1Справа № 335/5187/22 3/335/1750/2022
07 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Макаров В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП відносно:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 07.08.2022 року серії АА № 087736, 07.08.2022 року, приблизно о 23 годині 05 хвилин, в м. Запоріжжя по пр. Соборному буд. 212, ОСОБА_1 перебував з явними ознаками алкогольного сп'яніння виражався нецензурною лайкою у бік поліцейських та громадян, чим порушив громадський спокій та порядок, на зауваження не реагував, чим спричинив непокору співробітникам поліції.
В судові засідання, які призначалися на 21.09.2021 року, 12.10.2022 року та 07.11.2021 року ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, у тому числі і направленням SMS-повідомлення на мобільний номер телефону.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, дослідивши доданий відеозапис, суддя вважає, що провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, з наступних підстав.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.
Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 185 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Саме на таке тлумачення ст. 185 КУпАП посилається Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2011 року № 10-рп/2011.
При цьому, в даному випадку йдеться саме про обов'язок виконання виключно законних вимог поліцейського. Непокора розпорядженню або вимозі, що суперечать закону або не передбачені ним, або вчинена щодо осіб, не вказаних в диспозиції ст. 185 КУпАП, не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
Так, при викладенні обставин правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, у наданому суду протоколі не вказано, яким саме працівникам поліції було вчинено злісну непокору при виконанні ними службових обов'язків, а саме не вказано посаду таких працівників поліції, їх прізвище, ім'я та по батькові; не зазначено, що вимога працівників поліції була наполегливою та неодноразово повтореною. Невказання конкретних працівників поліції, щодо яких такі дії нібито вчинялись, призводить до ігнорування прав особи, яка притягається до відповідальності, оскільки позбавляє її права бути поінформованою про характер і причини притягнення до адміністративної відповідальності, не дає змоги підготуватися до свого захисту, враховуючи некоректно викладену суть правопорушення без ідентифікації ключових деталей вчинення ймовірного діяння, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Також відповідно до змісту зазначеного протоколу, не вказано, на підставі яких приписів та якого саме закону ґрунтується вимога (розпорядження) працівників поліції, та не вказано чи була така вимога дійсно законною.
Необхідність з'ясування суті розпорядження працівника поліції, з метою надання оцінки його законності, випливає, зокрема, з Постанови Верховного Суду України від 03.03.2014 року у справі № 5-49к13, прийнятої внаслідок постановлення рішення Європейського суду з прав людини по справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 року (набуло статусу остаточного 11.07.2013 року).
Крім того, в рішенні Європейського суд з прав людини «Яновський проти Польщі» зазначено, що ставлення працівників правоохоронних органів до образливих усних висловлювань стосовно їхніх дій має бути індиферентним, оскільки такі випади становлять частину їхнього професійного ризику.
За змістом ст.ст. 254 і 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт адміністративного правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред'являють спеціальні вимоги. Протокол про адміністративне правопорушення повинен містити, зокрема, викладення суті адміністративного правопорушення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року), як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вбачається із наданих суду матеріалів справи, вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП фактично обґрунтовано лише рапортом працівника поліції.
Однак, наявний в матеріалах справи рапорт працівника поліції суд не може бути прийнятий судом як допустимий доказ, оскільки він містить опис обставин від імені зацікавленої особи працівника поліції, що узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 161/5372/17 від 29.04.2020 року.
При цьому, суд наголошує, що згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Статтею 7, п.1 ст.247 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушення інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено належними і допустимими доказами, поза розумним сумнівом, факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, який враховуючи вищевикладене також є неналежним доказом, тому провадження в справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. В зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення, судовий збір стягненню з ОСОБА_1 не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, п.1 ст.247, 185, 280, 283, 284, 247 КпАП України, суддя
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП - закрити, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 (десяти) днiв до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя В.О. Макаров