Дата документу 08.11.2022 Справа № 937/5709/21
Єдиний унікальний № 937/5709/21 Головуючий у 1 інстанції: Горбачова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/750/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«08» листопада 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області віл 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року у справі № 937/2941/20 було стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, та кошти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1500 грн., щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви, тобто з 28 квітня 2020 року та до досягнення ОСОБА_4 трьохрічного віку.
Від першого шлюбу він має доньку ОСОБА_5 , на утримання якої сплачує аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від у справі № 320/7056/17.
Відносно нього внесена інформація до державного реєстру боржників за виконавчими провадженнями: ВП №№ 55913151, 57373701, 63694295, 62808720, 56498300, які були відкриті Мелітопольським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), внаслідок подання його першою дружиною позовів та небажанням дійти згоди щодо утримання дитини.
12 жовтня 2020 року Мелітопольським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження ВП № 63255347 про стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 .
Вказані обставини призводять до тяжкого матеріального навантаження та наявності заборгованості за виконавчими провадженнями по сплаті аліментів, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду з цим позовом.
На підставі зазначеного просив зменшити розмір аліментів, визначений рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року по справі № 937/2941/20 з 1/4 частини на 1/6 частину та стягувати з нього аліменти в розмірі 1/6 частини на користь ОСОБА_3 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня набрання чинності рішенням суду та до повноліття дитини; зменшити розмір коштів, визначений рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року по справі № 937/2941/20, на утримання ОСОБА_3 до досягнення дитиною ОСОБА_4 трьохрічного віку з 1500,00 грн. до 1000,00 грн.; стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 908,00 грн. судового збору та 8000,00 грн. правової допомоги, витрати на відрядження представника позивача.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання доказів погіршення його майнового стану, недоведеність відповідачем наявності захворювань у дитини та потребу в лікуванні і догляді, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено зміну його матеріального та сімейного стану, який би призводив до неможливості сплати встановлених за рішенням суду аліментів на утримання дитини.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04 жовтня 2018 року, виданим Мелітопольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).
ОСОБА_1 є також батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 05 червня 2015 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, мати - ОСОБА_6 (а.с.9).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 січня 2018 року у справі № 320/7056/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 27 вересня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.11).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року у справі № 937/2941/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти на її утримання в розмірі 1500 грн., щомісячно, починаючи з 28 квітня 2020 року і до досягнення дитиною трьохрічного віку (а.с.12-14).
Згідно з довідкою про доходи ТОВ «Свій Бухгалтер» загальна сума чистого доходу ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2020 року по 28 лютого 2021 року без врахування аліментів становить 20 968,33 грн.
ОСОБА_1 звільнений з займаної посади 31 березня 2021 року за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за наказом №1 від 31 березня 2021 року (а.с.10).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до статті 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився матеріальний стан, оскільки з нього стягуються аліменти на утримання дитини від першого шлюбу та стосовно нього відкриті виконавчі провадження зі стягнення заборгованості.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з утриманням дитини від іншого шлюбу. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що визначений розмір аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та розмір коштів на утримання ОСОБА_3 відповідають вимогам сімейного законодавства, а їх зменшення у зв'язку з тим, що з позивача стягуються аліменти на утримання іншої дитини без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і матері ОСОБА_3 та суперечитиме їх інтересам.
З рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року вбачається, що при визначенні розміру аліментів на дитину та розміру утримання на мати дитини судом першої інстанції було враховано стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надана ОСОБА_1 довідка про доходи сама по собі також не свідчить про зміну майнового стану позивача.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність відповідачем несення витрат на лікування дитини є неприйнятним, оскільки у цій справі предметом доказування є саме зміна матеріального або сімейного стану платника аліментів, доведення якої покладено на позивача ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм чинного законодавства без зазначення конкретних на думку позивача порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права чи невідповідності висновків суду обставинам справи.
Таким чином, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області віл 25 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 08 листопада 2022 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова