справа№380/13675/22
08 листопада 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 326 від 17.08.2022 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) з врахуванням здійснених розрахунків здійснити перерахунок і виплату пенсії з 12.08.2022 року, відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», з врахуванням довідок, виданих Дрогобицькою міською радою Львівської області про складові заробітної плати № 173 та № 174 від 15.07.2022 року, та зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 наступні періоди:
- з 14.01.1982 року до 01.02.1983 року (перебування на посаді головного інженера-землевпорядника в Управлінні сільського господарства Компаніївського райвиконкому);
- з 01.02.1983 року до 19.09.1985 року (перебування на посаді головного інженера по землевпорядкуванню управління сільського господарства);
- з 01.10.1985 року до 31.12.1985 року (перебування на посаді інженера землевпорядника Управління сільського господарства Львівського облвиконкому);
- з 31.12.1985 року до 02.01.1986 року (перебування на посаді інженера- землевпорядника Дрогобицького агропромислового об'єднання);
- з 02.01.1986 року до 28.07.1987 року (перебування на посаді ведучого спеціаліста по використанню осушених земель Дрогобицького районного агропромислового об'єднання);
- з 28.07.1987 року до 01.03.1989 року (перебування на посаді головного інженера по землекористуванню, полезахисту і лісопосадження);
- з 01.03.1989 року до 01.03.1990 року (перебування на посаді головного спеціаліста по землекористуванню і охороні земель в АПК «Прикарпаття»);
- з 01.03.1990 року до 05.09.1991 року (перебування на посаді головного інженера землевпорядника головного інженера по використанню і охороні земель Дрогобицького району);
- з 05.09.1991 року до 22.07.1992 року (перебування на посаді начальника відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів Дрогобицького району);
- з 23.07.1992 року до 29.04.1994 року включно (перебування на посаді начальника відділу земельних ресурсів Дрогобицької районної адміністрації);
- 30.04.1994 року до 13.05.2007 року включно (перебування на посаді начальника Управління земельних ресурсів Дрогобицької районної державної адміністрації, яке з 06.01.1996 року перетворене в Дрогобицький відділ земельних ресурсів Держкомзему України);
- з 13.11.2015 року до 03.12.2020 року включно (перебування на посаді Стебницького міського голови).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.08.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо перерахунку пенсії - перехід на пенсію за іншим законом, а саме про перехід на пенсію державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу», надавши при цьому необхідні документи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022 відмовлено у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність підстав для призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» та через те, що довідки про складові заробітної плати державного службовця від 15.07.2022 №№173, 174 за період з 01.11.2015 та 01.12.2015 видані безпідставно та без дотримання вимог постанови КМУ від 14.09.2016 №622. В рішенні №326 від 17.08.2022 також зазначено, що згідно трудової книжки до стажу державної служби можливо зарахувати періоди: 23.07.1992-29.04.1994; 14.05.2007-20.08.2010, 16.06.2011-28.05.2012. За період 30.04.1994-13.05.2007 - відсутня інформація в трудовій книжці про присвоєння рангу державного службовця, інші документи не надані. Станом на 01.05.2016 року позивач не займав посаду державного службовця, стаж державної служби складає 5 років 3 місяці.
Позивач вважає відмову відповідача неправомірною, оскільки записами в трудовій книжці, підтверджується стаж його роботи на посадах державного службовця понад 20 років, що дає йому підстави для переведення на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надало суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що з 03.07.2008 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 24.01.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо перерахунку пенсії - «перехід на пенсію за іншим законом».
З 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ.
Пунктом 11 ч. 3 ст. 3 Закону № 889 визначено органи, на які поширюється дія Закону та посади, на які не поширюється дія Закону, зокрема: дія цього Закону, не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування. Пунктом 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
07.06.2001 прийнято Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-ІІІ, який набрав чинності 04.07.2001.
Пунктом 11 ч. 3 ст. 3 Закону № 889 визначено, що його дія не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, який передбачає право на призначення пенсії державного службовця на умовах Закону № 889, зокрема чоловікам, які досягай пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком в мінімальному розмірі, передбаченому абз.1 ч.1 ст.28 Закону України №1058, з урахуванням стажу державної служби передбаченого п.2 Порядку №622, якщо до набрання чинності Законом №899 не призначалась пенсія відповідно до Закону №3723, що діяв до 01.05.2016.
Відповідно до статті 90 Закону №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Законом №889 визначено, що при прийнятті на державну службу державному службовцю присвоюється ранг в межах відповідної категорії. При визначенні права особи на призначення пенсії за Законом №889 слід керуватися записами в трудовій книжці та аналізувати відповідність займаної особою посади, посадам визначеним у статті 25 Закону № 3723 та в актах Кабінету Міністрів України. Основним критерієм за яким визначається можливість зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 є встановлення за займаною посадою відповідного рангу, про що вноситься запис в трудову книжку.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 відсутня інформація про присвоєння рангу державного службовця за період з 30.04.1994 по 13.05.2007 та не надано інших документів на підтвердження цього, тому зазначені періоди роботи не можна зарахувати до державної служби.
Згідно ст.14 Закону України «Про державну службу в органах місцевого самоврядування «від 07.06.2001 № 2493 посада начальника відділу майна Управління ресурсів віднесена до п'ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст.14 Закону №2493 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1441 «Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад », згідно із якою до відповідних категорій посад в органах місцевого самоврядування віднесено існуючі посади в цих органах, не перелічені у ст. 14 Закону №2493 та визнано такою, що втратила чинність постанова №239. Оскільки, посада міського голови відноситься до місцевого самоврядування то період роботи ОСОБА_1 з 13.11.2015 по 03.12.2020 не можна зарахувати до державної служби.
Зазначає, що ОСОБА_1 немає необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723, тому здійснити перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії не вбачається можливим.
Враховуючи наведене, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області просить суд відмовити в задоволенні позову.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надало суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що 12.08.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо перерахунку пенсії - перехід на пенсію за іншим законом, а саме про перехід на пенсію державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу», надавши при цьому необхідні документи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022 відмовлено у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність підстав для призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» та через те, що довідки про складові заробітної плати державного службовця від 15.07.2022 №№173, 174 за період з 01.11.2015 та 01.12.2015 видані безпідставно та без дотримання вимог постанови КМУ від 14.09.2016 №622. В рішенні №326 від 17.08.2022 також зазначено, що згідно трудової книжки до стажу державної служби можливо зарахувати періоди: 23.07.1992-29.04.1994; 14.05.2007-20.08.2010, 16.06.2011-28.05.2012. За період 30.04.1994-13.05.2007 - відсутня інформація в трудовій книжці про присвоєння рангу державного службовця, інші документи не надані. Станом на 01.05.2016 позивач не займав посаду державного службовця, стаж державної служби складає 5 років 3 місяці, тому у позивача відсутнє право на перехід на інший вид пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».
Зазначає, що позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з врахуванням здійснених розрахунків здійснити перерахунок і виплату пенсії з 12.08.2022 відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з врахуванням довідок, виданих Дрогобицькою міською радою Львівської області про складові заробітної плати №173 та №174 від 15.07.2022 є передчасними та заявленими на майбутнє, оскільки позивач станом на момент звернення до суду отримує пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі Закону України «Про державну службу».
Враховуючи наведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просить суд відмовити в задоволенні позову.
Позивачем подано відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому зазначає, що відповідачем у відзиві не доведено правомірність оскаржуваного рішення та не спростовано доводи позовної заяви, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Суд всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-
встановив:
ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
12.08.2022 року ОСОБА_1 у віці 63 років звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022 відмовлено в переході на пенсію за іншим законом, оскільки для призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» відсутні підстави. Довідки про складові заробітної плати державного службовця від 15.07.2022 №№173, 174 (за період з 01.11.2015, 01.12.2015) видані безпідставно та без дотримання вимог постанови КМУ від 14.09.2016 №622.
В рішенні №326 від 17.08.2022 також зазначено, що згідно трудової книжки до стажу державної служби можливо зарахувати періоди: 23.07.1992р. - 29.04.1994р.; 14.05.2007р. - 20.08.2010р., 16.06.2011р. - 28.05.2012р. За період 30.04.1994р. - 13.05.2007р. - відсутня інформація в трудовій книжці про присвоєння рангу державного службовця, інші документи не надані. Станом на 01.05.2016 позивач не займав посаду державного службовця, стаж державної служби складає 5 років 3 місяці.
Не погоджуючись з рішенням про відмову в переході на пенсію за іншим законом та не зарахуванням періодів роботи позивач звернувся до суду з даним позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
12.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». На даний час позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі-Закон №889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.
Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До 01.05.2016 діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі-Закон №3723-XII).
Згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Також згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Такі ж висновки щодо застосування норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.07.2018 у справі №265/3709/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 15.08.2019 у справі №676/6166/17, від 01.04.2020 у справі №607/9429/17, від 02.04.2020 у справі №687/545/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18.
Матеріалами справи підтверджується, що фактичною підставою для відмови позивачу у призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є відсутність у нього права на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» №3723-XII, оскільки посадові особи органів місцевого самоврядування не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022 відмовлено в переході на пенсію за іншим законом, оскільки для призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» відсутні підстави та зазначено, що згідно трудової книжки до стажу державної служби можливо зарахувати періоди: з 23.07.1992 по 29.04.1994; з 14.05.2007 по 20.08.2010, з 16.06.2011 по 28.05.2012, проте, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зарахування до стажу державної служби перелічені періоди роботи.
Період роботи з 30.04.1994 по 13.05.2007 не зарахований, оскільки відсутня інформація в трудовій книжці про присвоєння рангу державного службовця. Станом на 01.05.2016 позивач не займав посаду державного службовця, стаж державної служби складає 5 років 3 місяці.
Проте, суд зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що вік позивача на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перехід на пенсію за іншим законом, становив 63 роки.
При цьому судом встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 , в трудовій книжці відображені спірні періоди роботи, які не зараховані Пенсійним фондом до стажу державної служби та періоди роботи на посадах віднесених до державної служби починаючи з 1982 року по 2010 рік та період перебування на посаді міського голови (посада органів місцевого самоврядування), а саме:
- 14.01.1982 року призначений на посаду головного інженера-землевпорядника в Управлінні сільського господарства Компаніївського райвиконкому;
- 01.02.1983 року призначений в порядку переводу на посаду головного інженера по землевпорядкуванню управління сільського господарства;
- 19.09.1985 року звільнений за власним бажанням;
- 01.10.1985 року призначений на посаду інженера землевпорядника Управління сільського господарства Львівського облвиконкому;
- 31.12.1985 року звільнений з посади інженера-землевпорядника по переводу на роботу в Дрогобицьке районне агропромислове об'єднання у зв'язку з ліквідацією управління сільського господарства Львівського облвиконкому;
- 02.01.1986 року прийнятий в порядку переводу на посаду ведучого спеціаліста по використанню осушених земель Дрогобицького районного агропромислового об'єднання;
- 28.07.1987 року призначений в порядку переводу головним інженером по землекористуванню, полезахисту і лісопосадження;
- 01.03.1989 року звільнений з роботи у зв'язку з ліквідацією районного агропромислового об'єднання з направленням в порядку переводу в Дрогобицький агропромисловий комбінат «Прикарпаття»;
- 01.03.1989 року призначений на посаду головного спеціаліста по землекористуванню і охороні земель в порядку переводу в Дрогобицький агропромисловий комбінат «Прикарпаття»;
- 01.03.1990 року звільнений з роботи в порядку переводу в відділ землекористування, землеустрою при облвиконкомі;
- 01.03.1990 року призначений в порядку переводу у відділ землекористування, землеустрою і охорони грунтів при облвиконкомі на посаду головного інженера землевпорядника головного державного інспектора по використанню і охороні земель Дрогобицького району;
- 05.09.1991 року переведений на посаду начальника відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів Дрогобицького району;
- 22.07.1992 року звільнений з роботи в порядку переводу в відділ земельних ресурсів Дрогобицької районної державної адміністрації Управління земельних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації, в зв'язку з ліквідацією відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів Львівського облвиконкому;
- 23.07.1992 року прийнятий в порядку переводу на посаду начальника відділу земельних ресурсів Дрогобицької районної державної адміністрації;
- 28.04.1994 року прийнято присягу державного службовця;
- 29.04.1994 року присвоєно 11 ранг державного службовця
- 05.04.2003 року у відповідності до наказу Держкомзему України від 12.03.2003 №60, Львівське обласне управління земельних ресурсів перетворено на Львівське обласне головне управління земельних ресурсів;
- відділ земельних ресурсів Дрогобицької райдержадміністрації з 06.01.1996 року перетворено у Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів Держкомзему України;
- 14.05.2007 року Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів реорганізовано шляхом перетворення в управління в управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області;
- 08.08.2007 року призначений на посаду начальника управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області;
- 06.06.2008 року управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області реорганізовано в управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області;
- 06.11.2008 року переведений з посади начальника управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області на посаду начальника управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області;
- 20.08.2010 року звільнений з посади начальника управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області за угодою сторін;
- 08.02.2011 року призначений на посаду начальника відділу з питань експлуатації об'єктів житлового фонду департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради;
- 08.02.2011 року прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування. Присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування;
- 28.02.2011 року звільнений з посади в порядку переведення на роботу в управління комунальних ресурсів;
- 01.03.2011 року призначений на посаду провідного спеціаліста з земельних питань відділу земельних ресурсів управління комунальних ресурсів в порядку переведення з департаменту міського господарства;
- 01.06.2011 року переведений на посаду головного спеціаліста з земельних питань управління земельних ресурсів за результатами стажування;
- 15.06.2011 року звільнений з посади в порядку переведення для подальшого працевлаштування в Управління Держкомзему в м. Дрогобичі Львівської області;
- 16.06.2011 року призначений на посаду головного спеціаліста з контролю за використанням та охороною земель управління Держкомзему у м. Дрогобич Львівської області, в порядку переведення з управління комунальних ресурсів в виконавчих органів Дрогобицької міської ради з присвоєним 10-м рангом державного службовця;
- 31.01.2012 року звільнений з посади головного спеціаліста з контролю за використанням та охороною земель в порядку переведення на роботу в управління Держкомзему у м. Трускавець Львівської області;
- 01.02.2012 року призначений на посаду головного спеціаліста сектору земельного кадастру Управління Держкомзему у м. Трускавець Львівської області, в порядку переведення з Управління Держкомзему у м. Дрогобич з присвоєним 10-м рангом державного службовця;
- 28.05.2012 року звільнений з посади відповідно п. 2 ст. 36 КЗпП України;
- 13.11.2015 року обраний Стебницьким міським головою;
- 13.11.2015 року присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування;
- 02.05.2018 року присвоєно 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування;
- 03.12.2020 звільнений у зв'язку із закінченням строку повноважень.
Суд зазначає, що в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 належним чином відображені періоди роботи на посадах віднесених до державної служби починаючи з 1982 року по 2010 рік (з відповідними переривами) та період перебування на посаді міського голови, однак, зазначені періоди ніяким чином не прописані в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14.09.2016 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджений Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, який застосовується починаючи з 01.05.2016 (далі - Порядок №622).
Відповідно до пунктів 2,3 Порядку №622 згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).
Згідно з пунктом 6 Порядку №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.
Приписами пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (далі Порядок №239).
Разом з тим, пунктом 1 Порядку №239 передбачено, що до посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до шостої категорії, зокрема, посади заступників голів, секретарів виконкомів міських Рад народних депутатів і міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; керівників відділів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; керівників відділів (підвідділів) та їх заступників у складі управлінь, самостійних відділів, апаратів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів управлінь, самостійних відділів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів виконкомів міських Рад міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При цьому, 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №493-III (далі - Закон №2493-III).
Зокрема, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону України «Про державну службу» №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.
Таким чином, суд дійшов переконання, що ці обставини вказують на безпідставність доводів відповідача про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
Щодо зарахування періодів роботи на посадах: головного інженера-землевпорядника райвиконкому, головного інженера по землевпорядкуванню управління сільського господарства, інженера землевпорядника облвиконкому, ведучого спеціаліста по використанню осушених земель районного агропромислового об'єднання, головного інженера по землекористуванню, полезахисту і лісопосадження, головного спеціаліста по землекористуванню і охороні земель, головного інженера землевпорядника - головного інженера по використанню і охороні земель, начальника відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів, начальника відділу земельних ресурсів районної адміністрації в період з 1982 року по 1992 рік, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 Положення про агропромисловий комітет, комітет є органом державного управління агропромисловим комплексом області, здійснює державне керівництво колгоспами, забезпечує сприяння раді колгоспів області у виконанні покладених на неї завдань.
Пунктом 2 Положення передбачено, що агропромислові комітети перебувають у системі Держагропрому УРСР, підпорядкований обласній раді народних депутатів та її виконавчому комітету, а також Держагропрому УРСР.
Згідно додатку І до положення, районні агропромислові об'єднання (РАПО) входять до переліку органів, безпосередньо підпорядкованих агропрому.
Районне агропромислове об'єднання, є первинною ланкою в системі органів управління агропромисловим комплексом, здійснює управління безпосередньо підпорядкованими йому підприємствами та організаціями, а також координує діяльність інших підприємств і організацій, які входять до складу агропромислового комплексу району. Об'єднання здійснює державне керівництво колгоспами, надає сприяння Раді колгоспів у вирішенні покладених на неї завдань по питаннях колгоспного будівництва. Об'єднання, в тому числі, здійснює державний контроль за використанням земель.
З огляду на викладене, районне агропромислове об'єднання відносилось до органів державного управління.
Як встановлено судом, районні агропромислові об'єднання утворені на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом» від 14.11.1985 №1114, указу Президії Верховної Ради Української СРСР від 23.11.1985 «Про зміни в системі органів управління агропромисловим комплексом Української СРСР».
На виконання вказаних правових актів прийнята постанова Центрального комітету компартії України та Ради Міністрів Української СРСР від 10.12.1985 №429.
За результатами проведених змін, управління сільського господарства райвиконкому реорганізовано в РАПО, відповідно позивач призначений на відповідну посаду у агропромисловому об'єднанні в порядку переведення, що підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_2 .
В подальшому відділи РАПО, що виконували контролюючі функції, передані у структуру обласного виконкому та позивач в порядку переведення призначений на посаду головного інженера-землевпорядника відділу землекористування, землеустрою на охорони земель при облвиконкомі, що також підтверджено записами трудової книжки НОМЕР_2 . В подальшому позивач переведений на аналогічну посаду, що знову входила в структуру та у зв'язку з ліквідацією райвиконкому переведений на відповідну посаду, що входила в структуру управління земельних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації.
Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 30.01.1970 районні виробничі управління сільського господарства перетворені в управління сільського господарства райвиконкому. Відповідно до постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 10.12.1985 №429 «Про дальше удосконалення управління агропромисловим комплексом Української РСР» були створені обласні агропромислові комітети і районні агропромислові об'єднання під керівництвом обласних і районних Рад народних депутатів, як самостійні суб'єкти господарювання.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.1989 №253 «Про вдосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки» передбачено заходи щодо дальшого поширення нових організаційних форм промислової інтеграції та кооперування, створення на добровільній основі агропромислових об'єднань, агрокомбінатів, агрофірм, виробничих об'єднань та інших формувань.
Для оперативного виконання функцій управління цими формуваннями на районному рівні обиралась рада і утворювався апарат - робочий орган ради. В області замість агропромислових комітетів обиралась рада агропромислових формувань і утворювався робочий орган ради.
Згідно з Законом України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР» від 13.05.1991 та постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про порядок реалізації Закону України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР» від 24.05.1991 №12 створено Міністерство сільського господарства і продовольства та відповідні обласні і районні управління.
Враховуючи зміни у структурі управління сільським господарством, що проводились відповідно до постанов Уряду, періоди роботи керівних працівників і спеціалістів у вищезазначених органах управління підлягають зарахуванню до стажу державної служби, за винятком роботи в агропромислових об'єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об'єднань та інших формуваннях, які не реорганізовані в управління сільського господарства і продовольства.
Крім того, у період роботи позивача на вказаних посадах діяв Загальносоюзний класифікатор професій, посад та тарифних розрядів, затверджений Постановою Державного комітету СРСР по стандартам 27.08.1986 №016, відповідно до якого, класифікатором були встановлені наступні категорії посад: 1- керівники, 2-спеціалісти, 3-інші робітники. При цьому, для посади «головний інженер», «начальник відділу» встановлено позначку « 1» у графі «код категорії», тобто посада головного інженера та начальника відділу відноситься до категорії керівників.
З урахуванням наведеного, виходячи з подальшого визначення займаних позивачем посад у структурах Львівської обласної державної адміністрації, посади займані позивачем в районних агропромислових об'єднаннях є прирівняними до посад спеціалістів управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що відноситься до шостої категорії посад державної служби згідно з положеннями ст. 25 Закону України «Про державну службу».
Щодо періоду роботи з 30.04.1994 по 13.05.2007, суд зазначає наступне.
Позивач у період з 23.07.1992 по 20.08.2010 перебував на посаді начальника відділу земельних ресурсів Дрогобицької районної адміністрації (яке з 06.01.1996 перетворено в Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів Держкомзему України, з 14.05.2007 Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів реорганізовано шляхом перетворення в управління в управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області, з 06.06.2008 управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області реорганізовано в управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області), тому у вказаний період мало місце лише зміна назви чи реорганізації органу державної влади, в якому працював позивач.
Більш того, в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №326 від 17.08.2022 зазначено, що вказаний період неврахований до стажу державної служби позивача, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про присвоєння рангу державного службовця.
Разом з тим, суд наголошує, що в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 наявний запис 16, відповідно до якого 28.04.1994 позивачем прийнято присягу державного службовця, а 29.04.1994 позивачу присвоєно 11 ранг державного службовця згідно ст. 26 Закону України «Про державну службу».
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно прийнято рішення від 17.08.2022 №326, яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 12.08.2022.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб'єктом владних повноважень.
В даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою відновлення його права на отримання пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
У набутті такого права, ОСОБА_1 було відмовлено прийняттям рішення від 17.08.2022 №326 з підстав відсутності у позивача права на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» №3723-XII та не зарахуванням до стажу державної служби відповідних періодів роботи.
Натомість судом встановлено неправомірність не зарахування періодів роботи до стажу державної служби, який дає право на перехід на пенсію за іншим законом, а саме Законом України «Про державну службу».
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість відмови у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII згідно заяви від 12.08.2022 року.
Станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою від 12.08.2022 про перехід на пенсію за іншим законом він досяг 63 років та мав необхідний стаж державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), тому мав право на перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу» №3723-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України для повного захисту порушеного права позивача, шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.08.2022 №326 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 12.08.2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 12.08.2022 року, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 14.01.1982 року по 01.02.1983 року (перебування на посаді головного інженера-землевпорядника в Управлінні сільського господарства Компаніївського райвиконкому), з 01.02.1983 року по 19.09.1985 року (перебування на посаді головного інженера по землевпорядкуванню управління сільського господарства), з 01.10.1985 року по 31.12.1985 року (перебування на посаді інженера землевпорядника Управління сільського господарства Львівського облвиконкому), з 02.01.1986 року по 28.07.1987 року (перебування на посаді ведучого спеціаліста по використанню осушених земель Дрогобицького районного агропромислового об'єднання), з 28.07.1987 року по 01.03.1989 року (перебування на посаді головного інженера по землекористуванню, полезахисту і лісопосадження), з 01.03.1990 року по 05.09.1991 року (перебування на посаді головного інженера землевпорядника головного інженера по використанню і охороні земель Дрогобицького району), з 05.09.1991 року по 22.07.1992 року (перебування на посаді начальника відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів Дрогобицького району), з 23.07.1992 року по 20.08.2010 року (перебування на посаді начальника відділу земельних ресурсів Дрогобицької районної адміністрації (з 06.01.1996 року перетворено в Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів Держкомзему України, з 14.05.2007 року Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів реорганізовано шляхом перетворення в управління в управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області, з 06.06.2008 року управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області реорганізовано в управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області)), з 13.11.2015 року по 03.12.2020 року (перебування на посаді Стебницького міського голови).
Період роботи з 01.03.1989 року по 01.03.1990 року (перебування на посаді головного спеціаліста по землекористуванню і охороні земель в АПК «Прикарпаття») зарахуванню до стажу державної служби не підлягає, оскільки, Дрогобицький агропромисловий комбінат «Прикарпаття» є галузевим державним підприємством, а не органом державної влади.
Щодо позовних вимог про зобов'язання з врахуванням довідок виданих Дрогобицькою міською радою Львівської області про складові заробітної плати №173 та №174 від 15.07.2022 року здійснити перерахунок і виплату пенсії з 12.08.2022, суд зазначає наступне.
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на отримання пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
Відповідно питання щодо довідок про розмір заробітної плати на підставі яких такий розмір має бути визначено розмір пенсії є похідними і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ (Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII).
Суд зауважує, що спору щодо довідок про розмір заробітної плати на підставі яких такий розмір має бути визначено на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, а тому такі вимоги є передчасними.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №580/1285/20.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в сумі 744,30 грн., оскільки, підставою для звернення до суду стало протиправне рішення саме Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.08.2022 №326 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 12.08.2022 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 12.08.2022 року, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи: з 14.01.1982 року по 01.02.1983 року (перебування на посаді головного інженера-землевпорядника в Управлінні сільського господарства Компаніївського райвиконкому), з 01.02.1983 року по 19.09.1985 року (перебування на посаді головного інженера по землевпорядкуванню управління сільського господарства), з 01.10.1985 року по 31.12.1985 року (перебування на посаді інженера землевпорядника Управління сільського господарства Львівського облвиконкому), з 02.01.1986 року по 28.07.1987 року (перебування на посаді ведучого спеціаліста по використанню осушених земель Дрогобицького районного агропромислового об'єднання), з 28.07.1987 року по 01.03.1989 року (перебування на посаді головного інженера по землекористуванню, полезахисту і лісопосадження), з 01.03.1990 року по 05.09.1991 року (перебування на посаді головного інженера землевпорядника головного інженера по використанню і охороні земель Дрогобицького району), з 05.09.1991 року по 22.07.1992 року (перебування на посаді начальника відділу землекористування, землеустрою і охорони грунтів Дрогобицького району), з 23.07.1992 року по 20.08.2010 року (перебування на посаді начальника відділу земельних ресурсів Дрогобицької районної адміністрації (з 06.01.1996 року перетворено в Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів Держкомзему України, з 14.05.2007 року Дрогобицький районний відділ земельних ресурсів реорганізовано шляхом перетворення в управління в управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області, з 06.06.2008 року управління земельних ресурсів у Дрогобицькому районі Львівської області реорганізовано в управління Держкомзему у Дрогобицькому районі Львівської області)), з 13.11.2015 року по 03.12.2020 року (перебування на посаді Стебницького міського голови).
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 744,30 грн (сімсот сорок чотири гривні, 30 копійок).
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08.11.2022.
Суддя Коморний О.І.