09 листопада 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/8518/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсій №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №9162709563 від 02.09.2021 (реєстраційний номер №1600-0211-8/46785 від 07.09.2022), яким відмовлено у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31 серпня 2022 року на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням стажу державної служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.08.2022 №161/10/16-31-10-02-09 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 29.08.2022 №162/10/16-31-10-02-09, довідки про стаж державної служби від 05.09.2022 №79/16-31-11-33.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відділу перерахунків пенсій №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №9162709563 від 02.09.2021 (реєстраційний номер №1600-0211-8/46785 від 07.09.2022) про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки наявного у останнього стажу на різних посадах в податкових органах, який прирівнюється до державної служби, достатньо для отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.10.2022 до суду надійшов відзив ГУПФУ в Кіровоградській області на позовну заяву, у якому представник управління заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не працював на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, окрім періоду з 05.12.1994 по 25.11.1996 року та з 28.06.2013 по 27.12.2013. Всього стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців складає 2 роки 5 місяців 15 днів. Після призначення пенсії громадяни мають право на перерахунок пенсії або переведення з виду на вид, інше чинним законодавством не передбачено. Головне управління зазначило, що посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ІІХ. Оскільки посади контролюючих органів не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ, тому до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на пенсію відповідно до Закону 3723-ХІІ неможливо зарахувати інші періоди роботи. З наведеного вбачається, що Головним управлінням рішення №9162709563 від 02.09.2021 про відмову позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону 3723-ХІІ прийнято на підставі норм чинного законодавства.
28.10.2022 до суду надійшов відзив ГУПФУ в Полтавській області на позовну заяву, у якому представник управління заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Тобто посадові особи контролюючих органів, яким присвоєні спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до категорій державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Періоди роботи працівників місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) на посадах, в період перебування на яких були встановлені ранги державних службовців, підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. На підставі аналізу наданих позивачем документів до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, зараховано період роботи ОСОБА_1 з 05.12.1994 по 25.11.1996 (з дня прийняття присяги державного службовця по день звільнення з Державної податкової інспекції по Чорнухинському району) та з 28.06.2013 по 27.12.2013 (з дня прийняття присяги державного службовця по день присвоєння спеціального звання). Всього стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, складає 2 роки 5 місяців 15 днів, що є недостатнім для переведення позивача на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач набув право на державне пенсійне забезпечення та з 13.04.2017 отримує пенсію за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується протоколом від 18.04.2017.
31.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Полтавській області із заявою про перехід на інший вид пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу", до якої, зокрема, додав: - паспорт, - військовий квиток, - диплом про навчання, - трудову книжку, - довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), - довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію займає посади державної служби, - довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та 02.09.2022 винесено рішення №916270119563 про відмову у переведенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" в зв'язку з недостатністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ІІХ.
В якості мотивації для прийняття вказаного рішення зазначено те, що до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, зараховується період роботи ОСОБА_1 з 05.12.1994 по 25.11.1996 (з дня прийняття присяги державного службовця по день звільнення з Державної податкової інспекції по Чорнухинському району) та з 28.06.2013 по 27.12.2013 (з дня прийняття присяги державного службовця по день присвоєння спеціального звання). Всього стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, складає 2 роки 5 місяців 15 днів, що є недостатнім для переведення заявника на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Не погодившись з правомірністю рішення від 02.09.2022 №916270119563, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІ (надалі - Закон №889-VІІ), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 (надалі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності в осіб, які мають не менш як 10 років стажу державної служби, а також осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку.
При цьому для чоловіків зазначений вік становить шістдесят два роки.
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок)) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону №889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які станом на 01.05.2016 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд доходить висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, у рішенні від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, у рішенні від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, у рішенні від 22.06.2021 у справі №308/67/17.
Як встановлено судом, та слідує з оскаржуваного рішення, єдиною підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" є недостатність стажу державної служби внаслідок не зарахування пенсійним органом періодів роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби до стажу державної служби.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону №3723-ХІІ період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органах податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно приписів пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинного до 19.11.2012) правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Статтею 344 Податкового кодексу України визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України.
При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу".
На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України "Про державну службу" та іншими законами.
Як слідує з трудових книжок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , ОСОБА_1 значний час працював на різних посадах в органах державної податкової служби, а саме:
- з 17.05.1994 по 24.11.1996 на посадах державного податкового інспектора відділу податкових розслідувань Державної податкової інспекції по Чорнухиснькому району, начальника відділу обробки інформації та комп'ютеризації Державної податкової інспекції по Чорнухинському району, при цьому, 05.12.1994 позивач прийняв присягу державного службовця;
- з 25.11.1996 по 10.08.1997 на посаді начальника відділу обробки інформації та комп'ютеризації Державної податкової адміністрації в Чорнухинському районі Полтавської області;
- з 11.08.1997 по 17.03.1998 на посаді заступника начальника відділу комп'ютеризації та роботи по ДРФО Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової адміністрації Полтавської області;
- з 18.03.1998 по 28.05.1998 на посаді заступника начальника відділу комп'ютеризації та роботи по ДРФО Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;
- з 29.05.1998 по 15.09.2008 на посадах головного державного податкового інспектора відділу інформатизації Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, головного державного податкового інспектора відділу автоматизованого адміністрування податків Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, старшого державного податкового інспектора відділу автоматизованого адміністрування податків Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, старшого державного інспектора відділу форматування та звітності Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, старшого державного інспектора Чорнухинського відділення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, державного податкового інспектора Чорнухинського відділення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції, при цьому, 01.12.1999 позивачеві присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби II рангу (наказ №139 від 01.12.1999);
- з 16.09.2008 по 29.02.2012 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу інформатизації процесів оподаткування Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції;
- з 01.03.2012 по 27.06.2013 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу супроводження інформаційних систем і адміністрування баз даних управління інформатизації та обліку платників податків Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС;
- з 28.06.2013 по 18.05.2015 на посадах головного державного інспектора відділу супроводження інформаційних систем, інформаційно-аналітичних систем і адміністрування баз даних управління інформатизації та обліку платників Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, старшого державного інспектора сектору супроводження інформаційних систем і адміністрування баз даних управління інформатизації та обліку платників Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, при цьому, 28.06.2013 позивачеві присвоєно 13 ранг державного службовця (наказ №1-0 від 28.06.2013) та 27.12.2013 - спеціальне звання інспектор податкової та митної справи II рангу (наказ №21-о від 27.12.2013);
- з 19.05.2015 по 19.07.2016 на посадах старшого державного інспектора відділу ІТ Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, головного державного інспектора відділу ІТ Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, головного державного інспектора відділу інформаційний технологій Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, при цьому, 01.01.2016 позивачеві присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу (наказ №3-о від 26.01.2016);
19.07.2016 позивача звільнено з державної служби з посади головного державного інспектора відділу інформаційних технологій Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області у зв'язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КзПП України та п. 1 ч. І ст. 87 Закону України "Про державну службу".
Головним управлінням ДПС у Полтавській області видано ОСОБА_1 довідку від 05.09.2022 №79/16-31-11-33 про підтвердження стажу державної служби. Зі змісту вказаної довідки слідує, що загальний стаж державної служби на дату звільнення позивача з органів державної податкової служби складає 22 роки 02 місяці 03 дні.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова №306), якою затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Пунктом 3 зазначеної Постанови №306 зазначено, що співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Додатком 6 до цієї Постанови №306 встановлені співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів.
З приписів додатку 6 до Постанови № 306 вбачається, що інспектор податкової та митної справи II рангу прирівнюється до 8 рангу державного службовця, а інспектор податкової та митної справи I рангу - до 7 рангу державного службовця. Саме вказані спеціальні званні були присвоєні позивачу.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що оскільки період роботи позивача на різних посадах в податкових органах прирівнюється до періоду роботи на державній службі, загального стажу державної служби ОСОБА_1 у вигляді 22 років 02 місяців 03 днів достатньо для отримання останнім пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Згідно зі статтею 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Отже, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" позивач мав стаж державної служби 22 роки 02 місяці 03 дні, а тому твердження відповідачів про відсутність у ОСОБА_1 необхідного стажу для призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу" є безпідставними.
З огляду на наведені норми та встановлені у ході розгляду справи фактичні обставини і досліджені докази, суд дійшов висновку, що рішення відділу перерахунків пенсій №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №9162709563 від 02.09.2021 про відмову у переведенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", прийняте пенсійним органом без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, суд з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, яким приймалося оскаржуване рішення, перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.08.2022 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" на підставі наявного стажу державної служби та довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 29.08.2022 №162/10/16-31-10-02-09 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.08.2022 №161/10/16-31-10-02-09.
Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17, від 30.07.2021 у справі № 560/5990/20.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 820/4211/18.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано лише попередній розрахунок судових витрат від 03.10.2022.
Водночас до суду позивачем не надано власне договору про надання правової допомоги.
Зважаючи на те, що за вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; як і розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, суд за відсутності договору про надання правової допомоги позбавлений можливості встановити розмір витрат позивача на правничу допомогу, відповідність опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, передбаченим договором умовам.
Враховуючи викладене, понесення витрат на правову допомогу не підтверджено належними і достатніми доказами, відтак підстави стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 132, 134, 139, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, ідентифікаційний код 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсій №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №9162709563 від 02.09.2021 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.08.2022 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" на підставі наявного стажу державної служби та довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 29.08.2022 №162/10/16-31-10-02-09 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 29.08.2022 №161/10/16-31-10-02-09.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава