1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 01 листопада 2022 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргупредставника ОСОБА_5 , - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора, яке подане в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100050003227, на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 .
Заборонено на час досудового розслідування кримінального провадження № 12020100050003227 відчужувати, користуватись та розпоряджатись вказаним майном будь-яким особам.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 , - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо строку на апеляційне оскарження, зазначає, що слідчим суддею розглянуто клопотання 16 лютого 2022 року без участі власника майна чи його представника, копію ухвали не направлено, а отримано 19 вересня 2022 року, апеляційну скаргу направлено електронною поштою 27 вересня 2022 року.
На думку апелянта, клопотання прокурора обґрунтоване лише припущеннями, а докази якими керувався прокурор не вказують на причетність ОСОБА_5 до кримінального провадження.
Слідчий суддя, в оскаржуваному рішенні не зазначив про наявність постанови про визнання квартири речовим доказом, а також не зазначив мету та правову підставу для накладення арешту.
Звертає увагу на те, що в рамках кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру.
В судове засідання прокурор не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання йогоповідомлено у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчим суддею, 16 лютого 2022 року розглянуто клопотання прокурора без виклику власника майна, копію ухвали не надіслано, а отримано 19 вересня 2022 року, апеляційну скаргу направлено поштовим зв'язком 27 вересня 2022 року, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 21 травня 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020100050003227, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що після смерті ОСОБА_8 05.02.2021 та відсутності спадкоємців, зазначена квартира, згідно зі ст. 1277 ЦК України та ст. 338 ЦПК України, може бути визнаною відумерлою спадщиною, тобто перейти у володіння територіальної громади міста Києва.
До створення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме до 01 січня 2013 року, право власності реєструвалося в «Київському міському бюро технічної інвентаризації», однак з інформаційного листа убачається, що договір право власності на квартиру не реєструвався.
Також надані матеріли свідчать, що 01.12.2021 приватний нотаріус ОСОБА_9 внесла в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомості щодо договору купівлі-продажу від 04.04.2011, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 , відповідно якого ОСОБА_8 продав указану квартиру ОСОБА_11 . Проте, відповідно до відповіді Управління нотаріату від 04.02.2022, справи приватного нотаріусу ОСОБА_10 за вказаний період не передавались до державного нотаріального архіву.
Орган досудового розслідування зазначає, що вказані відомості дають підстави уважати наявність обґрунтованих сумнівів щодо існування договору купівлі-продажу від 04.04.2011, як і його посвідчення приватним нотаріусом ОСОБА_10 , предметом якого стала квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто обґрунтованих підозр в його підробленні. Указане також свідчить про незаконність в такому випадку набуття права власності ОСОБА_11 на вказану квартиру. При цьому, 20.01.2022 указану квартиру перереєстровано на іншу особу - ОСОБА_5 .
З допиту сусідів убачається, що окрім ОСОБА_8 в квартирі ніхто не проживав, на даний час теж.
Постановою начальника відділення відділу Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 від 14 лютого 2022 року вказану квартиру визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12020100050003227.
14 лютого 2022 року прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 .
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року клопотання задоволено, накладено арешт на зазначену квартиру із забороною на час досудового розслідування відчужувати, користуватись та розпоряджатись нею.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12020100050003227 про накладення арешту на вказану квартиру, слідчий суддя дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.
Тому, посилання автора апеляційної скарги на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не приймаються до уваги, оскільки арешт на майно накладено з правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта, що в рамках кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру не заслуговують на увагу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Посилання представника, що слідчим суддею не зазначено про наявність постанови про визнання квартири речовим доказом, а також не зазначено мету та правову підставу для накладення арешту є надуманими. Оскільки, слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено, що арешт на вказану квартиру необхідно накласти з метою збереження стану речового доказу та до матеріалів клопотання додано постанову про визнання речовими доказами (а.с. 64-65).
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику ОСОБА_5 , - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року,- залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15
Єдиний унікальний № 756/2057/22 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_16
Справа № 11сс/824/3918/2021 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК