09 листопада 2022 р. № 400/3924/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справуадміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, Міністерства фінансів України, , вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008
треті особи:Служба судової охорони, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
22 серпня 2022 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (далі - ТУ ССО у Миколаївській області), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Міністерства фінансів України (далі - МФУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Служба судової охорони (далі - ССО) про:
визнати протиправною бездіяльність ТУ ССО у Миколаївській області щодо невинесення наказу про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати уповноважену особу ТУ ССО у Миколаївській області винести наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», починаючи з 28.02.2022 по день винесення рішення суду;
визнати протиправною бездіяльність ДСА, МФУ щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати ДСА, МФУ забезпечити фінансування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у частині виплати позивачу додаткової винагороди, починаючи з 28.02.2022 по день винесення рішення судом.
Позов позивач обґрунтував тим, що ТУ ССО у Миколаївській області всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) за період проходження позивачем служби з 28.02.2022 не виплачував йому щомісячну додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень. Крім цього, ДСА, як головний розпорядник бюджетних коштів ССО, при наявності внутрішніх резервів (невикористаних видатків) жодної пропозиції на адресу МФУ про перерозподіл бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків на грошове забезпечення співробітників ССО з долученням відповідних наказів командирів (начальників) на адресу МФУ не надсилало.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів, ССО (а.с. 28-31).
12.09.2022 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву Міністерства фінансів України від 08.09.2022 № 13220-05-10/20102 (а.с. 39-48), у якому відповідач просив суд частині позовних вимог до нього відмовити у задоволенні позову, оскільки:
між позивачем і МФУ не існує зобов'язання щодо здійснення додаткових виплат, бо МФУ не здійснює такі виплати та не є роботодавцем позивача;
розподіл коштів бюджетних асигнувань належить до компетенції ДСА, а тому вимога щодо визнання протиправною бездіяльності щодо виконання збоку МФУ Постанови № 168 є необґрунтованою;
МФУ не є розпорядником бюджетних коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501020 та не несе відповідальності за її нарахування;
спосіб захисту порушених прав у частині позовних вимог до МФУ є неефективним.
13.09.2022 ТУ ССО у Миколаївській області подало до суду відзив на позовну заяву (а.с. 55-66), в якому просить суд у задоволені позову до ТУ ССО у Миколаївській області відмовити у повному обсязі. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що маючи затверджений кошторис ТУ ССО у Миколаївській області на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління, начальник територіального управління не мав право видавати наказ щодо витрачання затвердженого та не збільшеного у встановленому законодавством порядку кошторису без його відповідного збільшення центральним органом управління ССО, який ці кошти мав би отримати від ДСА. Крім цього, посилаючись на статті 119, 121 Бюджетного кодексу України, статті 16412 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 210 Кримінального кодексу України, відповідач зазначив, що ТУ ССО у Миколаївській області не мало законних підстав для видання наказу про виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань та затвердження порядку і умов виплати додаткової винагороди співробітникам ССО, передбаченої Постановою № 168.
16.09.2022 через канцелярію суду надійшли пояснення ССО від 05.09.2022 № 30/30.06.2-922 (а.с. 126-136), у якому третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Аргументуючи свою позицію, ССО зазначила, що:
для видання наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі ССО або її територіальних управлінь за фондом оплати праці співробітників відповідні кошти на її виплату, але такі кошти у кошторисах на 2022 рік непередбачені;
не маючи затверджений кошторис територіального управління на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління на виплату винагороди, передбаченої Постановою № 168, керівник територіального управління не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного у встановленому законодавством порядку кошторису без його відповідного збільшення центральним органом управління ССО, який ці кошти мав отримати від ДСА;
ССО ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету України додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168;
позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
ДСА правом на подання відзиву на позовну заяву, а позивач право на подання відповіді на відзиви не скористалися.
При цьому суд також врахував, що згідно з частиною шостою статті КАС України та пунктом 10 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Абзацом сьомим пункту 2 параграфу 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» встановлено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
У газеті «Голос України» від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку.
Таким чином, вищезазначені підсистеми (модулі) почали офіційно функціонувати з 05.10.2021.
Відтак з 05.10.2021 усі державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки зобов'язані бути зареєстрованими у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Аналізуючи обов'язок органів публічної влади бути зареєстрованими у вищезазначеній підсистемі (модулі), суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, зокрема, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (пункт 71 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04), пункт 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» («Lelas v. Croatia») від 20.05.2010 (заява № 55555/08).
Тому суд прийшов до висновку, що внесені з 05.10.2021 в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему судові рішення, документи у справі тощо вважаються такими, що отримані належним чином відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки не залежно від факту їх реєстрації у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет».
З огляду на вищезазначене, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України суд вирішив справу за наявними матеріалами.
30.09.2022 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про витребування доказів з ДСА, ССО та ТУ ССО у Миколаївській області. Цю ухвалу суду ДСА не виконала, про причини не подання доказів суд не повідомила. Так, ДСА не було надано суду копії паспорта бюджетної програми на 2022 рік Державної судової адміністрації України за КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».
ССО і ТУ ССО у Миколаївській області ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 про витребування доказів виконали.
Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 12.05.2021 (а.с. 15-16), позивач проходить службу в ТУ ССО у Миколаївській області..
24.02.2022 російські війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України. З цього дня безпосередньо на території Миколаївської області проводяться інтенсивні воєнні (бойові) дії.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», відповідно до пунктів 1 і 5 якої з 24.02.2022 на період дії воєнного стану співробітникам Служби судової охорони установлено додаткову винагороду.
За період з 24.02.2022 співробітникам Служби судової охорони додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, не виплачувалась, що підтверджується, зокрема, листом ССО від 05.07.2022 № 30/30.06.2-588 (а.с. 166-167) та поясненнями ССО від 05.09.2022 № 30/30.06.2-922 (а.с. 126-136).
З березня 2022 року ССО неодноразово зверталась до інших органів влади щодо збільшення бюджетних асигнувань ССО на 2022 рік для можливості виплати додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, співробітникам ССО, а саме:
до ДСА листами від 14.03.2022 № 30/30.07-273 (а.с. 137-139), від 25.03.2022 № 30/30.07-293 (а.с. 140), від 05.04.2022 № 30/30.07-322 (а.с. 141-143), від 05.07.2022 № 30/30.06.2-589 (а.с. 168-169);
до Прем'єр-міністра України листами від 05.04.2022 № 30/30.07-321 (а.с. 145-147), від 05.07.2022 № 30/30.06.2-585 (а.с. 164-165);
до Міністерства фінансів України листом від 05.07.2022 № 30/30.06.2-588 (а.с. 166-167);
до Голови Верховного Суду листом від 05.07.2022 № 30/30.06.2-587 (а.с. 173-174);
до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 06.07.2022 № 30/30.06.2-591 (а.с. 175-177);
до Вищої ради правосуддя листом від 05.07.2022 № 30/30.06.2-586 (а.с. 178-180).
ДСА також зверталась з відповідною проблемою до Кабінету Міністрів України (Прем'єр-міністра України) листами від 13.04.2022 № 11-2824/22 (а.с. 151-153), від 27.04.2022 № 11-3022/22 (а.с. 155-158).
У свою чергу Міністерство фінансів України у листах від 14.04.2022 № 08020-01-3/7693 (а.с. 148-150), від 19.04.2022 № 08020-01-2/7965 (а.с. 161-163), від 20.05.2022 № 08020-01-3/10278 (а.с. 163-164) зазначало, у тому числі, що ДСА для забезпечення свого функціонування, зокрема для виплати додаткової винагороди співробітникам ССО, як головний розпорядник коштів державного бюджету за бюджетною програмою за КПКВК 0501020 має використати всі внутрішні резерви.
Відповідно до Звіту про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д) за І квартал 2022 року Судової служби охорони видатки на грошове забезпечення на 2022 рік затверджено в сумі 1 250 014 200,00 грн, з яких у І кварталі касові видатки склали 287 077 315,24 грн, залишок на кінець звітного періоду - 22 376,75 гривні.
Згідно зі Звітом про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д) за І півріччя 2022 року Судової служби охорони видатки на грошове забезпечення на 2022 рік затверджено в сумі 1 250 014 200,00 грн, з яких у І півріччі касові видатки склали 568 836 463,44 грн (касові видатки за ІІ квартал склали 281 761 977,29 грн), залишок на кінець звітного періоду - 25 205,84 гривні.
Вважаючи, що йому протиправно не було виплачено і не виплачується з 28.02.2022 по винагорода, установленої Постановою № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, зокрема, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про необхідність застосування норм Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини з виплати грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони. Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.
Згідно із частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 18.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (пункт 1 резолютивної частини).
Таким чином, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Вказана позиція узгоджується також з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а.
З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що право на звернення до суду з позовом щодо нарахування і виплати додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, яке виникло до 18.07.2022, не обмежується жодним строком.
Відповідно до підпункту 18 пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, назва та частина перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ця редакції не передбачає встановлення спеціальних строків щодо звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати.
Відтак з 19.07.2022 на правовідносини щодо стягнення належної працівникові заробітної плати у сфері публічної служби застосовуються строки звернення до суду, що встановлені частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому суд встановив, що позовну заяву позивач подав до суду 18.08.2022 (а.с. 10) (менш ніж через місяць з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), тобто у межах місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відтак суд відхилив твердження ССО про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду як таке, що не ґрунтується на нормах законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.
Правовий статус Служби судової охорони визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи. (частина шоста статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 1621 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.
Частиною першою статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з частиною другою статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова № 289) затверджено схему посадових окладів з посадами, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схему тарифних розрядів за основними типовими посадами, схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями та розміри надбавок за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Постанови № 289 порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Відповідно до пункту 4 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384), грошове забезпечення співробітників ССО включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років (пункт 5 розділу І Порядку № 384).
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія (пункт 6 розділу І Порядку № 384).
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди та допомоги (пункт 7 розділу І Порядку № 384).
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Пунктом 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Тобто відповідно до пункту 1 Постанови № 168 відповідна додаткова винагорода виплачується у період дії воєнного стану щомісячно, а тому вона не відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення співробітників ССО.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відтак з 24.02.2022 на період дії воєнного стану співробітникам ССО повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Особливості її виплати до набрання чинності 19.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (у редакції, чинній до 18.07.2022) ні Постановою № 168, ні Порядком № 384 не були встановлені.
У зв'язку з цим виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до 18.07.2022 повинна була здійснюватись у загальному порядку та умовах, встановлених для виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення співробітників ССО, оскільки зазначена додаткова винагорода є щомісячною.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 384 встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Відповідно до пункту 14 розділу І Порядку № 384 при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, у тому числі додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 (у редакції, чинній до 18.07.2022), виплачуються співробітникам ССО пропорційно відпрацьованому ними часу.
19.07.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», відповідно до якої внесено зміни, зокрема до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168, а саме: слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Отже, з 19.07.2022 абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 закріплено спеціальну норму про те, що відповідна винагорода виплачується пропорційно в розрахунку на місяць.
Аналіз спеціальної (абзац перший пункту 1 Постанови № 168) і загальної норми (пункт 14 розділу І Порядку № 384) свідчить про те, що ними однаковим чином регулюють порядок виплати щомісячної додаткової винагороди, а саме, що вона виплачується співробітникам ССО пропорційно відпрацьованому ними часу.
Як наслідок, за період проходження служби за період з 24.02.2022 позивач повинен був отримати додаткову винагороду як співробітник ССО, який проходив служби у період дії воєнного стану пропорційно відпрацьованому часу за відповідні місяці.
Відповідно до пункту 7 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396 (далі - Порядок № 396), додаткова винагорода виплачується в таких розмірах:
30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць;
10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць;
100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 4 наказу Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396 цей наказ набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Враховуючи частину першу статті 58 Конституції України, Порядок № 396 застосовується до спірних правовідносин у період з 24.02.2022 до дня набрання ним чинності в частині, яка не погіршує становище позивача.
Суд встановив, що у період з 24.02.2022 позивач проходить службу в ТУ ССО у Миколаївській області, а саме: у межах населеного пункту Миколаїв Миколаївської області, що підтверджується витягом з графіків службового навантаження позивача за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 (а.с. 201-203).
Факт проведення з 24.02.2022 на території Миколаївської міської територіальної громади інтенсивних воєнних (бойових) дій є загальновідомим.
Крім цього, місто Миколаїв офіційно відноситься до адміністративно-територіальних одиниць, які входять до:
Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р;
Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 жовтня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.10.2022 № 248) (наказ погоджений Міністром оборони України).
Переліки районів ведення бойових дій, які були б затверджені наказом Головнокомандувача Збройних Сил України, офіційно не оприлюднені. В матеріалах справи відсутні документи, які свідчили б про видання Головнокомандувачем Збройних Сил України відповідних наказів.
Отже, позивач з 24.02.2022 проходить службу в районні проведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до витягів з графіків службового навантаження позивача за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 (а.с. 201-203) позивач відпрацював у ТУ ССО у Миколаївській області:
у лютому 2022 року 5 календарних днів з 28 календарних днів лютого місяця;
у березні, квітні, травні, червні, серпні, вересні всі дні відповідних місяців;
у липні 2022 року - 17 календарних днів з 31 календарного дня липня місяця (у липні 2022 року позивач 14 календарних днів не працював у зв'язку з відпусткою).
Відповідно за період проходження служби в ТУ ССО у Миколаївській області з 24.02.2022 по 30.09.2022 позивач повинен був отримати додаткову винагороду як співробітник ССО, який проходив служби у період дії воєнного стану, в таких розмірах:
за лютий 2022 року - 5357,14 грн (30000 грн Х 5 (кількість відпрацьованих календарних днів) / 28 (кількість календарних днів у лютому місяці) = 14516,13 грн);
за березень, квітень, травень, червень, серпень і вересень 2022 року - 30000,00 грн за кожен місяць (відпрацьовано усі дні відповідних місяців);
за липень 2022 року - 16451,61 грн (30000 грн Х 17 ( кількість відпрацьованих календарних днів) / 31 (кількість календарних днів у липні місяці) = 16451,61 грн)
Отже, ТУ ССО у Миколаївській області протиправно не нарахувало і не виплатило позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 у розмірі 201808,75 грн (5357,14 грн + (30000,00 грн Х 6) + 16451,61 грн = 201808,75 грн).
Відомості про періоди роботи позивача в ТУ ССО у Миколаївській області з 01.10.2022 по 09.11.2022 (день ухвалення рішення суду) у матеріалах справи відсутні.
У заявах по суті справи ССО і ТУ ССО у Миколаївській області головним аргументом щодо відмови у задоволенні позову вказали на те, що у кошторисах Служби судової охорони, її територіальних органів на 2022 рік не передбачено кошти на виплату додаткової винагороди співробітникам, передбаченої Постановою № 168. Ними вживалися заходи щодо збільшення видатків на виплату грошового забезпечення співробітників ССО у 2022 році з метою виплати цієї додаткової винагороду, але з незалежних від них причин цього не відбулось.
Щодо вищезазначених обґрунтувань учасників справи щодо правомірності не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд зазначає наступне.
По-перше, ЄСПЛ у пункті 23 рішення у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що відсутність бюджетних асигнувань у ТУ ССО у Миколаївській області на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, не може слугувати підставою для не виплати цієї винагороди позивачу.
По-друге, відповідачі та треті особи не довели факт відсутності бюджетних коштів на виплату у 2022 році співробітникам ССО додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168
Так, відповідно до частини сьомої статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
При цьому із системного аналізу Постанови № 289 слідує, що види грошового забезпечення співробітників ССО діляться на дві групи, а саме:
1) обов'язкові до виплати, що встановленні пунктами 2 і 4 Постанови № 289 (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби, доплата за службу в нічний час тощо);
2) ті, які виплачуються в межах асигнувань, що виділяються на утримання ССО (пункт 3 Постанови № 289), зокрема, підвищення до посадового окладу, надбавка за особливості проходження служби, премії тощо (далі - необов'язкові види грошового забезпечення);
Відтак у відповідному бюджетному році ССО має право проводити виплати необов'язкових видів грошового забезпечення лише у разі, якщо бюджетних асигнувань достатньо для виплати обов'язкових видів грошового забезпечення співробітників ССО.
Положення Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди співробітникам ССО на період дії воєнного стану мають імперативний характер. У Постанові № 168 відсутня норма про те, що додаткова винагорода виплачується у межах асигнувань, що виділяються на утримання ССО.
Таким чином, виплата додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, здійснюється в обов'язковому порядку.
У своїх заявах по суті справи ССО і ТУ ССО у Миколаївській області стверджують, що на 2022 рік у них відсутні бюджетні асигнування на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Як наслідок, з дня набрання чинності Постановою № 168 (28.02.2022) ССО не мала права здійснювати виплати співробітникам ССО необов'язкових видів грошового забезпечення (підвищення до посадового окладу, надбавка за особливості проходження служби, премії і т.п.), оскільки її бюджетних асигнувань на 2022 рік не було достатньо для проведення обов'язкових виплат, до яких відноситься додаткова винагорода.
ССО та ТУ ССО у Миколаївській області не надали суду доказів того, що після 28.02.2022 співробітникам ССО не виплачувались необов'язкові види грошового забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до форми кошторису, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 за № 86/6374 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.12.2015 № 1118), не передбачено окремі рядки для кожного з видів заробітної плати чи грошового забезпечення.
У вищезазначеній формі передбачено один рядок «Грошове забезпечення військовослужбовців» за кодом 2112.
Згідно з підпунктом 2.1.1.2 підпункту 2.1.1 пункту 2.1 глави 2 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 за № 456/20769 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.06.2012 № 754), код 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» передбачає такі поточні видатки:
1) грошове утримання (забезпечення) військовослужбовців, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу, у тому числі основні та додаткові види виплат;
2) заохочення, передбачені законодавством;
3) відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, співробітниками Служби судової охорони та особами рядового і начальницького складу у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, згідно із законодавством;
4) одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу.
Отже, у кошторисах ССО та її територіальних органів видатки на грошове забезпечення співробітників ССО зазначаються у рядку «Грошове забезпечення військовослужбовців» за кодом 2112. При цьому форма кошторису не передбачає деталізацію видатків на грошове забезпечення співробітників ССО за її видами, тобто видатки на грошове забезпечення зазначаються однією сумою.
Таким чином, суд відхилив як необґрунтоване твердження ДСА, ССО, ТУ ССО у Миколаївській області про те, що у кошторисах ССО та її територіальних органів на 2022 не передбачено кошти на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки у кошторисах зазначається загальна сума видатків розпорядника бюджетних коштів на грошове забезпечення на відповідний рік без її деталізації по видах грошового забезпечення.
Поряд з цим, факт не планування розпорядником бюджетних коштів відповідних видатків на 2022 рік не свідчить про відсутність у такого розпорядника коштів на здійснення цих видатків.
Відповідно до абзаців першого і другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використанні як докази у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що ДСА, ССО та ТУ ССО у Миколаївській області не довели факт відсутності бюджетних коштів на виплату у 2022 році співробітникам ССО додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Що стосується самих позовних вимог щодо зобов'язання ТУ ССО у Миколаївській області винести наказ про нарахування та виплату позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у конкретних розмірах, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку № 384 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Абзацом другим пункту 4 Порядку № 396 підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Отже, підставою для виплати усіх видів грошового забезпечення співробітників ССО, у тому числі додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є наказ ССО або її територіального управління.
У позові позивач просить суд зобов'язати ТУ ССО у Миколаївській області винести наказ про нарахування та виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за вказані ним періоди його роботи у конкретних розмірах. Тобто позивач хоче в судовому порядку зобов'язати зазначених відповідачів прийняти індивідуальний акт (наказ) з відповідним змістом.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у постановах від 30.01.2020 у справі № 826/14930/18 та від 06.05.2022 у справі № 826/14188/16 висловлював позицію, згідно з якою суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень.
Таким чином, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень видати наказ, прийняття якого належить до його повноважень, із вказівкою про те, яким повинен бути зміст цього наказу.
Враховуючи пункт 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною суд може прийняти рішення про зобов'язання вчинити його певні дії.
У випадках невиплаті суб'єктом владних повноважень заробітної плати (грошового забезпечення), суд може прийняти рішення про зобов'язання його нарахувати та виплатити відповідну заробітну плату (грошове забезпечення).
Цей висновок повністю кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, від 21.01.2021 у справі № 160/35/20, згідно з якою у спорах щодо здійснення суб'єктами владних повноважень виплат грошового забезпечення (його видів), суд приймав рішення про зобов'язання суб'єктів владних повноважень саме нарахувати та виплатити відповідні види грошового забезпечення.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо:
визнання протиправною бездіяльність ТУ ССО у Миколаївській щодо невинесення наказу про нарахування та виплату позивачу додатково винагороди, передбаченої Постановою № 168;
зобов'язання ТУ ССО у Миколаївській винести накази про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Разом з тим, частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За приписами пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом:
визнання протиправною бездіяльність ТУ ССО у Миколаївській області щодо ненарахування та не виплаті позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, в розмірі 30000,00 грн щомісячно за періоди служби з 28.02.2022 (дата, з якої позивач просить здійснити йому виплату) по 09.11.2022 (дата ухвалення рішення суду);
зобов'язання ТУ ССО у Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, за період з 17.05.2022 по 15.07.2022 в розмірі 30000,00 грн щомісячно пропорційно відпрацьованому позивачем часу за періоди служби з 28.02.2022 по 09.11.2022.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ДСА і МФУ щодо невиконання Постанови № 168, а також про їх зобов'язання забезпечити фінансування Постанови № 168 у частині виплати позивачу додаткової винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до частини першої статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Частиною другою статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 БК України бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Отже, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України встановлюються законом про Державний бюджет України, що затверджується Верховною Радою України.
Частиною сьомою статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до додатків №№ 3 і 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і підпункту 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а саме за бюджетною програмою КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».
Згідно з пунктами 3 і 7 частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Абзацом другим пунктом 41 розділу VI БК України установлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до частини сьомої статті 23 БК України у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.
Тобто розподіл і перерозподіл видатків між розпорядниками коштів нижчого рівня за бюджетною програмою КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» належить до повноважень ДСА як головного розпорядника коштів Державного бюджету України за вказаною бюджетною програмою. Міністерство фінансів України при виконанні Державного бюджету України наділено повноваженнями перерозподілу бюджетних асигнувань в розрізі економічної класифікації видатків бюджету за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів.
До повноважень МФУ не належить збільшення (зменшення) бюджетних призначень ДСА за бюджетною програмою КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», здійснення розподілу і перерозподілу видатків між розпорядниками коштів нижчого рівня за вказаною бюджетною програмою, а тому воно не несе відповідальності за нарахування та виплату грошового забезпечення співробітникам ССО.
Відтак позовні вимоги до МФУ не підлягають задоволенню.
Поряд з цим, статтями 22, 23, пунктом 41 розділу VI БК України ДСА, як головний розпорядник бюджетних коштів, наділене широкими повноваженнями щодо управління бюджетними коштами, у тому числі, й видатками на виплату заробітної плати (грошового забезпечення). Питання, яким чином забезпечити виконання Постанови № 168, належить до дискретних повноважень ДСА.
Оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, тому позовні вимоги до ДСА щодо забезпечення фінансування Постанови № 168 у частині виплати позивачу додаткової винагороди також не підлягають задоволенню.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також він не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001; код ЄДРПОУ: 43562808), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 26255795), Міністерства фінансів України (вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ: 00013480), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Служба судової охорони (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 42902258), задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 28.02.2022 по 09.11.2022.
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 435562808) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 28.02.2022 по 09.11.2022 в розмірі 30000,00 грн щомісячно пропорційно відпрацьованому ним часу.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 09 листопада 2022 року