене у своїй сукупності дає підстави вважати, що за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, із скаржника на користь особи, яка подала апеляційну скаргу слід стягнути сплачений нею за подання скарги судовий збір у розмірі 2 481 грн 00 коп.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яка підписана адвокатом Павликівським Володимиром Івановичем, задовольнити частково.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2022 року в частині вирішення питання по суті скарги скасувати, та постановити в цій частині нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2022 року в частині вирішення питання поновлення строку для звернення зі скаргою залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 листопада 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич