ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 листопада 2022 року м. Київ № 640/34401/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарник К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Київської міської ради
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач), адреса: 01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради в частині ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 07 серпня 2021 року у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк;
- зобов'язати Київську міську раду надати відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 07 серпня 2021 року у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 07 серпня 2021 року він звернувся до Київської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, до якої додав пакет документів.
Вказана заява разом з доданими до неї документами, як зазначає позивач, була підписана кваліфікованим електронним підписом та направлена з офіційної електронної пошти позивача на офіційну електронну пошту відповідача.
Проте, як вказано позовній заяві, станом на 25 листопада 2021 року відповіді на звернення позивача відповідач не надав, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 09 серпня 2021 року на адресу відповідача надійшла заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 07 серпня 2021 року (вх. №08/М-3392(е)).
Представник відповідача стверджує, що процедура подачі клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється в рамках земельного законодавства, а не Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, представник відповідача зазначив, що подана позивачем заява не відповідає вимогам форми, затвердженої рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року №241/2463.
При цьому, як вказано у відзиві на позовну заяву, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 25 серпня 2021 року (вих. №057-08/М-3392(е)-22927) надано відповідь на звернення громадянина ОСОБА_1 від 07 серпня 2021 року (вх. №08/М-3392(е)), яку направлено на адресу позивача засобом поштового зв'язку.
Також, представник позивача вказує, що 06 вересня 2021 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відправлено на адресу позивача лист, яким направлено проєкт рішення Київської міської ради «Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо дачного будівництва на АДРЕСА_2 » для подальшого опрацювання.
18 листопада 2021 року Київська міська рада, розглянувши на пленарному засіданні вказане вище клопотання позивача, вирішила відмовити у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, з огляду на те, що заявлена ініціатива не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням, а саме: земельна ділянка належить до території лісів та лісопарків, а також на земельну ділянку відсутній затверджений детальний плат або план зонування цієї території.
З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09 серпня 2021 року позивачем з використанням кваліфікованого електронного підпису направлено на електронну адресу відповідача заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, до якої було долучено певний перелік документів.
09 серпня 2021 року на електронну адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення про отримання його заяви та про реєстрацію вказаної заяви за №08-М-3992(е).
Вважаючи, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про звернення громадян» в частині ненадання відповіді на заяву, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі по тексту - Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заявою (клопотанням) у розумінні вказаної статті Закону є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно зі статтею 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону України "Про звернення громадян").
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Частиною 1 статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Наведене в сукупності свідчить про те, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи скарги, невідкладно вжити заходів щодо відновлення порушених прав, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) та повідомити особу про наслідки розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 30 вересня 2019 року у справі К/9901/55029/18.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано відповідь позивачу листом від 25 серпня 2021 року №057-08/М-3392(е)-22927, копія якого наявна в матеріалах справи. Вказана відповідь була направлена на адресу позивача: місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121а, квартира 169 25 серпня 2021 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи роздруківка з реєстру вихідної кореспонденції.
Щодо вказаних обставин, позивач жодних спростувань суду не надав, відповідно, у суду не виникає сумнінів, що останнім дійсно було отримано вказану відповідь відповідача на його звернення.
Більш того, слід зазначити, що клопотання позивача також було розглянуто на пленарному засіданні Київської міської ради в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Проте, зважаючи, що позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою саме через порушення, на його думку, відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», судом не надається правова оцінка рішенню Київської міської ради, прийнятому в порядку Земельного кодексу України.
За таких підстав суд дійшов висновку, що допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на звернення позивача відсутні, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому, на переконання суду, позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід також зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник