Справа № 420/14276/22
09 листопада 2022 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,
за участі сторін:
представника позивача адвоката Коханії О.В. (згідно ордеру),
представника відповідача адвоката Мужик Н.Т. (згідно ордеру),
розглянув у відкритому судовому засіданні м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 КАС України в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon» адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва, Хоменка Вадима Валерійовича, про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва, Хоменка Вадима Валерійовича, про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича щодо пред'явлення до виконання постанови від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди без виконання рішення суду.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди.
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що 14.02.2022 року, приватним виконавцем Павлюком Н.В. відкрито виконавче провадження №68651467 з примусового виконання виконавчого напису № 130 виданого 20.01.2021 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляхї Х.М., про що винесено постанову. Того ж дня, відповідачем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків стягнутої виконавцем суми. При цьому, кошти в рахунок погашення боргу з ОСОБА_1 стягнуті не були, як не було і звернено стягнення на об?єкт нерухомого майна, що було предметом іпотеки та виконавчого напису № 130 від 20.01.2021 року. Після відкриття виконавчого провадження, 28.07.2022 року, стягувачем, АТ «Кредобанк», подано відповідачу заяву про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з повним погашенням заборгованості за кредитним договором № 22 від 22.02.2021 боржником та немайновим поручителем.
29.07.2022 року приватним виконавцем Павлюком Н.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. 01.08.2022 року відповідачем подано приватному виконавцю Хоменку В.В. заяву про примусове виконання постанови від 14.02.2022 року ВП №68651467 про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 40 251,16 грн.
Позивач вважає, що приватний виконавець має право на одержання від боржника основної винагороди в розмірі 10% саме від стягнутої ним суми, а отже, позивач не погоджується з діями приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо пред'явлення до виконання постанови від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди, а також з чинністю зазначеної постанови, що і зумовило звернення до суду.
Ухвалою суду від 17.10.2022 року відкрито провадження у справі з урахуванням особливостей встановлених ст. ст. 268-273, 287 КАС України.
Ухвалою суду від 17.10.2022 року витребувано докази по справі та зупинено провадження по справі до 09.11.2022 року.
31.10.2022 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який відповідач зазначає про порушення позивачкою строків звернення до суду. Також, відповідач вказує, що оскільки виконавче провадження закінчено фактичним виконанням, постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржувалась та не скасована судом, основна винагорода підлягає стягненню у розмірі, визначеному постановою.
07.11.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, з огляду на яку, представник позивача зазначив, що протиправність дій відповідача полягає в том, що не вчинивши дій на повне та фактичне виконання виконавчого документу, відповідач безпідставно претендує на суму винагороди.
09.11.2022 року суд поновив провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, визначених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача позов не визнав з підстав визначених у відзиві на позов.
Третя особа, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва, Хоменко В.В., до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про день, час і місце судового розгляду справи сповіщався належним чином та своєчасно.
Суд, вислухав представника позивача та представника відповідача, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками справи докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
14.02.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову ВП № 68651467 про відкриття виконаного провадження з виконання виконавчого напису № 130 від 20.01.2021 року про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру, яка належить ОСОБА_1 , яка виступає майновим поручителем за зобов'язаннями боржника ТОВ «СТК ПРОМ 2022». За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна запропоновано задовольнити вимоги АТ «КРЕДОБАНК» на загальну суму 402 511, 57 грн.
14.02.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову ВП № 68651467 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків стягнутої приватним виконавцем суми, що у випадку стягнення в повному обсязі суми заборгованості за виконавчим документом та і інших випадках, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» становить 40 251,16 грн.
29.07.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову ВП № 68651467 по закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
01.08.2022 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Н.В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка В.В. із заявою про примусове виконання постанови від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди.
09.08.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Хоменком В.В. прийнято постанову ВП № 69605150 про відкриття виконаного провадження з виконання постанови від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про виконавче провадження”, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1, 5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Частиною 3 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.4 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч.5 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Зі змісту положень статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» слідує, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 03.06.2021 у справі №640/17286/20, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20, від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
На виконання приписів статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 (далі - Порядок №643).
Відповідно до пункту 19 Порядку №643 в редакції, що діяла до 01.01.2022 року, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Згідно з п. 12 Порядку № 643, в редакції чинній з 01.01.2022 року, розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Разом з тим, аналізуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», суд робить висновок, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
При цьому, норми Закону України "Про виконавче провадження" мають вищу юридичну силу, аніж приписи п. 12 Порядку № 643.
За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
При цьому, право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Така правова позиція сформована та викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.03.2020 у справі №260/801/19, від 10.09.2020 у справі №120/1417/20-а, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 03.06.2021 у справі №640/17286/20 та від 26.08.2021 у справі №380/6503/20.
У даному випадку, вимоги виконавчого напису № 130 від 20.01.2021 року виконано не шляхом звернення стягнення приватним виконавцем на майно ОСОБА_1 , а шляхом погашення позичальником та немайновими поручителями боргових зобов?язань за кредитним договором № 22 від 22.02.2021 року.
Суд встановив, що у спірних правовідносинах приватним виконавцем не було забезпечено ані повного, ані часткового виконання виконавчого документа майнового характеру.
Суд зазначає, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди.
Щодо вимоги позивачки про визнання протиправними дій Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича щодо пред'явлення до виконання постанови від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди без виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Оскільки постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди є виконавчим документом, то суд робить висновок, що дії відповідача щодо її пред'явлення до виконання були правомірними.
Щодо посилань відповідача на факт пропуску позивачкою строку звернення до суду із вказаним позовом, суд зазначає, що питання дотримання строків звернення до суду ОСОБА_1 вирішувалося судом при відкритті провадження у справі. Надані відповідачем документи не є належним доказом на підтвердження факту направлення позивачці оскаржуваної постанови та не містять дати отримання позивачкою вказаної постанови.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.
Згідно з ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд встановив, що за звернення до суду із вказаним позовом, позивачка сплатила 992,40 грн. судового збору. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивачки має бути стягнуто 496,20 грн. судового збору.
Також, позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачка просить суд стягнути з відповідачів на її користь 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, на підтвердження яких, надає суду: додаткову угоду № 1 від 28.09.2022 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 20/2022 від 16.09.2022 року договір, рахунок-фактуру № ОК-00000664 від 05.10.2022 року, згідно з якими загальна сума гонорару складає 20 000,00 грн., також, суду надано платіжне доручення № 351 від 17 жовтня 2022 року про сплату платником ФОП ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 13 000,00 грн. В зазначеному платіжному дорученні призначення платежу вказано, як: Правнича допомога згідно договору №20/2022 від 16.09.22р. та доп угоди № 1 від 28.09.22р.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зазначає, що враховуючи часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням критерію розумності розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи. Крім того, згідно платіжного доручення № 351 від 17 жовтня 2022 року платником 13 000,00 грн. є ФОП ОСОБА_2 , а не позивач.
Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі у сумі 5 000,00 грн.
Щодо заяви відповідача про понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З огляду на вказану норму закону, суд вважає необхідним відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 132, 134, 139, 205, 243, 245, 246, 250, 255, 268-272, 287 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва, Хоменка Вадима Валерійовича, про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича від 14.02.2022 року ВП № 68651467 про стягнення з боржника основної винагороди.
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев?яносто шість гривень двадцять копійок).
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п?ять тисяч гривень 00 копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадим Валерійович (вул. Василя Жуковського, буд.22-А, кім. 20, м. Київ, 03022; РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 09 листопада 2022 року.
Суддя Н.В. Бжассо