Справа № 573/1044/22
Номер провадження 2/573/290/22
(повний текст)
03 листопада 2022 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді Свиргуненко Ю. М.,
з участю секретаря Федорченко Г. В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням,
І. Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
14 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , 2011 року народження про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням. Свої вимоги мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею в цій квартирі зареєстровані колишня невістка ОСОБА_2 та малолітній син останньої від першого шлюбу ОСОБА_3 . За вказаною адресою відповідачка з дитиною не проживають понад рік, їх речей у квартирі немає. Реєстрація останніх порушує її право на вільне володіння своїм майном. Крім цього, вона самостійно сплачує комунальні послуги та у зв'язку з реєстрацією місця проживання відповідачки і її сина в квартирі не може оформити субсидію. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
ІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 15 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом з призначенням її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників на 13 жовтня 2022 року (а. с. 25-26).
Протокольною ухвалою від 13 жовтня 2022 року розгляд справи відкладено на 02 листопада 2022 року у зв'язку з неявкою відповідача. Разом з цим, суд постановив ухвалу про виклик заявлених позивачем свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 36-39).
ІІІ. Позиція сторін, третьої особи в судовому засіданні
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Давидов А.Г., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 15 лютого 2022 року серії ВМ №1025267, позов підтримали.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання двічі не з'явилася. Причин неявки не повідомила. Відзив на позов не подала. Про час, день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом вручення судових повісток (а. с. 27, 48).
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області Демченко О.В. у судове засідання не з'явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 не підтримує (а. с. 49).
ІY. Фактичні обставини, встановлені судом
Суд установив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 січня 2008 року державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Бойко О.І., позивачу на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №303795558 від 29 червня 2022 року (а. с. 9, 31 зворотній бік).
Згідно з довідкою відділу ЦНАП Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 22 серпня 2022 року, за вказаною адресою окрім позивача зареєстровані наступні особи: ОСОБА_7 , 1986 року народження, ОСОБА_8 , 1935 року народження, ОСОБА_2 , 1990 року народження, ОСОБА_3 , 2011 року народження, ОСОБА_9 , 2017 року народження та ОСОБА_10 , 2019 року народження (а. с. 9).
Відповідно до довідки депутата по в/о №2 Миколаївської селищної ради Гончаренко Т.І. від 22 серпня 2022 року ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 , 2011 року народження не проживають за адресою: АДРЕСА_1 з 11 серпня 2021 року по 22 серпня 2022 року (а. с. 10).
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 19 листопада 2021 року, яке набрало законної сили 21 грудня 2021 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Цим же рішенням із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання дітей ОСОБА_9 , 2017 року народження та ОСОБА_10 , 2019 року народження (а. с. 13-15).
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , відповідач є матір'ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Миколаївської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Миколаївської селищної ради №287 від 31 жовтня 2022 року, малолітнього ОСОБА_3 , 2011 року народження недоцільно визнавати таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 з наступних підстав.
ОСОБА_2 з чотирма малолітніми дітьми зареєстрована в квартирі колишньої свекрухи за вказаною вище адресою, але з серпня 2021 року проживає в орендованій квартирі АДРЕСА_2 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської селищної ради, остання повідомила, що не має можливості зареєструвати місце свого проживання та місце проживання свого старшого сина за іншою адресою, оскільки власного житла не має. Придбати його на даний час не може, так як родина утримується за рахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та аліментів, які сплачує її колишній чоловік ОСОБА_7 на утримання дітей ОСОБА_11 й ОСОБА_12 . Батько старшого сина ОСОБА_13 фінансової допомоги на його утримання не надає. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що не може зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей у своїх батьків, за адресою: АДРЕСА_3 , так як останні втратили документи на житло.
В ході телефонної розмови з батьком ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , яка відбулася 28 жовтня 2022 року, останній повідомив, що не може зареєструвати місце проживання сина за своїм місцем реєстрації, за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки дане житло належить його матері, а власного житла він не має.
На засіданні комісії було заслухано начальника Відділу «Центр з надання соціальних послуг» Миколаївської селищної ради Гончарову О.П., яка повідомила, що реєстрація ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 у помешканні ОСОБА_1 не впливає на отримання останньою житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, так як нарахування субсидії відбувається відповідно до довідки про кількість осіб, які фактично проживають. Натомість, зняття з реєстрації місця проживання відповідачки та її сина без подальшого декларування їх за новим місцем проживання, несе за собою втрату родиною ОСОБА_2 статусу багатодітної, який надається на підставі довідки про кількість зареєстрованих осіб, внаслідок чого остання не матиме можливості оформити пільги, якими користується багатодітна родина, що значно погіршить її матеріальне становище, зокрема, утримання чотирьох малолітніх дітей. Крім того, мати не зможе продовжити сину ОСОБА_13 термін дії посвідчення дитини з багатодітної родини в разі його закінчення, внаслідок чого дитина втратить право на пільговий безкоштовний проїзд, безкоштовне оздоровлення та інші пільги, якими користуються багатодітні родини та діти з таких родин (а. с. 56-59).
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що бачив, як у серпні 2021 року ОСОБА_2 з дітьми виїжджала з квартири ОСОБА_1 та завантажувала речі в автомобіль. У квартиру позивачки він ніколи не заходив. Чи залишились у ній особисті речі відповідачки та її дітей не знає. Але з цього часу він не бачив ОСОБА_2 у дворі будинку, де знаходиться квартира ОСОБА_15 .
Свідок ОСОБА_4 показала, що в серпні 2021 року ОСОБА_2 з дітьми добровільно виїхала з квартири ОСОБА_1 та поселилася в орендованій квартирі. При цьому вона забрала з помешкання всі свої речі і більше не поверталася.
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що зареєструвала ОСОБА_2 та її малолітнього сина в своїй квартирі на правах членів сім'ї. У серпні 2021 року відповідачка добровільно забрала свої речі та разом з дітьми переїхала жити в орендовану квартиру. Родинні зв'язки з ОСОБА_2 та її старшим сином втрачені, так як вона зрадила її сина та стала проживати з іншим чоловіком, від якого влітку 2022 року народила дитину.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Положеннями ст. 156 ЖК УРСР встановлено, що члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Отже, особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за умови непроживання в ньому понад установлені строки без поважних причин. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка цієї особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів, виходячи з того, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад установлені строки в жилому приміщенні без поважних причин
VІ. Висновки суду
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на обставини непроживання ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 за зареєстрованою адресою. У той же час, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів в обґрунтування того, що самим фактом реєстрації останніх за адресою: АДРЕСА_1 порушуються її права на вільне володіння, користування чи розпорядження належною їй квартирою, оскільки сам факт наявності сервітуту у вказаних осіб не є порушенням прав позивача в силу приписів ч. 5 ст. 403 ЦК України.
Крім того, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та беззаперечні докази того, що ОСОБА_2 та її малолітній син добровільно виїхали з квартири позивачки, понад установлені строки не проживають у ній без поважних причин та втратили інтерес до спірного житла.
Показання свідка ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_2 добровільно забрала всі свої речі та разом з дітьми переїхала жити до іншого чоловіка в орендовану квартиру, понад рік без поважних причин не з'являється в квартирі позивачки та втратила інтерес до неї, суд оцінює критично, оскільки цей свідок перебуває в дружніх стосунках з позивачкою, що підтвердила в судовому засіданні, а отже, вона є зацікавленою особою у вирішенні спору на користь ОСОБА_1 .
Водночас, самих лише показань свідка ОСОБА_4 , які фактично є єдиним доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , не достатньо для задоволення позовних вимог останньої.
Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 не сплачує кошти за надані комунальні послуги, суд не може прийняти до уваги з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка не несе витрат по утриманню квартири та не сплачує вказаних коштів, як і доказів, з яких можливо було б встановити, хто саме здійснює сплату за комунальні послуги. Крім того, суд звертає увагу на те, що несплата коштів за користування житлово-комунальними послугами, не може бути підставою для визнання відповідачки та її малолітнього сина такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивачка (за доведеності понесення нею таких витрат одноособово) не позбавлена можливості ставити питання про їх відшкодування до відповідачки.
Доводи ОСОБА_1 про неможливість оформлення субсидії через реєстрацію в будинку відповідачки з її малолітньою дитиною також не заслуговують на увагу суду з вищенаведених підстав.
Вирішуючи спір, суд також враховує висновок органу опіки та піклування Миколаївської селищної ради про недоцільність визнання малолітнього ОСОБА_3 , 2011 року народження таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що власного житла відповідач не має, у зв'язку з чим не може зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дитини за іншою адресою.
Разом з цим, визнання відповідачки та її малолітнього сина такими, що втратили право користування квартирою позивача, призведе до втрати родиною ОСОБА_2 статусу багатодітної, внаслідок чого остання не матиме можливості оформити пільги, що значно погіршить її матеріальне становище, зокрема, утримання чотирьох малолітніх дітей. Натомість, реєстрація відповідачки та її малолітнього сина ОСОБА_3 в квартирі позивачки не є перешкодою для оформлення нею субсидії, яка надається в залежності від кількості осіб, що фактично проживають.
Суд також враховує, що малолітній ОСОБА_3 , 2011 року народження був зареєстрований у спірній квартирі разом з матір'ю ОСОБА_2 зі згоди позивачки, як член її сім'ї, тому вважається, що він набув право користування цим житлом на законних підставах. В силу свого віку, він не має достатнього обсягу цивільної дієздатності, щоб самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.
Отже, непроживання малолітнього ОСОБА_3 за місцем реєстрації, не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі №133/3096/15-ц.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Таким чином, оцінюючи наявні в справі докази в цілому та кожний окремо, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з урахуванням принципів законності, розумності, пропорційності, виваженості та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, виходячи із необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами сторін та межами дозволеного втручання, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для визнання відповідачки та її сина такими, що втратили право користування спірною квартирою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 150, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України, ст. ст. 47 Конституції України, ст. ст. 5, 12, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, юридична адреса: Сумська область, Сумський район, смт. Миколаївка, бульвар Свободи, буд. 2 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням відмовити.
Рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлений 08 листопада 2022 року.
Суддя :