Дата документу 08.11.2022
Справа № 334/3690/22
Провадження № 3/334/2274/22
08 листопада 2022 року суддя Ленінського районного суду м.Запоріжжя Козлова Н.Ю., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції у м.Запоріжжя ДПП України у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого водієм «Лига -Юг», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
за статтею 126 ч.3 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 143190 від 20.08.2022, ОСОБА_1 20 серпня 2022 року о 09 годині 25 хвилин, керував автомобілем ГАЗ 3302 д/н НОМЕР_1 по вул..Гребельна не маючи права у керуванні транспортним засобом згідно постанови державного виконавця Гуляйпільського РВ ДВС про обмеження у керуванні транспортним засобом від 15.06.2020 року у виконавчому провадженні № 48375552, за що передбачена відповідальність за ч.3 ст.126 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адіміністративного правопорушення заперечив та вказав, що йому не було відомо про те, що відносно нього виконацем було винесено постанову про обмеження у праві керування. Також зазначив, що аналогічний протокол відносно нього направ являвся до Запорізького районного суду Запорізької області. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20.08.2022 року провадження було закрито за ст..247 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 вказує, що аліменти він сплачує, але дитина на разі перебуває за кордоном, працює, та в цьому році їй виповнюється 18 років. Сам він працює водієм, має іншу сім'ю, дитину, тому позбавлення його права керування позбавить його єдиного джерела доходів. Просив суд закрити провадження по справі.
Всебічно вивчивши матеріали справи,з урахуванням досліджених доказів, суд встановив, що винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, яке ставиться йому за провину, за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» свого підтвердження не знайшла,з огляду на таке.
Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону.
Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.
Обов'язком суду є забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення,які мають ознаки злочину»,залежно від ступеня їх суспільної небезпеки(рішення у справі «Лутц проти Німеччини»,»Отцюрк проти Німеччини»,»Девеєр проти Бельгії»,»Адольф проти Австрії» та інші).
Отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Правопорушення,за яке ОСОБА_1 притягується до відповідальності (ч. 3 ст. 126 КУпАП) з урахуванням практики Європейського суду з прав людини («тест Енгеля») є видом відповідальності,який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю. З наведеного витікає, що рішення суду буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Подібне роз'яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини,зокрема,у п.54 рішення від 06.12.2007 р.у справі «Козинець проти України».
Згідно вимог ч. 1 ст. 245, ст. 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Частиною 3 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Обов'язковою ознакою правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, є умисел на вчинення вказаного проступку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна,необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, ОСОБА_1 на час вчинення інкримінованого ним правопорушення, мав усвідомлювати протиправний характер своєї дії, передбачити шкідливі наслідки і бажати їх настання.
Водночас, з матеріалів справи про адміністративне правопорушення не встановлено будь-яких доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 станом на 20.08.2022 р.було відомо про наявність тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, з цього питання у нього навіть не відібрали пояснення, хоча він не відмовився їх надати, оскільки про це не зазначено у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім рапорту поліцейського про обставини складання згадуваного протоколу, до нього не долучено інших доказів, крім постанови від 15.06.2020 р.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, керуючись положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченої особи, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю.
Суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 9, 130, 245, 247, 251-252, 256, 266, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 3 ст. 126 КУпАП - закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти діб з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-тиденного строку її оскарження.
Суддя: Н.Ю.Козлова